Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

за участю представників сторін від:

позивача: Пропастін В.М. (дов .від 12.11.07);

відповідача: Драп'ятий Б.Є. (дов. від 01.10.08),

У квітні 2008 року Товариство з обмеженою відповідальністю "СП Красноярськкрайвугілля –Україна" звернулося до Господарського суду Луганської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вугілля –Південь" і просило, з урахуванням уточнень позовних вимог, стягнути з відповідача основний борг у сумі 503 150,94 грн, 3% річних у сумі 31 385,24 грн, інфляційних витрат 178 618,65 грн - за договором від 21.04.04 № КП –05, а також 381 000,00 грн за договором від 01.08.06 № 2/08-у і 173 914,11 грн - за договором від 01.08.06 № 1/08-у.

Рішенням Господарського суду Луганської області від 10.06.08 (суддя Зюбанова Н.М.) позовні вимоги задоволено. Рішення вмотивоване посиланнями на положення статей 514, 525, 526, 625 Цивільного кодексу України, на підставі яких господарський суд дійшов висновку про неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договорами № КП-05, № 211 УЄ і за договором № 117-СК, що є підставою для стягнення з останнього основного боргу, 3 % річних і інфляційних витрат.

Постановою Луганського апеляційного господарського суду від 11.08.08 (колегією суддів у складі: Перлова Д.П. –головуючого, Медуниці О.Є., Якушенко Р.Є.) рішення Господарського суду Луганської області від 10.06.08 залишено без змін з тих же мотивів.

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, ВАТ "Стаханівська збагачувальна фабрика" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Луганської області від 10.06.08 і постанову Луганського апеляційного господарського суду від 11.08.08 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову. Касаційна скарга вмотивована доводами щодо порушення судами попередніх інстанцій приписів статей 18, 32, 84 Господарського процесуального кодексу України, посилаючись на неповноту розгляду судами попередніх інстанцій обставин справи, що мають важливе значення для правильного вирішення даного спору.

В судовому засіданні Вищого господарського суду України ВАТ "Стаханівська збагачувальна фабрика" доповнило свою касаційну скаргу доводами щодо помилкового незастосування судами попередніх інстанцій до спірних правовідносин строку позовної даності, визначеного статтею 257 Цивільного кодексу України.

Заслухавши доповідь судді Швеця В.О., пояснення представників сторін, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 21.12.04 між ТОВ "СП "Красноярськкрайвугілля-Україна" і ТОВ "Вугілля-Південь" було укладено договір купівлі-продажу № КП-05, за умовами якого ТОВ "СП "Красноярськкрайвугілля-Україна" прийняло на себе зобов'язання продати вугільну продукцію, визначену у специфікаціях, а ТОВ "Вугілля-Південь" - провести розрахунки відповідно до виставлених рахунків (далі –Договір № КП-05). Пунктом 3.3 Договору № КП-05 визначено обов'язок продавця протягом п'яти днів з моменту відвантаження продукції надати покупцеві наступні документи: залізничну накладну або інший товарно-транспортний документ, посвідчення якості, рахунок- фактуру на товар, лист про власність. Позивач свої зобов'язання за Договором № КП-05 по поставці вугільної продукції на загальну суму 503150, 94 грн виконав належним чином, що підтверджується накладними від 04.05.05 № 11, від 02.01.06 № 102, а також актами приймання-передачі вугільної продукції від 04.05.05 та від 02.01.06. В той же час, відповідач оплатив поставлену продукцію частково, у зв'язку з чим у останнього виникла заборгованість у розмірі 503150, 94 грн.

Господарськими судами установлено, що 02 серпня 2002 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Полюс і К" (продавцем) та відповідачем (покупцем) був укладений договір № 211УЭ, відповідно до п. 1.1 якого продавець зобов’язався продати покупцю вугільну продукцію, марка кількість і якість, якої визначається у специфікації. Суди дійшли висновку, що ТОВ "Полюс і К" виконало свої зобов’язання, передало покупцю вугілля на загальну суму 179 486,16 грн, що підтверджується актами приймання –здавання концентратів від 15.10.04, 15.10.04, 30.12.04, 31.12.04. В той же час відповідач не оплатив одержану ним продукцію.

