ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 жовтня 2007 р.
№ 43/36пн ( rs563186 ) (rs563186)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
Кривди Д.С.,
суддів:
Жаботиної Г.В.,
Уліцького А.М.
розглянувши касаційну скаргу
Відкритого акціонерного товариства "Донецькобленерго"
на постанову
від 10.07.07 Донецького апеляційного господарського суду
та на рішення
від 12.04.07
у справі
№43/36пн ( rs563186 ) (rs563186)
господарського суду
Донецької області
за позовом
Відкритого акціонерного товариства "Донецькобленерго"
до
Управління з контролю за використанням та охороною земель у
Донецькій області
про
визнання права користування земельною ділянкою
за участю представників сторін
від позивача:
Костюк С.В., дов.
від відповідача:
у засідання не прибули
ВСТАНОВИВ:
Відкрите акціонерне товариство "Донецькобленерго" звернулось
до господарського суду Донецької області з позовом до Управління з
контролю за використанням та охороною земель у Донецькій області
про визнання права постійного користування земельною ділянкою
площею 617,6, наданою згідно з Державним актом II-ДН №004509 на
право постійного користування землею Миронівській державній
районній електростанції сел. Миронівка м. Дебальцеве для
будівництва і обслуговування будівель та споруд станції
Миронівської ДРЕС відповідно до рішення Миронівської селищної ради
від 23.10.96 №80.
Позов мотивовано тим, що позивач є правонаступником Державної
акціонерної енергопостачальної компанії "Донецькобленерго" щодо
відособлених підрозділів, які увійшли до компанії на дату її
створення, у тому числі Миронівської теплової електричної станції,
яке було таким чином перейменоване з Миронівської державної
районної електростанції згідно з наказом Міністерства енергетики
та електрифікації України №131 "Про склад Міненерго України".
Відповідач проти позову заперечив, зазначивши про видання
Державного акту II-ДН №004509 на право постійного користування
земельною ділянкою на ім'я Миронівської ТЕС, а не позивача у
справі. Також відповідач послався на положення п. (в) ст. 141 ЗК
України, який передбачає припинення права постійного користування
земельною ділянкою та відсутності його правонаступництва в разі
припинення діяльності державних чи комунальних підприємств,
установ та організацій.
Рішенням від 12.04.07 господарський суд Донецької області
(суддя Зубченко I.В.) у задоволенні позову відмовив.
Рішення мотивовано відсутністю обставин невизнання або
оспорювання відповідачем у справі прав позивача на користування
земельною ділянкою, що свідчить про відсутність спору в справі.
Також суд зазначив про недоведеність позивачем свого права на
постійне користування спірною земельною ділянкою.
Постановою від 10.07.07 Донецький апеляційний господарський
суд (колегія суддів у складі: М'ясищева А.М. -головуючого, Алєєвої
I.В., Мирошниченка С.В.) рішення суду першої інстанції залишив без
змін.
Постанова мотивована тим, що за відсутністю Державного акту
на право постійного користування спірною земельною ділянкою на
ім'я саме ВАТ "Донецькобленерго" у позивача не виникло право
постійного користування цією земельною ділянкою. Крім того, суд
зазначив, що спірна земельна ділянка не знаходиться у державній чи
комунальній власності.
Ухвалою від 10.10.07 Вищий господарський суд України порушив
касаційне провадження за касаційною скаргою позивача, в якій
заявлені вимоги про скасування рішення і постанови у справі та
задоволення позову новим рішенням.
Касаційна скарга мотивована неправильним застосуванням судами
норм земельного законодавства у зв'язку з неправильною юридичною
оцінкою обставин справи щодо зміни назви Миронівської ТЕС та
відсутністю її ліквідації.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача,
перевіривши матеріали справи, судова колегія вважає, що касаційна
скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій,
24.10.96 Миронівською селищною радою народних депутатів на
підставі рішення від 23.10.96 №80 Миронівській державній районній
електростанції селища Миронівка виданий Державний акт на право
постійного користування землею площею 617,6 га для будівництва і
обслуговування будівель та споруд станції Миронівської ДРЕС.
За наказом Міністерства енергетики та електрифікації України
№131 від 29.07.96 "Про склад Міненерго України" назву "державна
районна електростанція" змінено на "теплова електрична станція", а
Миронівська ТЕС зазначена як структурний підрозділ Державної
акціонерної енергопостачальної компанії "Донецькобленерго".
Розпорядженням Горлівського міського голови №635-р від
12.11.98 зареєстровано Відкрите акціонерне товариство
"Донецькобленерго", яке відповідно до п. 3.4 Статуту є
правонаступником державної акціонерної енергопостачальної компанії
"Донецькобленерго" щодо відособлених підрозділів, які увійшли до
компанії на дату її створення.
На підставі доручення від 18.01.07 №18/01-6 на проведення
перевірки дотримання вимог земельного законодавства державними
інспекторами з контролю за використанням та охороною земель
проведена планова перевірка дотримання вимог земельного
законодавства позивачем.
В результаті перевірки встановлено, що структурною одиницею
позивача Миронівською ТЕС використовуються земельні ділянки
загальною площею 925,9 га (в тому числі по вищевказаному
Державному акту) до оформлення правовстановлюючих документів на
землю у встановленому законодавством порядку, про що складено акт
перевірки від 06.02.07.
