8/6/07 Про визнання недійсним договору про будівництво житлового комплексу та вбудовано-прибудованих приміщень - Текст документа

У грудні 2006 року Управління Міністерства внутрішніх справ України в Миколаївській області (далі позивач) звернулося до Господарського суду Миколаївської області з позовом про визнання недійсним договору про будівництво житлового комплексу та вбудовано-прибудованих приміщень по вул.Лагерне поле, 5, в м.Миколаєві (далі договір), укладеного 06.04.2006 року, між ним та Товариством з обмеженою відповідальністю "Пенобуд" (далі відповідач).

12.03.2007р., позивач доповнив підстави позову вважаючи, що крім підстав зазначених у позовній заяві договір суперечить приписам ст.ст.12, 78, 92, 95 Земельного кодексу України (2768-14) та вимогам ст.ст.317, 1032, 203,215 Цивільного кодексу України (435-15) .

26.04.2007р., позивач звернувся з клопотанням в порядку ст. 22 ГПК України (1798-12) та просив визнати недійсним договір від 05.03.2006р., вважаючи, Договір від 06.04.2006р., між позивачем та відповідачем укладено у відповідності з п.7.1 договору вступив в силу 05.03.2006р.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 22.05.2007р. у справі № 8/6/07 (суддя: Гриньова Т.В.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 24.07.2007р., (судді: Бєляновський В.В, Мирошниченко М.А., Шевченко В.В.), в позові відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням позивач звернувся з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить: скасувати рішення та постанову у справі та постановити нове рішення, мотивуючи касаційну скаргу тим, що вони прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права.

У судове засідання 30.10.2007 року сторони не з'явилися, хоча про дату, час та місце судового засідання повідомлені заздалегідь належним чином. Неявка представників сторін не перешкоджає розгляду касаційної скарги за наявними матеріалами відповідно до приписів ст. ст. 75, 111-5 ГПК України (1798-12) .

Відзив на касаційну скаргу відповідач не надав.

Розпорядженням Заступника Голови Вищого господарського суду України Осетинського А.Й. від 29.10.2007 року, у зв'язку з відпусткою судді Фролової Г.М., для перегляду в касаційному порядку справи № 8/6/07 , призначеної до розгляду на 30.10.2007 року, утворено колегію суддів у складі: головуючий - Муравйов О.В., судді -Полянський А.Г., Ходаківська I.П.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи із наступного.

Згідно положень ч. 2 ст. 111-5 ГПК України (1798-12) касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду.

Відповідно до роз'яснень, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. № 11 "Про судове рішення" (v0011700-76) зі змінами та доповненнями, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обгрунтувати. Обгрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Прийняті у справі рішення та постанова вказаним вимогам не відповідають.

Як встановлено місцевим та апеляційним господарськими судами, 06.04.2006 року між Управлінням Внутрішніх справ України в Миколаївській області та Товариством з обмеженою відповідальністю "Пенобуд" був укладений договір, предметом якого є здійснення будівництва житлових будинків та вбудовано-прибудованих приміщень зі всією інженерною та соціальною інфраструктурою на земельній ділянці загальною площею 4,7 га розташованої за адресою м.Миколаїв, вул.Лагерне поле 5.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно з Державним актом на право постійного користування земельною ділянкою, виданим Миколаївською міською радою на підставі власного рішення від 22.12.2005 р. №40/17 та зареєстрованим в установленому порядку 21.02.2006 року за № 030600100006, Управлінню надано у постійне користування земельну ділянку площею 48441 кв. м., у межах згідно з планом, розташовану у м. Миколаєві, Центральний район, вул. Табірне поле, 5, для обслуговування міліцейського містечка.

Відмовляючи у задоволенні позову місцевий суд, з яким погодився й апеляційний суд, виходили з того, що за своєю правовою природою укладений сторонами договір є договором про спільну діяльність у формі простого товариства, відповідно до якого його сторони (учасники) беруть зобов'язання об'єднати свої вклади та спільно діяти з метою одержання прибутку або досягнення іншої мети (глава 77 ЦК України (435-15) ).

Ст. 19 Конституції України (254к/96-ВР) встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Правовий статус та основні засади діяльності міліції визначаються Законом України "Про міліцію" (565-12) , від 20.12.1990р. № 565-ХII (далі Закон), відповідно до ст. 4 якого, правовою основою діяльності міліції є: Конституція України (254к/96-ВР) , цей Закон, інші законодавчі акти України, постанови Верховної Ради України, укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, нормативні акти МВС України та інші правові акти.

Ч. 5 ст.7 вказаного Закону визначено, що права і обов'язки, організація роботи та структура підрозділів міліції визначаються положенням, які затверджуються Міністерством внутрішніх справ відповідно до цього Закону.

