Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві касаційну скаргу Фізичної особи -підприємця ОСОБА_1 на постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 25 червня 2008 року у справі № 2-5/15255-2007 Господарського суду Автономної Республіки Крим за позовом Фізичної особи -підприємця ОСОБА_1, м. Сімферополь, до Гаражного кооперативу "Гудок", м. Сімферополь, про стягнення 418 847,95 грн. майнової шкоди, 85 000 моральної шкоди та зобов'язання вчинити дії,

за участю представників сторін:

позивача -не з'явилися;

відповідача -не з'явилися;

У жовтні 2007 року позивач -Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 пред'явив у господарському суді позов до відповідача -Гаражного кооперативу "Гудок" про стягнення 418 847,95 грн. майнової шкоди, 85 000 моральної шкоди та зобов'язання вчинити дії.

Вказував, що ОСОБА_1 є членом ГК "Гудок", якому належить на праві власності приміщення № 6 на першому поверсі гаражного боксу АДРЕСА_1 у м. Сімферополі, згідно реєстраційного посвідчення БТІ від 18 серпня 1995 року.

Обгрунтовуючи позовні вимоги ОСОБА_1 зазначив, що рішенням Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 5 лютого 2007 року у справі № 22-ц-1146/07р. зобов'язано ГК "Гудок" усунути перешкоди у користуванні приміщеннями № 6 на першому поверсі гаражного боксу АДРЕСА_1 у м. Сімферополі, шляхом звільнення цього приміщення та передачі його ОСОБА_1

Посилаючись на понесення ним витрат на облаштування майданчиків перед в'їздом до гаражного кооперативу та ремонтних робіт по укріпленню будівлі, а також на створення відповідачем перешкод у користуванні приміщенням, позивач просив задовольнити його вимоги.

Рішенням Господарського суду Автономної Республіки Крим від 15 квітня 2008 року (суддя Гаврилюк М.П.) в позові відмовлено.

23 травня 2008 року позивач звернувся із заявою про прийняття додаткового рішення на підставі ст. 88 ГПК України, в частині позовних вимог про стягнення з відповідача майнової шкоди у вигляді недоотриманого прибутку в сумі 106 480,80 грн., заподіяного відповідачем внаслідок володіння майном позивача у період з 18 серпня 1995 року по 18 серпня 2007 року.

Додатковим рішенням Господарського суду Автономної Республіки Крим від 23 травня 2008 року (суддя Гаврилюк М.П.) в позові відмовлено.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 25 червня 2008 року (колегія суддів у складі: Маслової З.Д. -головуючого, Латиніна О.А., Борисової Ю.В.) рішення місцевого суду залишеного без змін.

Судові рішення мотивовані посиланнями на ст.ст. 390, 391 ЦК України та на ту обставину, що позивачем не доведено набуття ним права власності на гаражний бокс АДРЕСА_1 у м. Сімферополі, у зв'язку з чим підстав для задоволення позовних вимог про стягнення майнової шкоди, моральної шкоди та усунення перешкод у користуванні майном не вбачали.

У касаційній скарзі Фізична особа -підприємець ОСОБА_1, посилаючись на порушення судами норм матеріального права та неправильне застосування норм процесуального права, а саме: ст. 41 Конституції України, ст. 230 ЦК України, ст.ст. 33, 35, 80 ГПК України, -просить скасувати судові рішення та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

Розглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права у вирішенні даного спору, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволення з наступних підстав.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, що викладені в п.1 Постанови від 29.12.1976 року № 11 "Про судове рішення (v0011700-76) ", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повністю відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

Рішення місцевого та постанова апеляційного суду відповідають зазначеним вимогам, оскільки ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, протягом 2006 року ОСОБА_1 зверталася до Залізничного районного суду м. Сімферополя з позовом про визнання права власності на гаражний бокс, розташованого по АДРЕСА_1 у м. Сімферополі та усунення перешкод в користуванні цим майном з боку ГК "Гудок".

Рішенням Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 5 липня 2007 року у справі № 22-ц-1146/07 у задоволенні позовних вимог про визнання права власності на приміщення відмовлено. Зобов'язано ГК "Гудок" усунути перешкоди в користуванні зазначеним приміщенням. Заборонено ГК "Гудок" створювати стоянку автомобільного транспорту та іншого транспорту біля гаражного боксу № 204.

Відповідно до ч. 2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Наведені судові рішення, які набрали законної сили, наявні в матеріалах справи та прийняті до уваги господарськими судами під час розгляду даної справи.