16 серпня 2004 року між ТОВ "Полюс і К" (продавцем) та відповідачем (покупцем) було укладено договір № 117-СК, згідно з умовами якого продавець зобов'язався продати секцію крепі "Супутник", а покупець - прийняти і оплатити її (далі –Договір № 117-СК). Встановлено, що ТОВ "Полюс і К" свої зобов'язання за даним договором виконало належним чином, видавши відповідачу секції крепі "Супутник" у кількості 50 штук на загальну суму 381 000 грн, що підтверджується видатковою накладною № 285 від 17.08.04, натомість ВАТ "Стахановська збагачувальна фабрика" свої договірні зобов'язання щодо оплати продукції не виконало, у зв'язку з чим у останнього виникла заборгованість у розмірі 381 000 грн.

01серпня 2006 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Полюс і К" (первісним кредитором) та Товариством з обмеженою відповідальністю "СП "Красноярськкрайвугілля-Україна" (позивачем) було укладено договір відступлення права вимоги № 2/08-у, за умовами якого первісний кредитор уступив позивачу право вимоги за договором від 02.08.02 № 211УЭ на суму 173914, 11 грн. Крім того, згідно з укладеним між сторонами договору № 1/08-у від 01.08.06 первісний кредитор –ТОВ "Полюсі К" уступило позивачу також право вимоги за договором від 16.08.04 № 117-ск на суму 381 000 грн.

Відповідно до статті 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Тобто неможливо передати право, яке ще не належить кредиторові. Порядок та форма заміни кредитора у зобов'язанні не залежать від згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (ст. 513 ЦК України). Згідно з частиною 1 статті 509 вказаного Кодексу зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 526 Цивільного кодексу України унормовано, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зважаючи на викладене, господарські суди попередніх інстанцій дійшли висновку про обґрунтованість заявлених позивачем вимог, задовольнивши їх в повному обсязі.

Колегія суддів касаційної інстанції не погоджується з вказаними висновками судів попередніх інстанцій, виходячи з наступного.

Встановлено, що предметом даного спору є стягнення заборгованості за такими договорами: № КП-05 від 21.04.04 основного боргу у сумі 503150,94 грн, 3% річних в розмірі 31385, 24 грн і 178618,65 –інфляційних витрат, а також за договором № 1/08у від 01.08.06 у сумі –381 000 грн і за № 2/08 від 01.08.06 –173 914,11 грн.

Статтею 58 Господарського кодексу України унормовано, що в одній позовній заяві може бути об'єднано кілька вимог, зв'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами. Тобто об'єднати в одній позовні заяві кілька вимог можливо лише за умови їх взаємопов'язаності за підставою виникнення чи за поданими доказами. В той же час, приймаючи оскаржувані рішення, суди попередніх інстанцій на зазначене уваги не звернули, і не дослідили питання можливості поєднання заявлених позивачем вимог в одній позовній заяві.

Крім того, додатковому з'ясуванню судом підлягає питання дотримання позивачем строку позовної давності, установленого статтею 257 Цивільного кодексу України.

Статтями 256, 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлена тривалістю у три роки. Пропущений строк позовної даності відповідно до статті 267 вказаного Кодексу є підставою для відмови в позові.

Штампом Господарського суду Луганської області підтверджується прийняття позовної заяви 01.04.08.

Як вбачається з матеріалів справи, вирішуючи питання про стягнення з відповідача заборгованості за договорами № 211 УЄ від 01.08.02 і № 117-СК від 16.08.04, суди не досліджували питання причин та поважності пропуску строку позивачем (в разі доведеності цього факту), чим не спростували доводи відповідача, викладених у його відзивах.

Зазначені порушення норм процесуального права судом першої інстанції залишилися поза увагою й апеляційного суду.

Неповне з'ясування фактичних обставин справи є підставою для скасування судових рішень у відповідності зі статтею 104 ГПК України.

Внаслідок вищевикладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що суди попередніх інстанцій, приймаючи оскаржувані рішення та постанову, надали неповну та невірну юридичну оцінку обставинам справи, не застосували норми матеріального права, порушили норми процесуального права, у зв’язку з чим, враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції (ст. 111-7 ГПК України), оскаржувані рішення та постанова підлягають скасуванню, а дана справа передачі на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Під час нового розгляду справи господарському суду необхідно врахувати вищенаведене, повно та всебічно з'ясувати всі суттєві обставини справи, надати належну оцінку зібраним доказам та постановити законне й обґрунтоване рішення, оскільки рішення є законним тоді, коли суд, виконавши вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, а обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини справи, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 1115, 1117, 1119-12 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України, –

Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Стахановська збагачувальна фабрика" задовольнити частково.

Постанову Луганського апеляційного господарського суду від 11 серпня 2008 року і рішення Господарського суду Луганської області від 10 червня 2008 року у справі № 1/56 скасувати.

Матеріали цієї справи скерувати на новий розгляд до Господарського суду Луганської області