Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

за участю представників:

У вересні 2006 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Золотий колос" звернулося до господарського суду Кіровоградської області з позовом до Приватного підприємства "Губівське" про визнання договору купівлі-продажу від 01.10.2002 року, укладеного між сторонами у даній справі недійсним та зобов'язання відповідача відшкодувати позивачу грошові кошти в розмірі 237 840, 00 грн. за отримане майно.

18.12.2006 року позивач, подав заяву про збільшення позовних вимог, в якій просив суд визнати недійсним договір купівлі-продажу від 01.10.2002 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Золотий колос" та Приватним підприємством "Губівське"; стягнути з відповідача на користь позивача грошові кошти в розмірі 285 408, 00 грн. вартості майна.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірна угода укладена представником без належних повноважень на її укладення або з перевищенням цих повноважень, що є порушенням статей 59, 62 Закону України "Про господарські товариства", статті 62 Цивільного кодексу України.

Рішенням господарського суду Кіровоградської області від 10.01.2008 року (суддя: Коваленко Н.М.) у справі № 10/181 господарського суду Кіровоградської області у задоволенні позову відмовлено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Золотий колос" в доход Державного бюджету 1239,08 грн. державного мита.

Мотивуючи судове рішення, господарський суд з посиланням на статті 257, 261, 267 Цивільного кодексу України, зазначив, що позов про визнання договору недійсним та повернення вартості майна за угодою подано позивачем після спливу позовної давності, а зазначена позивачем причина пропуску вказаного строку не є поважною, а сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною в спорі, є підставою для відмови в позові.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 18.02.2008 року (судді: Павловський В.В. –головуючий, Швець В.В., Чус О.В.) у справі № 10/181 господарського суду Кіровоградської області рішення господарського суду Кіровоградської області від 10.01.2008 року скасовано. Позовні вимоги задоволено. Визнано договір купівлі-продажу від 1 жовтня 2002 року укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Золотий колос" та Приватним підприємством "Губівське" недійсним. Стягнуто з Приватного підприємства "Губівське" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Золотий колос" грошові кошти у сумі 285408, грн., вартість майна. Стягнуто з Приватного підприємства "Губівське" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Золотий колос" судові витрати 1700 грн. державного мита за розгляд справи у господарському суді, 1469,50 грн. державного мита за розгляд справи у апеляційному господарському суді, 118 грн. за інформаційно-технічне забезпечення.

Постанова мотивована тим, що на час укладення договору купівлі-продажу від 01.10.2002 року Козаков В.В. вчиняв угоду у своїх інтересах, так як він одночасно є засновником Приватного підприємства "Губівське"; Збори учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Золотий колос" не схвалили укладену Козаковим В.В. угоду, а тому правових наслідків для Товариства вона не має; оскільки до складу майна, що продавалося входили зерносклад та будка для рибаків, які відносяться до складу нерухомого майна то такий договір повинен був бути посвідчений нотаріально, однак судом першої інстанції не надано правової оцінки цим обставинам, не сформульовано доводи, за якими ці обставини не прийнятті до уваги, що є порушенням з боку суду.

Не погоджуючись з постановою суду, Приватне підприємство "Губівське" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 18.02.2008 року у справі № 10/181 господарського суду Кіровоградської області, в якій просить постанову у справі № 10/181 господарського суду Кіровоградської області скасувати та залишити в силі рішення господарського суду Кіровогдарської області у справі № 10/181, мотивуючи касаційну скаргу доводами про порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме, статей 1, 2, 28, 97 Господарського процесуального кодексу України, статей 41, 59 Закону України "Про господарські товариства". Зокрема, заявником зазначено, що судом апеляційної інстанції взагалі не приділено уваги питанню застосування до взаємовідносин за оскаржуваною угодою строків позовної давності, що є суттєвим для вирішення спору та застосування норм та принципів господарського права.

Відзив на касаційну скаргу не надано.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представників сторін, присутніх у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в постанові, та доводи, викладені у касаційній скарзі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Згідно статті 108 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України переглядає за касаційною скаргою (поданням) рішення місцевого господарського суду та постанови апеляційного господарського суду.

Відповідно до вимог статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. У касаційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Відповідно до роз’яснень, викладених у пунктах 1, 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 року № 11 "Про судове рішення" (v0011700-76) , рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати.

Постанова цим вимогам не відповідає.

Як встановлено судом, 01.10.2002 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Золотий Колос" (продавець) та Приватним підприємством "Губівське" (покупець) укладено договір купівлі-продажу майна, вартість якого складає 237840,00 грн. (пункт 1.2 договору). За умовами договору покупець зобов’язаний сплатити продавцю вартість майна грішми до 30.10.2002 року, право власності на майно переходить до покупця з моменту повної сплати вартості майна, передача майна продавцем покупцю проводиться за актом приймання-передачі, наведеному в Додатку № 2 до цього договору.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Однак висновки суду апеляційної інстанції зроблені при неповному з'ясуванні обставин справи.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом позову у даній справі є вимога про визнання договору купівлі-продажу від 01.10.2002 року, укладеного між Товариством з обмеженою діяльністю "Агрофірма "Золотий Колос" та Приватним підприємством "Губівське" недійсним та зобов’язання Приватного підприємства "Губівське" відшкодувати Товариству з обмеженою діяльністю "Агрофірма "Золотий Колос" грошові кошти в розмірі 237840,00 грн. за отримане майно.

