8/117-08 Про стягнення заборгованості згідно з договором про надання цільової позики - 09.12.2008 Прийняття

розглянув касаційне подання заступника прокурора Київської області, м. Київ, в інтересах держави в особі Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Київ (далі -відділення Фонду)

на ухвалугосподарського суду Київської області від 25.04.2008 та

постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 30.07.2008

зі справи № 8/117-08

за позовом Переяслав-Хмельницького міжрайонного прокурора, м. Переяслав-Хмельницький Київської області, в інтересах держави в особі відділення Фонду

до відкритого акціонерного товариства "Переяслав-Хмельницький завод продтоварів", м. Переяслав-Хмельницький Київської області (далі -Завод)

про стягнення 1 067 726, 03 грн.

Судове засідання проведено за участю представників:

прокурора-Громадського С.О.,

позивача-Лося Б.В.,

відповідача-Кучерака М.Б.

За результатами розгляду касаційного подання Вищий господарський суд України

Позов було подано про стягнення 1 000 000 грн. основного боргу згідно з договором про надання цільової позики, а також 67 726, 03 грн. пені.

Ухвалою господарського суду Київської області від 25.04.2008 (суддя Чорна Л.В.), залишеною без змін постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 30.07.2008 (колегія суддів у складі: Зеленіна Н.І. -головуючий, судді Андрейцева Г.М. і Жук Г.А.):

затверджено мирову угоду від 24.04.2008 про погашення заборгованості у сумі: 1 000 000 грн. основного боргу; 67 726, 03 грн. пені; 10 677, 26 грн. державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу - Заводом на користь відділення Фонду за графіком, зазначеним у резолютивній частині рішення місцевого господарського суду (з 25.05.2008 по 25.04.2015);

провадження у справі припинено.

У прийнятті зазначених судових рішень з посиланням на приписи статей 32, 43, 78, 80 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ) виходили, зокрема, з того, що ненадання Заводу можливості поетапного розрахунку боргу може призвести до фактичного банкрутства Заводу.

У касаційному поданні до Вищого господарського суду України заступник прокурора Київської області просить скасувати згадані ухвалу та постанову попередніх судових інстанцій з даної справи та передати останню на новий розгляд до місцевого господарського суду. Подання мотивовано прийняттям оскаржуваних судових рішень з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, в тому числі статей 526, 530 Цивільного кодексу України, статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (далі -Закон), а також неповним з'ясуванням господарськими судами обставин, що мають значення для справи, ненаданням ними належної правової оцінки всім обставинам та доказам у справі в їх сукупності.

У відзиві на касаційне подання Завод зазначає про свою готовність "визнати борг 1.052.398 грн. 96 коп." і просить "задовольнити касаційне подання … в частині безспірного стягнення з ВАТ "Переяслав-Хмельницький завод продтоварів" залишку заборгованості на суму 1.052.398 грн. 96 коп. … шляхом вчинення дій, зазначених заступником прокурора в Касаційному поданні".

Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про необхідність задоволення касаційного подання з огляду на таке.

Судовими інстанціями у справі встановлено, що:

- Завод позов визнає у повному обсязі, пояснюючи виникнення заборгованості погіршенням фінансово-господарського стану; водночас зазначає, що намагається відновити свою діяльність, здійснює ремонт і налагодження обладнання з виробництва мінеральної та "солодкої" води; Завод посилається також на те, що погашення заборгованості відразу неможливе, оскільки земля, на якій він розташований, є комунальною власністю і орендується ним, більшість обладнання застаріле, чи розукомплектоване "сторонніми особами", або знищене корозією, або обтяжене заставою;

- згідно з умовами поданої на затвердження суду мирової угоди:

Завод визнає заборгованість повністю разом з судовими витратами;

сторони домовились, що заборгованість має бути погашена згідно з графіком протягом 84 місяців;

мировою угодою передбачається відповідальність за неналежне виконання зобов'язань з дотримання згаданого графіка у вигляді сплати пені в розмірі 0, 1% від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Апеляційною інстанцією зазначено також, що "суд має враховувати індивідуальні особливості конкретного товариства у даному випадку те, що державна частка в статутному капіталі складає 48%, та те, щоб виконання ним певних заходів, забезпечило можливість вирішення як наявних проблем в товаристві, так і створювало умови для стабільної та ефективної роботи цього товариства в подальшому".

Відповідно до приписів статті 20 Закону суми адміністративно-господарських санкцій і пені, що надійшли до державного бюджету, використовуються Фондом соціального захисту інвалідів на, зокрема, надання підприємствам, установам, організаціям, у тому числі підприємствам, організаціям громадських організацій інвалідів, фізичним особам, які використовують найману працю, цільової позики (на поворотній основі з терміном повернення до трьох років) на створення робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, у межах коштів, передбачених на зазначені потреби у відповідному році.

Згідно із статтею 78 ГПК України умови мирової угоди викладаються в адресованих господарському суду письмових заявах, підписаних сторонами. Мирова угода може стосуватися лише прав і обов'язків сторін щодо предмета позову. Про прийняття відмови позивача від позову або про затвердження мирової угоди сторін господарський суд виносить ухвалу, якою одночасно припиняє провадження у справі.

Затверджуючи укладену сторонами мирову угоду, суд першої інстанції не перевірив її на предмет відповідності вимогам Закону, не з'ясувавши пов'язаних з цим обставин. В рішенні названого суду не наведено жодних доказів на підтвердження викладених у цьому судовому акті доводів відповідача, тобто судом такі доводи сприйняті без будь-якої перевірки належними засобами доказування. Суд апеляційної інстанції цих помилок місцевого господарського суду не виправив, та, в свою чергу, зазначивши про наявність в статутному капіталі Заводу державної частки 48 %, не обґрунтував це посиланнями на відповідні докази.

Таким чином, попередні судові інстанції у прийнятті оскаржуваних судових рішень припустилися неправильного застосування:

- частини першої статті 4-7 ГПК України (1798-12) щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи;

- частини першої статті 43 названого Кодексу стосовно всебічного, повного і обґрунтованого розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності;

- пункту 3 частини першої статті 84 ГПК України щодо обов'язкового зазначення у мотивувальній частині судового рішення доказів, на підставі яких прийнято рішення.

Касаційна ж інстанція згідно з частиною другою статті 111-7 згаданого Кодексу не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

У зв'язку з наведеним оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню на підставі частини першої статті - 111-10 ГПК України, а справу слід передати на новий розгляд до суду першої інстанції. У такому розгляді суду необхідно врахувати викладене, встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та доводам учасників судового процесу належну правову оцінку і прийняти законне та обґрунтоване судове рішення.

Вищий господарський суд України бере до уваги викладене у відзиві Заводу на касаційне подання, однак відзначає, що з'ясування фактичних обставин, пов'язаних з визначенням конкретного розміру (суми) заборгованості Заводу перед відділенням Фонду, з урахуванням наведеного припису статті - 111-7 ГПК України перебуває поза межами повноважень касаційної інстанції, а тому відповідні обставини підлягають установленню також у новому розгляді справи.

Керуючись статтями - 111-7 - - 111-12 ГПК України, Вищий господарський суд України

1. Касаційне подання заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів задовольнити.

2. Ухвалу господарського суду Київської області від 25.04.2008 та постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 30.07.2008 зі справи № 8/117-08 скасувати.