21/463-20/152 Про розірвання договору щодо подальшого інвестування будівництва та купівлі-продажу об'єкта незавершеного будівництва і уступки пов'язаних з цим майнових та інших прав - Текст документа

Рішенням господарського суду міста Києва від 28.09.2006 р. у справі № 21/463 позов задоволений, розірвано договір № 10 "Про подальше інвестування будівництва Центру дозвілля та співробітництва по вул. Булгакова, 12 та купівлі-продажу даного об'єкта незавершеного будівництва і уступки пов'язаних з цим майнових та інших прав від 12.04.2003 р.", укладений між ЗАТ "Київське виробниче об'єднання "ПРОСТОР" (далі -позивач), Дочірнім підприємством "Домобудівельний комбінат "КРЕДО" (далі -відповідач (I)) та Святошинською районною у м. Києві державною адміністрацією (далі -відповідач (II)).

Постановою Вищого господарського суду України від 03.04.2007 р. у справі № 21/463 касаційну скаргу відповідача (I) задоволено, рішення господарського суду міста Києва від 28.09.2006 р. скасовано та справу направлено на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

При новому розгляді справи рішенням господарського суду міста Києва від 12.06.2007 р. (суддя Палій В.В.) у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.08.2007 р. (судді: Зеленін В.О. -головуючий, Синиця О.Ф., Рєпіна Л.О.) апеляційну скаргу позивача залишено без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 12.06.2007 р. -без змін.

Не погоджуючись з винесеними у справі судовими рішеннями, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.08.2007 р. і рішення господарського суду міста Києва від 12.06.2007 р. та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

На думку заявника касаційної скарги, судами порушено норми матеріального та процесуального права.

Заслухавши пояснення учасників судового засідання, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 12.04.2003 р. між сторонами було укладено договір №10 "Про подальше інвестування будівництва Центру дозвілля та співробітництва по вул. Булгакова, 12 та купівлі-продажу даного об'єкту незавершеного будівництва і уступки пов'язаних з цим майнових та інших прав (житловий масив Південна Борщагівка, 7-й мікрорайон)" (далі -договір), згідно умов якого сторони зобов'язалися здійснювати всі необхідні юридичні і фактичні дії, спрямовані на подальше будівництво Центру дозвілля та співробітництва по вул. Булгакова, 12.

При цьому, відповідно до п. 1.2 договору позивач зобов'язався передати, а відповідач (I) прийняти права замовника у будівництві, а саме права та зобов'язання 100% дольової участі у будівництві об'єкта незавершеного будівництва по вул. Булгакова, 12 у Святошинському районі м. Києва, що має назву "Центр дозвілля", загальною площею 7200 кв. м., об'єм будівлі -36500 куб. м., де забудовником та інвестором згідно з розпорядженням Представника Президента України №431 від 25.09.1992 р. виступав позивач.

У відповідності до п. 3.4 договору позивач зобов'язаний передати відповідачу (I) без будь-яких вилучень нерухоме майно згідно Акта приймання-передачі після підписання договору.

Згідно з п. 2.1 договору сторони дійшли згоди, що ціна переуступки прав 100% долі інвестування об'єкта незавершеного будівництва по вул. Булгакова, 12 у Святошинському районі м. Києва складає 495000,00 грн. Зазначена ціна цього договору є остаточною і змінам не підлягає.

Відповідно до п. 2.2 договору компенсація продавцю (позивачу) його дольової участі у будівництві проводиться покупцем (відповідачем (I)) шляхом перерахування грошей на поточний рахунок продавця згідно графіку поставки, який є невід'ємною частиною даного договору.

Також, судом першої інстанції встановлено, що позивачем було передано відповідачу (I) права замовника, в т.ч. об'єкт незавершеного будівництва. Втім, суму компенсації позивачу його дольової участі у будівництві відповідачем (I) сплачено не було.

Невиконання відповідачем (I) умов договору стало підставою для звернення позивача до суду з вимогою про розірвання договору.

Відмовляючи у задоволенні позову про розірвання договору, суд першої інстанції виходив з того, що грошові вимоги позивача погашені на підставі ч. 2 ст. 14 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) (далі -Закон) у справі № 43/90 про банкрутство відповідача (I).

До такого висновку суд першої інстанції дійшов, виходячи з однієї із вказівок суду касаційної інстанції у постанові від 03.04.2007 р. у даній справі, при новому розгляді справи.

Так, Вищим господарським судом України в постанові від 03.04.2007 р. по цій справі було вказано на те, що з моменту публікації оголошення, яке було здійснено в газеті "Урядовий кур'єр" № 146 від 08.08.2006 р. на виконання ухвали господарського суду міста Києва від 01.08.2006 р. у справі № 43/90, факт наявності процедури банкрутства відносно відповідача (I) стає загальновідомим, наслідки порушення провадження у справі про банкрутство, відповідно до Преамбули спеціального Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) впливають на права та обов'язки усіх кредиторів боржника.

Виходячи з викладеного, суд касаційної інстанції зазначав, що позивач, який має грошові вимоги до боржника, був зобов'язаний в порядку ст. 14 Закону звернутися до господарського суду з заявою про грошові вимоги до боржника -(відповідача (I)) в 30 денний термін.