Звертаючись до суду з позовом у даній справі про стягнення 418 847,95 грн. майнової шкоди, з яких -217 013,09 грн. -упущеної вигоди, 201 834,86 грн. -збитків, 85 000 грн. моральної шкоди та зобов'язання вчинити дії, позивач посилається на неможливість використовувати будівлю для здачі в оренду, оскільки відповідачем створено умови, що унеможливлюють нормальну роботу орендарів, з якими позивач на протязі 2005-2006 років мав договірні відносини та на ту обставину, що ним понесено витрати на облаштування території гаражного кооперативу та ремонту будівлі на підставі договорів підряду № 77 від 21 червня 1996 року укладеного між Науково-дослідним інститутом "Альтист" (замовником) та ССУ-4 ТСО "Кримстрой" (підрядником) та договору від 5 грудня 2005 року, укладеного між ОСОБА_1 (замовником) та ПКФ "Ігнат" (підрядником).

Згідно ст. 224 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що доказів існування між позивачем -ОСОБА_1 та відповідачем -ГК "Гудок" правових відносин матеріали справи не містять, як і документів, які б підтверджували, що саме з вини відповідача позивач поніс збитки, які виникають із договірних відносин.

В обгрунтування обсягів понесених збитків у сумі 201 834,86 грн. на виконання робіт по облаштуванню території гаражного кооперативу позивач вказує на договорів підряду № 77 від 21 червня 1996 року та акт від 5 серпня 1996 року про виконані роботи за даним договором.

Проте, як встановлено судами, вказаний договір не містить даних про обсяги витрат понесених позивачем на облаштуванню території, як і доказів того, що саме ним сплачувалася дана сума, а тому правильно не взято до уваги при вирішені спору з урахуванням ст. 43 ГПК України.

В силу ч. 2 ст. 22 ЦК України під збитками розуміють витрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як підставу своїх вимог та заперечень.

Відмовляючи у задоволені позовних вимог в частині стягнення 217 013,09 грн. упущеної вигоди місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, правильно виходив з того, що недоведеність вини в діях відповідача виключає наявність складу цивільного правопорушення, а відтак, і застосування цивільно-правової відповідальності у вигляді стягнення збитків.

В порушення ч. 1 ст. 33 ГПК України, позивачем не доведено наявність причинного зв'язку між діями відповідача та неодержаним доходом підприємця.

Крім того, судами вірно зазначено, що право вимагати відшкодування майнової шкоди у вигляді недоотриманого прибутку належить власнику майна, яким підприємець ОСОБА_1 не являється.

Відповідно до частини 1 статті 390 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати від особи, яка знала або могла знати, що вона володіє майном незаконно (недобросовісного набувача), передачі усіх доходів від майна, які вона одержала або могла одержати за весь час володіння ним.

Статтею 391 ЦК України встановлено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Враховуючи те, що позивачем не доведено набуття ним права власності на гаражний бокс АДРЕСА_1 у м. Сімферополі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про безпідставність позовних вимог про стягнення збитків, упущеної вигоди, моральної шкоди, усунення перешкод у користуванні майном та залишив поза увагою, як необгрунтовані, його посилання на набуття ним права власності на спірну будівлю, оскільки, як встановлено судами, рішенням Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 5 липня 2007 року у справі № 22-ц-1146/07 у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання права власності на спірні приміщення відмовлено.

Дані висновки суду відповідають матеріалам справи, встановленим судом обставинам та вимогам закону.

Твердження касаційної скарги про те, що постанова Севастопольського апеляційного господарського суду від 25 червня 2008 року необгрунтована, прийнята при неповному з'ясуванні обставин справи, що мають значення для справи не заслуговують на увагу та спростовуються вищевикладеним.

З зазначених підстав слід вважати необґрунтованими і посилання скаржника на неправильне застосування судами вимог норм матеріального та процесуального права.

Інші доводи наведені у касаційній скарзі зводяться до намагань скаржника надати перевагу одних доказів над іншими, що суперечить вимогам ст. - 111-7 ГПК України, і тому до уваги не беруться.

Враховуючи те, що у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням, прийнята постанова відповідає нормам чинного законодавства та підстав для її скасування не вбачається.

Керуючись статтями - 111-5, - 111-7, - 111-9, - 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 25 червня 2008 року у справі № 2-5/15255-2007 залишити без змін.