З огляду на такі обставини позивач звернувся до
господарського суду з позовом про визнання за ним права постійного
користування вищевказаною земельною ділянкою площею 617,6. Такий
спосіб захисту прав на земельні ділянки передбачений п. (а) ч. 2
ст. 152 Земельного кодексу України ( 2768-14 ) (2768-14)
.
Суд першої інстанції в своєму рішенні зазначив про
відсутність невизнання або оспорювання відповідачем у справі прав
позивача на користування земельною ділянкою, що свідчить про
відсутність спору в справі.
З таким висновком суду не можна погодитись з огляду на те, що
відповідач заперечує проти задоволення позову в справі,
посилаючись саме на відсутність у позивача права, визнання якого є
предметом позовних вимог.
Разом з тим, при вирішенні спору суд першої інстанції
керувався положеннями ст.ст. 24, 92, 122, 123, 125, 126, 141
Земельного кодексу України ( 2768-14 ) (2768-14)
від 25.10.01 N 2768-III зі
змінами і доповненнями. При цьому суд не врахував, що обставини,
якими позивач обгрунтовує виникнення у нього оспорюваного права,
відбулися до набрання чинності вказаним кодексом під час дії
Земельного кодексу України ( 2768-14 ) (2768-14)
від 18.12.90 №561-ХII
( 561-12 ) (561-12)
в редакції Закону України від 13.03.92 №2196-XII
( 2196-12 ) (2196-12)
зі змінами і доповненнями.
Тобто обставини, які доводив позивач, не отримали належної
правової оцінки в суді першої інстанції, виходячи з норм
законодавства, чинного на момент їх виникнення.
Суд апеляційної інстанції при вирішенні спору правильно
керувався положеннями Земельного кодексу України ( 2768-14 ) (2768-14)
в
редакції 1998 року. Проте відмовляючи в задоволенні позову, суд
виходив з того, що згідно зі ст. 30 цього кодексу при переході
права власності на будівлю і споруду разом з цими об'єктами
переходить у розмірах і право власності або право користування
земельною ділянкою, але воно повинно бути посвідчено радою
народних депутатів відповідно до вимог ст. 23 цього Кодексу.
Але з постанови в справі не вбачається встановлення судом
апеляційної інстанції на підставі відповідних доказів обставин
переходу права власності на будівлі і споруди, розташовані на
спірній земельній ділянці. Отже, застосування вказаної норми
здійснено судом апеляційної інстанції без встановлення обставин
припинення цього права в однієї особи (відчужувача) та виникнення
у іншої (набувача).
Такі обставини підлягали встановленню при розгляді справи з
урахуванням обставин щодо реорганізації ДАЕК "Донецькобленерго", а
також правового статусу Миронівської ДРЕС та її перейменування.
Суд першої інстанції в своєму рішенні зазначив, що
Миронівську ДРЕС на час видачі Державного акту на право постійного
користування землею зазначено як Миронівська районна
електростанція -юридична особа з державною формою власності,
діяльність якої згодом припинено. У постанові суду апеляційної
інстанції також зазначено, що Державний акт на право постійного
користування спірною земельною ділянкою II-ДН №004509 виданий на
ім'я юридичної особи, якої на сьогоднішній день не існує.
Проте в рішенні та постанові не зазначено, на підставі яких
доказів суди встановили вказані обставини щодо статусу
Миронівської ДРЕС як юридичної особи та припинення її діяльності.
Тобто обставини припинення Миронівської ДРЕС, яку перейменовано на
Миронівську ТЕС, та переходу в зв'язку з цим до іншої особи права
власності на розташовані на спірній земельній ділянці будівлі та
споруди, будівництво яких визначено метою надання цієї земельної
ділянки, судами на підставі належних доказів не встановлено.
Більш того, суди вирішили спір по суті, не встановивши та, як
наслідок, не залучивши до участі у справі власника спірної
земельної ділянки. Суд апеляційної інстанції з цього приводу
зазначив лише, що спірна земельна ділянка не знаходиться у
державній чи комунальній власності. Таким чином, власник земельної
ділянки був позбавлений можливості захищати свої права.
Відповідно п. 3 ч. 2 ст. 111-10 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку
підставою для скасування рішення місцевого або постанови
апеляційного господарського суду, якщо господарський суд прийняв
рішення або постанову, що стосується прав і обов'язків осіб, які
не були залучені до участі в справі.
Зважаючи на викладене, судова колегія дійшла висновку, що
суди першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи не
дотримались вимог ст.ст. 4-3, 4-7, 43, 84, 105 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
щодо повного і всебічного встановлення усіх обставин
справи та правильного застосування законодавства, тому рішення і
постанова підлягають скасуванню як такі, що не відповідають нормам
матеріального та процесуального права.
Оскільки право оцінки доказів належить до повноважень судів
першої та апеляційної інстанцій з додержанням принципу рівності
сторін у процесі, справа підлягає направленню на новий розгляд до
суду першої інстанції для встановлення на підставі відповідних
доказів усіх суттєвих обставин та залучення до участі у справі
всіх осіб, прав і обов'язків яких стосуються спірні
правовідносини.
Керуючись ст.ст. 108, 111-5, 111-7, 111-9-12 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду Донецької області від 12.04.07
та постанову Донецького апеляційного господарського суду від
10.07.07 у справі №43/36пн ( rs563186 ) (rs563186)
скасувати, а справу
передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Головуючий Д.Кривда
Судді Г.Жаботина
А.Уліцький