Однак, з вищезазначеним висновком суду першої інстанції щодо погашення грошових вимог позивача погодитися не можна з огляду на таке.

Як встановлено судом першої інстанції, ухвалою господарського суду міста Києва від 03.02.2006 р. за заявою ПП "Дюбель-трейд" порушено провадження у справі №43/90 про банкрутство ДП "Домобудівельний комбінат "Кредо".

Постановою господарського суду міста Києва від 10.02.2006 р. у справі №43/90 ДП "Домобудівельний комбінат "Кредо" визнано банкрутом відповідно до ст. 52 Закону та призначено ліквідатора.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 14.04.2006 р. затверджено мирову угоду та припинено провадження у справі №43/90.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 01.08.2006 р. розірвано мирову угоду від 03.04.2006 р. та поновлено провадження у справі №43/90, припинено ліквідаційну процедуру боржника, введено процедуру розпорядження майном боржника, призначено розпорядника майна.

У газеті "Урядовий кур'єр" №146 від 08.08.2006 р. здійснено публікацію відповідного оголошення.

Постановою Вищого господарського суду України від 07.11.2006 р. ухвалу господарського суду міста Києва від 01.08.2006 р. №43/90 залишено в силі в частині розірвання мирової угоди від 03.04.2006 р. та поновлення провадження у справі №43/90, в іншій частині ухвалу господарського суду міста Києва від 01.08.2006р. у справі №43/90 скасовано, а справу №43/90 передано на розгляд до господарського суду міста Києва на стадію ліквідаційної процедури.

Отже, на час нового розгляду справи в суді першої інстанції провадження у справі про банкрутство відповідача (I) здійснювалося за спрощеною процедурою банкрутства в порядку ст. 52 Закону, що було також зазначено судом першої інстанції в своєму рішенні.

Стаття 52 Закону передбачає особливості банкрутства відсутнього боржника, зокрема, неопублікування оголошення про порушення справи про банкрутство боржника в офіційних друкованих органах, а виявлення кредиторів відсутнього боржника самим ліквідатором.

У зв'язку з чим, положення ч. 2 ст. 14 Закону, які передбачають, що вимоги конкурсних кредиторів до боржника, що заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, - не розглядаються і вважаються погашеними, у справі про банкрутства за правилами ст. 52 Закону не застосовуються.

Враховуючи те, що позивачем було передано відповідачу (I) права замовника, в т.ч. об'єкт незавершеного будівництва, а суму компенсації позивачу його дольової участі у будівництві відповідачем (I) сплачено не було, то вимоги позивача до відповідача (I) щодо сплати суми компенсації, на яку посилається суд першої інстанції, не є погашеними. Відтак, майнові вимоги позивача до даного часу не врегульовано та він має право захистити своє право шляхом звернення до суду в загальному порядку.

За таких обставин вказане не дає підстав для відмови у розірванні договору.

Разом з тим, як зазначалося вище, постановою господарського суду міста Києва від 10.02.2006 р. у справі №43/90 відповідача (I) визнано банкрутом та відносно нього відкрито ліквідаційну процедуру.

Стаття 23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) визначає наслідки визнання боржника банкрутом.

В силу ч. 1 ст. 23 Закону з дня винесення господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури підприємницька діяльність боржника завершується та строк виконання всіх грошових зобов'язань банкрута є таким, що настав.

При цьому, згідно даної норми з цього моменту виконання зобов'язань боржника, визнаного банкрутом, здійснюється у випадках та порядку, передбаченому цим розділом.

Виходячи з аналізу вказаних норм, з часу визнання боржника банкрутом зобов'язання (в широкому значенні за ст. 509 Цивільного кодексу України (435-15) ) боржника припиняються.

Відповідні положення містить ст. 609 Цивільного кодексу України (435-15) , яка передбачає, що зобов'язання припиняються ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора).

За змістом ст. 110 названого кодексу, яка визначає ліквідацію юридичної особи, ліквідацією юридичної особи є відповідне рішення її учасників, органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, або відповідне рішення суду.

В той час, як припиненням юридичної особи відповідно до ч. 2 ст. 104 зазначеного кодексу є внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Також, у відповідності до ч. 5 ст. 111 цього кодексу юридична особа є ліквідованою з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Отже, згідно зі ст. 609 Цивільного кодексу України (435-15) зобов'язання припиняються ліквідацією юридичної особи, а не припиненням (ліквідуванням) юридичної особи.

Таким чином, укладений між сторонами договір є припиненим у зв'язку з ліквідацією відповідача (I).

Договір, який є припиненим, не може бути розірваний судом, оскільки саме розірвання є формою припинення.

Відповідної правової позиції дотримується Верховний Суд України, зокрема, в своїй постанові від 28.09.2004 р. у справі № 5/177.

У зв'язку з чим, суд касаційної інстанції погоджується з рішенням суду першої інстанції щодо відмови у позові про розірвання договору, однак вважає за необхідне викласти його мотивувальну частину в іншій редакції.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 104, 110, 111, 509, 609 Цивільного кодексу України (435-15) , ст. ст. 14, 23, 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) , ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9 -111-11 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ЗАТ "Київське виробниче об'єднання "ПРОСТОР" залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.08.2007 р. та рішення господарського суду міста Києва від 12.06.2007 р. у справі № 21/463-20/152 залишити без змін.