Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу приватного підприємця ОСОБА_1

участю представників сторін:

від позивача -ОСОБА_2., ОСОБА_1.

відповідача -не з'явився

В червні 2007 року приватний підприємець ОСОБА_1звернулась до господарського суду Миколаївської області із позовом про визнання права власності на самочинно збудовану адміністративну будівлю літ. "О-1", площею 420,9 кв.м., загальною площею 371,7 кв.м., основною площею 311,4 кв.м. та погріб літ. Опд площею 3,7 кв.м., розташовані за адресою: м. Миколаїв, пр. Леніна, 77.

Спір господарськими судами розглядався неодноразово.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 18 липня 2008 року (суддя -В.Фролов) позов задоволено повністю.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 11 вересня 2008 року (головуючий -Л.Бойко, судді -Т.Величко, А. Жукова) рішення місцевого суду скасовано і постановлено нове рішення про відмову у позові.

В касаційній скарзі, ставиться питання про скасування постановленого у справі судового рішення суду апеляційної інстанції у зв'язку з його невідповідністю нормам матеріального і процесуального права, та залишення без змін рішення місцевого господарського суду.

Заслухавши представників позивача, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових актів, колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено господарськими судами та вбачається з матеріалів справи, позивач на підставі договорів купівлі-продажу від 15.02.2002 року, від 29.05.2002 року, від 11.08.2006 року та від 09.02.2007 року придбав квартири №№ 2,4,7,12 за адресою: АДРЕСА_1.

В подальшому позивач на закріпленій за власниками житлових приміщень будівельного кварталу № 178 (рішення виконкому Миколаївської міської ради депутатів трудівників № 301 від 17.02.1956 року) земельній ділянці самочинно побудував адміністративну будівлю літ. "О-1", площею 420,9 кв.м., загальною площею 371,7 кв.м., а згодом заявив вимогу про визнання за ним права власності на вказане майно.

Частина 1 статті 376 ЦК України визначає, що житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Згідно з частиною 3 даної статті право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

За змістом наведених правових норм, необхідною умовою для визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно є володіння на праві власності або користування земельною ділянкою що була відведена у встановленому законом порядку.

Як вбачається із матеріалів справи, у позивача немає юридично оформленого титулу на земельну ділянку на якій знаходиться самочинно збудоване майно.

Згідно довідки Управління земельних ресурсів Миколаївської міської ради № 01-1946 від 11.07.2007 р., ділянка за адресою: АДРЕСА_1 належить до земель державної власності, повноваження щодо розпорядження якими здійснює Миколаївська міська рада.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції обґрунтовано скасував рішення місцевого господарського суду, як таке, що не відповідає обставинам справи, та постановлене внаслідок неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і відмовив в задоволенні позову.

Доводи касаційної скарги висновків апеляційного господарського суду не спростовують, оскільки наявність переважного права на відведення земельної ділянки на якій розташована самовільно збудована споруда, в силу положень частини 3 статті 376 ЦК України, не є достатньою підставою для визнання права власності на цю споруду.

Інші посилання скаржника в обґрунтування касаційної скарги також не підтверджуються матеріалами справи, спростовуються висновками судів та не доведені відповідно до вимог статті 33 Господарського процесуального кодексу України.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що під час розгляду справи фактичні її обставини апеляційним господарським судом були встановлені на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих сторонами доказів, висновки суду відповідають цим обставинам і їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм процесуального права.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. - 111-5, - 111-7, - 111-9- - 111-11 ГПК України Вищий господарський суд України, суд

касаційну скаргу приватного підприємця ОСОБА_1залишити без задоволення, а постанову Одеського апеляційного господарського суду від 11 вересня 2008 року у справі за № 9/481/07(ЗН)-НР -без змін.