39/464-07 Про визнання недійсним договору про спільне будівництво - 04.12.2008 Прийняття

Міністерство оборони України звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Лайн-М" про визнання недійсним договору від 26.05.2006 року № 26/05-06 про спільне будівництво (реконструкцію) об’єктів житлово-цивільного призначення, створення інженерної інфраструктури для їх будівництва (реконструкції) відповідно до розробленого і затвердженого у встановленому порядку проекту шляхом пайової участі сторін, укладеного між позивачем та відповідачем.

Позовні вимоги обґрунтовані укладенням спірного договору з перевищенням представником Міністерства оборони України наданих йому повноважень.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 04.12.2007р. (колегія суддів у складі головуючого Ліпинського О.В., суддів Дубініна І.Ю. та Чередко А.Є.) в позові відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 14.04.2008р. (головуючий Куліш Р.Ф., судді Ясир Л.О., Герасименко І.М.) вказане рішення суду залишено без змін.

Не погоджуючись з прийнятими у справі рішеннями Міністерство оборони України звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, а військовий прокурор Дніпропетровського гарнізону вніс касаційне подання, в яких, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просять їх скасувати та прийняти нове рішення.

Перевіривши доводи касаційної скарги та касаційного подання, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга та касаційне подання підлягають задоволенню частково виходячи з наступного.

Попередніми судовими інстанціями встановлено, що 26.05.2006 року між Міністерством оборони України (надалі –Сторона-1) від імені якого діяв директор філії Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункового) Міністерства оборони України "Укроборонбуд" Мельник В.Л. та ТОВ "Лайн-М" (надалі –Сторона-2) було укладено договір №26/05-06 на спільне будівництво (реконструкцію) об’єктів житлово-цивільного призначення, створення інженерної інфраструктури для їх будівництва (реконструкції) відповідно до розробленого і затвердженого у встановленому порядку проекту шляхом пайової участі сторін.

Відповідно до п. 2.1 договору, його предметом було визначено проектування та будівництво (реконструкція) об’єктів житлово-цивільного призначення з вбудовано-прибудованими приміщеннями соціально-побутового, торгівельного та адміністративного призначення, підземним паркінгом та інженерними мережами на будівельному майданчику, що знаходиться на території Жовтневого районного військового комісаріату м. Дніпропетровська Міністерства оборони України за адресою: м. Дніпропетровськ, площа Жовтнева, буд. 11.

Як вбачається зі спірного договору, від імені Міністерства оборони України діяв директор філії Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункового) Міністерства оборони України "Укроборонбуд" Мельник В.Л. на підставі довіреності Міністерства оборони України в особі Міністра оборони України Гриценка А.С. від 9 березня 2006 р., зареєстрованої в реєстрі за номером 610, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевчук З.М.

Згідно з пунктами 4-6 цієї довіреності директора філії Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункового) Міністерства оборони України "Укроборонбуд" Мельника В’ячеслава Леонідовича уповноважено укладати від імені Міністерства оборони України, на підставі рішення тендерного комітету Міністерства оборони України за бюджетні кошти правочини (договори, контракти) про пайову участь у будівництві житла, на виготовлення проектно-кошторисної документації, підряду на капітальне будівництво купівлі-продажу житла (квартир) та на підставі рішення Міністра оборони України, за погодженням директора Департаменту будівництва Міністерства оборони України за кошти суб’єктів господарювання правочини (договори, контракти) спільної діяльності, про пайову участь у будівництві житла, на виготовлення проектно-кошторисної документації, підряду на капітальне будівництво, врегулювання відносин, заміни сторони, купівлі-продажу житла (квартир).

Проте, як зазначили суди, за умовами спірного договору фінансування здійснюється як з боку Міністерства оборони України, тобто за рахунок бюджетних коштів, так і з боку ТОВ "Лайн-М", тобто за рахунок коштів суб’єктів господарювання, оскільки діяльність сторін щодо досягнення мети договору поділена на два етапи.

Так, на першому етапі передбачено отримання у встановленому порядку документів (у т.ч. землевпорядних), необхідних для проектування та проведення робіт з будівництва та реконструкції і замовлення необхідних даних для здійснення проектів будівництва об’єктів житлово-цивільного призначення і створення інженерної інфраструктури для їх будівництва.

На другому етапі - здійснення функції з будівництва об’єктів, відповідно до розробленого і затвердженого у встановленому порядку проекту, здійснення (забезпечення здійснення) забудови (реконструкції), Міністерство оборони України 20% площі об’єкту, ТОВ "Лайн-М" 80% площі об’єкту.

За таких обставин, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про безпідставність позовних вимог.

