Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

В грудні 2007 р. Корпорація "Укрнерудпром" звернулась до господарського суду міста Києва з позовом до НАК "Нафтогаз України" та ДК "Укртрансгаз" НАК "Нафтогаз України" та просила, за наслідком уточнення позовних вимог в порядку ст. 22 ГПК України, визнати незаконними дії НАК "Нафтогаз України" та ДК "Укртрансгаз" НАК "Нафтогаз України" щодо відмови у розподілі на промислових споживачів частки природного газу, що видобувається за договором про спільну діяльність та належить корпорації "Укрнерудпром"; зобов'язати відповідачів проводити у балансі надходження та розподілу природного газу щомісячно планові та фактичні розподіли на промислових споживачів часток природного газу, що належить корпорації "Укрнерудпром" та видобутого за договором про спільну діяльність; Дозволити корпорації "Укрнерудпром" реалізовувати промисловим споживачам частки природного газу, що йому належить за договором про спільну діяльність, закачаного до підземних сховищ газу НАК "Нафтогаз України".

Рішенням господарського суду міста Києва від 18.02.2008 р. (суддя Ковтун С.А.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.07.2008р. (судді: Синиця О.Ф., Рєпіна Л.О., Буравльов С.І.) позов задоволено.

Не погоджуючись з постановою, НАК "Нафтогаз України" та ДК "Укртрансгаз" НАК "Нафтогаз України" звернулись до Вищого господарського суду України з касаційними скаргами, в яких просять рішення і постанову скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову, мотивуючи скаргу порушенням і неправильним застосуванням судами норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши пояснення представників відповідачів, розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційних скарг, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що касаційні скарги підлягають задоволенню частково, виходячи із наступного.

Відповідно до роз’яснень, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. № 11 "Про судове рішення" (v0011700-76) зі змінами та доповненнями, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати. Мотивувальна частина рішення повинна мати також посилання на закон та інші нормативні акти матеріального права, на підставі яких визначено права і обов'язки сторін у спірних правовідносинах. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. Резолютивна частина рішення повинна містити чіткі та безумовні висновки, що ґрунтуються на аналізі та оцінці фактичних обставин викладених у його мотивувальній частині, та відповідати застосованим до спірних відносин нормам права.

Відповідно до приписів ст. ст. 45, 47, 43 ГПК України (1798-12) судові рішення приймаються судом за результатами обговорення усіх обставин справи та за умови здійснення за своїм внутрішнім переконанням оцінки доказів, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Прийняті у справі судові акти вказаним вимогам не відповідають.

Задовольняючи позовні вимоги місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що вироблена в результаті спільної діяльності позивача та третіх осіб продукція та доходи є їх спільною частковою власністю, а тому відповідно ст. 361 ЦК України співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності, що включає право укладати щодо свого майна будь-які угоди.

Крім того, місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що положення Постанови Кабінету Міністрів України № 1729 від 27.12.2001 р. (1729-2001-п) "Про порядок забезпечення споживачів природним газом", не можуть застосовуватися до позивача оскільки реалізація природного газу, що використовується для задоволення потреб населення здійснюється лише ВАТ "Укрнафта", господарськими товариствами, більш як 50 відсотків акцій (часток, паїв) яких перебуває у статутному фонді інших господарських товариств, контрольним пакетом акцій (часток, паїв) яких володіє держава, а також НАК "Надра України". На решту суб'єктів господарської діяльності ці вимоги не поширюються.

З зазначеними висновками погодився суд апеляційної інстанції.

Проте, зазначені висновки судів є необґрунтованими та передчасними виходячи з наступного.

Статтею 3 Закону України "Про нафту і газ" передбачено, що відносини, пов'язані з користуванням нафтогазоносними надрами, видобутком, транспортуванням, зберіганням та реалізацією нафти, газу та продуктів їх переробки, регулюються Кодексом України Про надра (132/94-ВР) , Законом України "Про трубопровідний транспорт" (192/96-ВР) , Законом України "Про угоди про розподіл продукції" (1039-14) , іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до положень ст. 4 Кодексу України Про надра, надра є виключною власністю народу України і надаються тільки у користування.

Згідно з положеннями ст. 24 Кодексу України Про надра користувачі надр мають право розпоряджатися видобутими корисними копалинами, якщо інше не передбачено законодавством або умовами спеціального дозволу. Постановою Кабінету Міністрів України № 1729 від 27.12.2001 р. "Про забезпечення споживачів природним газом" (1729-2001-п) , прийнятою на виконання вимог Закону України "Про нафту і газ" (2665-14) , врегульовано правові відносини суб’єктів господарювання та органів державної влади у сфері постачання природного газу.

Відповідно до ч. 1 п. 2 зазначеної постанови потреба в природному газі задовольняє населення - з ресурсів газу, видобутого (зокрема, у процесі виконання договорів про спільну діяльність) підприємствами Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" та Національної акціонерної компанії "Надра України", Відкритим акціонерним товариством "Укрнафта", іншими господарськими товариствами, частка держави в статутному фонді яких перевищує 50 відсотків акцій, а також господарськими товариствами, більш як 50 відсотків акцій (часток, паїв) яких перебуває у статутному фонді інших господарських товариств, іншими господарськими товариствами, акціонером яких є держава і володіє в них контрольним пакетом акцій, та з інших ресурсів природного газу Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України".

Позивач є учасником договору про спільну діяльність, укладеного за участю дочірнього підприємства компанії, акції якої 100 відсотків належать державі, що обмежує його право розпоряджатися видобутими корисними копалинами.

Частиною 1 ст. 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Всупереч зазначених вимог закону, місцевий та апеляційний господарські суди не в повному обсязі дослідили обставини справи на предмет відповідності вимог позивача чинному законодавству, що регулює спірні відносини.

Викладене свідчить про те, що судами при розгляді справи не були достатньо враховані вимоги законодавства. Як наслідок, прийняті у справі рішення та постанова не відповідають ст. ст. 84, 105 ГПК України та вимогам, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. № 11 "Про судове рішення" (v0011700-76) зі змінами та доповненнями.

Згідно ст. ст. 111-5, 111-7 ГПК України касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, які не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

У зв’язку із вищевикладеним колегія суддів вважає, що приймаючи рішення та постанову, суди надали неповну та невірну юридичну оцінку обставинам справи, порушили і неправильно застосували норми матеріального та процесуального права, в зв’язку з чим, враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції (ст. 111-7 ГПК України), рішення та постанова підлягають скасуванню, а справа передачі на новий розгляд місцевому господарському суду.

При новому розгляді справи місцевому господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з’ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, витребувати та надати об’єктивну оцінку доказам, які мають юридичне значення для її розгляду, правильно застосувати норми матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10, 111-11, 111-12 ГПК України, суд

Касаційні скарги НАК "Нафтогаз України" та ДК "Укртрансгаз" НАК "Нафтогаз України" задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.07.2008р. та рішення господарського суду міста Києва від 18.02.2008 р. у справі № 6/710 скасувати.

Справу передати на новий розгляд господарському суду міста Києва.