Суди дійшли висновку, що Положення про Управління Міністерства внутрішніх справ України в Миколаївській області, затверджене наказом МВС України від 02.02.2004 року за №94, на яке посилається позивач в обгрунтування своїх доводів, пункт 5.4 якого надає йому право займатися господарською діяльністю, прийнято відповідно до Конституції та Законів України, так як у п.5.4 вищезгаданого Положення реалізовано приписи закону щодо господарчого забезпечення діяльності структурних підрозділів МВС України, то в структурних підрозділах МВС України в областях діють господарські, фінансові, інформаційні, капітального будівництва та інші відділи, які безпосередньо займаються господарчим забезпеченням функціонування МВС.

До того ж, як вважали попередні судові інстанції, згідно ч.3 ст.8 ГК України (436-15) , господарська компетенція органів державної влади та органів місцевого самоврядування реалізується від імені відповідної державної чи комунальної установи. Безпосередня участь держави, органів державної влади та органів місцевого самоврядування у господарській діяльності може здійснюватися лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Таким чином, безпосереднім суб'єктом господарювання можуть бути не самі органи державного управління (у даному випадку - МВС України), а спеціально створені для цієї мети відповідні структури (УМВС в областях). Отже, саме вони, як це має місце у даному випадку, і можуть бути стороною у відповідних господарських договорах.

З урахуванням наведеного судами відхилено твердження позивача про відсутність повноважень у начальника Управління на укладення спірного договору, так як у тексті вищезгаданого Положення, не міститься будь-яких обмежень або застережень, які можна було б тлумачити як заборону начальнику Управління укладати передбачені чинним законодавством цивільно-правові угоди з іншими суб'єктами господарювання.

Проте, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що відмовляючи у позові суди дійшли хибного висновку і не може погодитись з ними з огляду на наступне.

Так, в силу ст.1 Закону "Про міліцію" (565-12) , міліція в Україні -державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров'я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.

У зазначеному законі міліція не наділена повноваженнями у сфері господарської діяльності, оскільки виконує функції пов'язані із забезпеченням особистої безпеки громадян, захисту їх прав і свобод, законних інтересів та ін. (ст.2 Закону). В силу ст.7 Закону, міліція є єдиною системою органів, яка входить до структури Міністерства внутрішніх справ України, виконує адміністративну, профілактичну, оперативно-розшукову, кримінально-процесуальну, виконавчу та охоронну (на договірних засадах) функції.

За змістом закону міліція перебуває на державному забезпеченні.

Колегія суддів відзначає, що згідно п.п.4.25 Положення позивач може лише вносити пропозиції відповідним органам виконавчої влади щодо будівництва об'єктів адміністративного, виробничого, соціально-побутового призначення та житла для забезпечення діяльності УМВС.

Отже, чинне законодавство не містить положень щодо права укладання позивачем договорів участі у здійсненні будівництва, а також не передбачає права на внесення частки майна та делегування повноважень іншим особам на його управління.

Суд касаційної інстанції також зазначає, що з матеріалів справи вбачається, що 06 квітня 2006 року сторонами укладений Договір про будівництво житлового комплексу та вбудовано-прибудованих приміщень по вул. Лагерне поле, 5 в м.Миколаєві, відповідно до якого сторони зобов'язалися в порядку і на умовах визначених даним договором здійснити капітальне будівництво житлового комплексу (п. 1.2. Договору).Згідно п.2.3 Договору, відповідач прийняв на себе частину функцій, прав та обов'язків, а також майна які делегує та передає йому позивач, здійснює фінансування об'єкту за рахунок власних та залучених коштів, здійснює будівництво об'єкту та виступає в якості генерального підрядника по договорах з підрядними та субпідрядними організаціями.

Зміст вищенаведених пунктів, вимагає встановлення судом правової природи спірного Договору, з метою застосування до регулювання правовідносин сторін положень інституту "Підряд", або інституту "Сумісна діяльність". Без встановлення наведеного передчасним є висновок суду першої та апеляційної інстанцій, що договір укладений між сторонами відноситься до останнього.

Згідно пункту 1 статті 203 Цивільного кодексу України (435-15) зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України (435-15) , іншим актам цивільного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України (435-15) підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст.203 цього Кодексу. Крім того, згідно з частиною 1 статті 207 Господарського кодексу України (436-15) судом може бути визнане недійсним повністю або частково господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

Однак ані судом першої інстанції, ані судом апеляційної інстанції зазначені обставини досліджені не були.

Зазначене свідчить про неповне з'ясування обставин справи та неправильне застосування наведених вище норм матеріального права, що відповідно до ч. 1 ст. 111-10 ГПК України (1798-12) є підставою для скасування прийнятих у справі рішення та постанови.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції в силу положень ст.ст. 111-5, 111-7 ГПК України (1798-12) не дають їй права встановлювати або вважати доведеними об ставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями чи відхилені ними, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, рішення та постанова у справі підлягають скасуванню з передачею справи на но вий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і, в залеж ності від встановленого, застосувати відповідні норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обгрунтоване і законне судове рішення.