При цьому, суди зазначили про прийняття спірного договору до виконання в порядку ст. 241 ЦК України, про що свідчать довіреність філії Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункового) Міністерства оборони "Укроборонбуд" від 22.05.2006 року та довіреність Центрального спеціалізованого будівельного управління Міністерства оборони України від 29.05.2006 року.

Між тим, колегія суддів Вищого господарського суду України не може погодитись з прийнятими судовими рішеннями, оскільки згідно постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судове рішення" від 29.12.76 №11 (v0011700-76) (із змінами та доповненнями) та ст.ст. 84, 105 ГПК України обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Прийняті у даній справі судові рішення вказаним вимогам не відповідають, так як суди не з'ясували до кінця дійсний правовий зміст правовідносин, не встановили дійсні права та обов'язки сторін та не з’ясували правовий статус земельної ділянки, на якій розташований будівельний майданчик та наявного на ній майна.

Так, господарські суди не звернули увагу, що за умовами Договору від 26.05.2006 року пайовим внеском Міністерства Оборони України є земельна ділянка, загальною площею 0,17 га, на території Жовтневого районного військового комісаріату у м. Дніпропетровську, площа Жовтнева, 11 і в пункті 3.1 сторони узгодили і встановили, що у разі необхідності Міністерство оборони України (Замовник) забезпечує прийняття відповідних рішень щодо знесення існуючих будівель, споруд і зелених насаджень та винесення інженерних мереж з території забудови.

Згідно ст. 1 Закону України "Про використання земель оборони" та ст. 77 Земельного кодексу України землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно законодавства України.

Землі оборони можуть перебувати у державній та комунальній власності. Порядок використання земель оборони встановлюється законом.

Вичерпний перелік використання земель оборони в господарських цілях визначено ст. 4 цього Закону, який не передбачає передачу земель оборони в якості пайового внеску у будівництво об’єктів житлово-цивільного призначення.

Згідно ч. 2 ст. 20 Земельного кодексу України зміна цільового призначення земель проводиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про надання цих земель у користування.

Втім, зазначені норми матеріального права в контексті спірних правовідносин застосовані не були, внаслідок чого не з’ясованим залишилось питання чи було дотримано вимоги ст. 20 ЗК України щодо зміни цільового призначення земельної ділянки військового комісаріату під будівництво об’єкту житлово-цивільного призначення.

Окрім того, військове майно, згідно вимог ст. 1 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України", - це державне майно закріплене за військовими частинами, закладами, установами, організаціями Збройних Сил України. До військового майна належать будинки, споруди тощо.

Відповідно до ст. 6 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" відчуження військового майна здійснюється Міністерством оборони України через уповноважені Кабінетом Міністрів України підприємства та організації, визначені ним за результатами тендеру, після його списання.

Рішення про відчуження військового майна, що є придатним для подальшого використання, але не знаходить застосування у повсякденній діяльності військ, надлишкового майна, а також цілісних майнових комплексів та іншого нерухомого майна приймає Кабінет Міністрів України за поданням Міністерства оборони України.

Отже, військове майно може бути предметом пайової участі учасника договірних відносин лише за умови прийнятого рішення Кабінету Міністрів України але ці питання залишились поза увагою господарських судів.

Також зазначивши про схвалення оспорюваного договору шляхом видачі філією Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункового) Міністерства оборони "Укроборонбуд" 22.05.2006 року та Центральним спеціалізованим будівельним управлінням Міністерства оборони України 29.05.2006 року довіреностей на право подачі та отримання від їх імені необхідних для виконання договору документів суди не перевірили чи видавались ці довіреності з відома Міністерства оборони України та чи саме Міністерство оборони України вчиняло дії по фактичному виконанню договору від 26.05.2006р.

Вищевикладене свідчить про неповний та необ'єктивний розгляд справи, як в суді першої, так і в суді апеляційної інстанції оскільки, в порушення вимог ст.ст. 32- 34, 43 ГПК України, суди не дали правової оцінки зазначеним вище обставинам, хоча вони мають суттєве значення для правильного вирішення справи і саме їх наявністю обґрунтовувались підстави позову.

З огляду на викладене та враховуючи, що в силу вимог ст. 111-7 ГПК України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх, Вищий господарський суд України вважає за необхідне скасувати прийняті у справі рішення, з направленням справи на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Під час нового розгляду місцевому господарському суду необхідно врахувати викладене та всебічно з'ясувати всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для їх розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від цього прийняти основане на законі рішення.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9- 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України.

Касаційну скаргу Міністерства оборони України та касаційне подання Військового прокурора Дніпропетровського гарнізону задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 14.04.2008р. та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 04.12.2007р. у справі №39/464-07 скасувати, а справу передати на новий розгляд до господарського суду Дніпропетровської області в іншому складі суду.