Вищий господарський суд України у складі колегії: головуючого, судді Кузьменка М.В., суддів Васищака І.М., Палій В.М., за участю представника позивача В. Федорчука (дов. від 11.01.08), розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу державного підприємства "Український центр механізації колійних робіт" на постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 11 серпня 2008 року у справі № 18/54/08 за позовом державного підприємства "Український центр механізації колійних робіт" до товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія КІП" про стягнення 37455 грн. 19 коп.,

У червні 2008 року державне підприємство "Український центр механізації колійних робіт" звернулося до господарського суду Запорізької області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія КІП" про стягнення сум збитків - 26954 грн. 09 коп., пені - 9059 грн. 34 коп., та процентів за користування чужими грошовими коштами - 1441 грн. 76 коп. з підстав неналежного виконання умов договору поставки від 12 грудня 2007 року № 302/07/м.

Відповідач позов в частині стягнення пені і процентів не визнав.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 30 липня 2008 року (В.Носівець) позов задоволено в частині стягнення сум боргу та пені, а в стягненні процентів за користування чужими грошовими коштами відмовлено з мотивів безпідставності.

Постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 11 вересня 2008 року рішення змінено: визнано недійсним пункт 13.4 договору поставки від 12 грудня 2007 року № 302/07/м та стягнуті суми боргу - 26954 грн. 09 коп. і проценти за користування чужими грошовими коштами - 1377 грн. 07 коп.; у іншій частині в позову відмовлено.

Постанова мотивована невідповідністю умови договору законодавству та невірним визначенням позивачем розміру процентів.

Державне підприємство "Український центр механізації колійних робіт" просить постанову змінити в частинах визнання недійсним пункту 13.4 договору поставки від 12 грудня 2007 року № 302/07/м та відмови в стягненні пені з підстав неправильного застосування господарським судом статей 230 і 231 Господарського кодексу України та задовольнити позов у повному обсязі.

Сторони належним чином були повідомлені про час і місце судового засідання, проте відповідач право на подання відзиву на касаційну скаргу не використав і його представник в судове засідання не з’явився.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Господарськими судами встановлено, що 12 грудня 2007 року сторони уклали договір поставки № 302/07/м (далі-договір), відповідно до умов якого відповідач зобов’язався поставити до 31 січня 2008 року 60, 77 тонн металопрокату в асортименті, а позивач сплатити його вартість - 320000 грн..

Умовами договору сторони встановили, що 50 відсотків ціни договору сплачується авансом, а залишок - після передачі товару.

Платіжним дорученням № 2817 від 26 грудня 2007 року позивач перерахував на розрахунковий рахунок відповідача авансовий платіж у сумі 160 000 грн.

Відповідач зобов’язання виконав з порушенням строку, здійснивши поставки партій товару 10 лютого і 14 березня 2008 року та не в повному обсязі - 26, 53 тонн металу на суму 133045 грн. 91 коп.

Зобов’язання в частині поставки 34, 24 тонн металопрокату на суму 186954 грн. 09 коп. не виконані і залишок авансу, на який відповідач не поставив товар становить 26954 грн. 09 коп.

Пропозиція позивача збільшити ціну договору залишена відповідачем без реагування.

За правилами частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

За обставин невиконання відповідачем грошових зобов’язань, встановивши в його діях склад цивільного правопорушення, застосувавши до спірних відносин правила статей 525 і 526 Цивільного кодексу України, господарські суди обґрунтовано задовольнили позов в частині стягнення суми основного боргу.

У зв’язку з порушенням відповідачем зобов’язання, місцевий господарський суд на підставі пункту 13.4 договору, статей 230 і 232 Господарського кодексу України, статті 549 Цивільного кодексу України обґрунтовано задовольнив позов в частині стягнення пені за період з 31 січня 2008 року по 15 травня 2008 року на загальну суму 9059 грн. 34 коп.

Здійснюючи перегляд рішення в апеляційному порядку, господарський суд у частині відповідальності за невиконання зобов’язання дійшов помилкового висновку про те, що встановлена сторонами санкція за порушення строку поставки товару у вигляді пені (пункт 13.4. договору) не узгоджується з правилом частини 3 статті 549 Цивільного кодексу України, відповідно до якого підставою застосування пені є прострочення виконання виключно грошового зобов’язання.

Такий висновок господарського суду не ґрунтується на частині 2 статті 231 Господарського кодексу України, яка передбачає можливість стягнення пені за будь-яке прострочення виконання зобов’язання у разі якщо порушено господарське зобов’язання, в якому хоча б одна сторона є суб’єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки.

Відповідно до Статуту позивача підприємство засновано на державній власності.

Порівняно із статтею 549 Цивільного кодексу України, стаття 231 Господарського кодексу України є спеціальною і підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Відмовляючи в позові в частині стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами, місцевий господарський суд виходив з того, що така вимога є безпідставною, оскільки позивач помилково ототожнює їх із санкцією.

Задовольняючи позов у цій частині, апеляційний господарський суд виходив з того, що позивач невірно обрахував розмір відсотків.

Господарські суди дійшли таких висновків без урахування статті 1048 Цивільного кодексу України.

Відповідач не повернув позивачеві безпідставно отримані грошові кошти та продовжує ними користуватись.

Пунктом 2 статті 1214 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).

Правило частини 1 статті 536 Цивільного кодексу України має імперативний характер для юридичних осіб.

За змістом пункту 2 статті 536 Цивільного кодексу України розмір процентів за користування чужими грошовими коштами може встановлюватися договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 1048 Цивільного кодексу України, яка регулює подібні відносини, встановлено, що у разі не встановлення договором розміру процентів, як в даному випадку, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

За таких обставин висновок апеляційного господарського суду про задоволення позову в частині стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами є правомірним, але, оскільки позивач правомірно визначив їх розмір на рівні облікової ставки Національного банку України, їх сума підлягає стягненню у розмірі, заявленому позивачем.

Керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд

Касаційну скаргу державного підприємства "Український центр механізації колійних робіт" задовольнити.

Постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 11 серпня 2008 року у справі № 18/54/08 в частині визнання недійсним пункту 13.4 договору поставки № 302/07/м від 12 грудня 2007 року скасувати.

Рішення господарського суду Запорізької області від 30 липня 2008 року в частині стягнення 9 059 грн. 34 коп. пені залишити в силі.

Постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 11 серпня 2008 року в частині стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами змінити.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія КІП" на користь державного підприємства "Український центр механізації колійних робіт" 1 441 грн. 76 коп. процентів за користування чужими грошовими коштами.

Видати наказ.

Доручити видати наказ господарському суду Запорізької області.