18.12.2006 року позивач звернувся до господарського суду Кіровоградської області з заявою про збільшення позовних вимог, в якій просив суд визнати недійсним договір купівлі-продажу від 01.10.2002 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Золотий колос" та Приватним підприємством "Губівське"; стягнути з відповідача на користь позивача грошові кошти в розмірі 285 408, 00 грн. вартості майна.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Слід також зазначити, що згідно із статтею 103 Господарського процесуального кодексу України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги (подання) має право: залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу (подання) без задоволення; скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення; скасувати рішення повністю або частково і припинити провадження у справі або залишити позов без розгляду повністю або частково; змінити рішення.

Відповідно до статті 105 Господарського процесуального кодексу України за наслідками розгляду апеляційної скарги (подання) апеляційний господарський суд приймає постанову. У постанові мають бути зазначені, зокрема, обставини справи, встановлені апеляційною інстанцією, доводи, за якими апеляційна інстанція відхиляє ті чи інші докази, мотиви застосування законів та інших нормативно-правових актів; у разі скасування або зміни рішення місцевого господарського суду - доводи, за якими апеляційна інстанція не погодилась з висновками суду першої інстанції; висновки за результатами розгляду апеляційної скарги (подання).

Якщо за результатами апеляційного перегляду апеляційний господарський суд скасовує рішення місцевого господарського суду і приймає нове рішення, його зміст повинен відповідати вимогам статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно із статтею 84 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду ухвалюється іменем України і складається із вступної, описової, мотивувальної і резолютивної частин, при цьому: у мотивувальній частині вказуються обставини справи, встановлені господарським судом; причини виникнення спору; докази, на підставі яких прийнято рішення; зміст письмової угоди сторін, якщо її досягнуто; доводи, за якими господарський суд відхилив клопотання і докази сторін, їх пропозиції щодо умов договору або угоди сторін; законодавство, яким господарський суд керувався, приймаючи рішення; обґрунтування відстрочки або розстрочки виконання рішення.

Підставою для визнання недійсним договору купівлі-продажу майна, суд апеляційної інстанції зазначив те, що відповідно до статей 54, 55 Закону України "Про нотаріат" та пункту 27 "Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України", затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 18/5 від 14.06.1994 року (z0152-94) та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 07.07.1994 року за № 152/361 (z0152-94) , договори про відчуження нерухомого майна підлягають обов’язковому нотаріальному посвідченню.

Оскільки, спірний договір нотаріально посвідчений не був, то в такому разі невідповідність його цим вимогам є підставою для визнання його недійсним у відповідності до статті 48 Цивільного кодексу УРСР.

При цьому, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідно до частини 2 статті 48 Цивільного кодексу УРСР по недійсній угоді кожна з сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом.

Однак, судом апеляційної інстанції не з’ясовано чи є майно в наявності та де воно знаходиться.

Як вбачається з матеріалів справи, 17.10.2006 року у запереченнях на позов, 22.12.2006 року та 06.02.2007 року у поясненнях по справі, відповідач просив застосувати строк позовної давності, що і було зроблено судом першої інстанції.

При цьому, колегія суддів зазначає, що апеляційний господарський суд на викладене вище уваги не звернув та оцінки не надав.

Апеляційний господарський суд стягуючи на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Золотий Колос" грошові кошти в сумі 285408 грн. вартості майна у резолютивній частині постанови зазначив, що адресою Товариства є: м. Кіровоград, вул. Тімірязєва, 84 к. 508.

При цьому, колегія суддів, вважає за необхідне зазначити, що юридичною адресою Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Золотий Колос" є: Кіровоградська область, Компаніївський район, с. Губівка (а.с. 39, 51 т. 1), а з матеріалів справи (а.с. 148 т. 2) вбачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Золотий Колос" за адресою м. Кіровоград, вул. Тімірязєва, 84 к. 508 - не зареєстровано.

На зазначене вище апеляційний господарський суд також уваги не звернув.

Оскільки, відповідно до частини 2 статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не наділена повноваженнями щодо вирішення питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирання нових доказів або додаткової перевірки доказів, а також враховуючи, що судом порушено вимоги статті 43 Господарського процесуального кодексу України щодо оцінки доказів на підставі всебічного, повного і об’єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, судова колегія дійшла висновку про те, що постанова суду підлягає скасуванню, а справа підлягає передачі на новий розгляд до Дніпропетровського апеляційного господарського суду .

При новому розгляді справи суду слід взяти до уваги наведене, з’ясувати всі обставини справи, і, в залежності від встановленого та у відповідності до діючого законодавства, вирішити спір.

Керуючись статтями 111-5, 111-7, пунктом 3 статті 111-9, статтями 111-10, 111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

Касаційну скаргу Приватного підприємства "Губівське" задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 18.02.2008 року по справі № 10/181 господарського суду Кіровоградської області скасувати.

Справу передати на новий розгляд до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.