Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Сервіс Телеком" про визнання недійсними пунктів 2, 3, 5 рішення загальних зборів товариства з обмеженою відповідальністю "Сервіс Телеком", оформлене Протоколом загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю "Сервіс Телеком" № 14 від 07.04.2004р. з дати їх прийняття; визнання недійсними змін до установчих документів (засновницький договір та статут) товариства з обмеженою відповідальністю "Сервіс Телеком" від 07.04.2004р. з дати їх прийняття; зобов'язання Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації внести до Єдиного державного реєстру запис щодо скасування державної реєстрації змін до установчих документів (засновницький договір та статут) товариства з обмеженою відповідальністю "Сервіс Телеком" (в редакції уточнень та доповнень до позовної заяви від 26.03.2007р.).

Позовні вимоги вмотивовано порушенням вимог чинного законодавства при прийнятті рішення про передачу часток учасників товариства ОСОБА_2, оскільки всупереч приписам статті 147 Цивільного кодексу України та статті 53 Закону України "Про господарські товариства" позивача не було повідомлено про наміри інших засновників відступити свою частку для надання йому можливості скористатися переважним правом купівлі частки, порушено порядок скликання загальних зборів та проведення загальних зборів учасників товариства (учасників товариства не було повідомлено про проведення зборів, як це передбачено чинним законодавством України, збори не проводились взагалі, а протокол було підписано учасниками товариства в подальшому), порушено порядок виходу учасників товариства ОСОБА_4 та ОСОБА_5 зі складу учасників товариства (відсутня нотаріально посвідчена заява про їх вихід з товариства); відтак зміни до засновницьких документів, зареєстровані на підставі рішення, прийнятого без проведення законних зборів, є недійсними, а їх реєстрація підлягає скасуванню.

Справа розглядалася судами неодноразово.

При новому розгляді справи відповідач подав заяву про визнання позовних вимог.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.04.2008р. (суддя Власов Ю.Л.) у позові відмовлено; судове рішення вмотивовано встановленими обставинами справи щодо того, що позивачу було відомо про відступлення третіми особами 3 і 4 своїх часток третій особі 1, проти чого він не заперечив та про намір скористатися своїм переважним правом не заявив, позивач приймав участь у загальних зборах та приймав рішення, зафіксовані протоколом зборів, власноручно підписав нову редакцію статуту Товариства; відтак переважне право позивача на придбання частки іншого учасника, а також його право на участь та прийняття рішення на загальних зборах учасників товариства, право на вихід зі складу учасників товариства не порушено.

Також суд вказав на приписи статей 1 та 2 Господарського процесуального кодексу України, за якими особа звертається до господарського суду за захистом саме своїх порушених або оспорюваних права і охоронюваних законом інтересів, що має бути доведено стороною за правилами статті 33 Господарського процесуального кодексу України.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.09.2008р. (судді: Корсак В.О. -головуючий, Авдеєв П.В., Коршун Н.М.) рішення суду першої інстанції залишено без змін у зв'язку з його відповідністю фактичним обставинам справи та чинному законодавству.

Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення та постанову та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

Касаційну скаргу вмотивовано доводами про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права; скаржник зазначає, що спірними рішеннями було порушено корпоративне право позивача, що полягає у порушенні його переважного права на придбання частки статутного фонду.

Позивач зазначає, що його не було належно повідомлено про відступлення часток статутного фонду ОСОБА_4 та ОСОБА_5, а їх заяви про вихід з товариства не відповідають вимогам законодавства (не є нотаріально засвідченими); посилається на встановлення порушення переважного права позивача на купівлю частки в статутному фонді постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.07.2008р. по справі № 2-397/1.

Вважає, що при скликанні та проведенні загальних зборів учасників товариства було порушено порядок їх скликання, передбачений статтею 61 Закону України "Про господарські товариства" оскільки відповідача не було повідомлено про загальні збори та про їх порядок денний.

Відповідачі та треті особи (за винятком Кубицького С.А.) не надіслали відзив на касаційну скаргу, не скористалися правом представника в судовому засіданні.

Третя особа ОСОБА_2 у відзиві на касаційну скаргу та усно в судовому засіданні відхилив доводи касаційної скарги, зазначивши про законність та обґрунтованість оскаржених рішень.

Заслухавши доповідь судді -доповідача, пояснення представника позивача та третьої особи, присутніх в судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судовому рішенні, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частин 1 та 2 статті - 111-7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі фактичних встановлених обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіря ти докази.

Підставою для скасування або зміни судових рішень судів попередніх інстанцій є порушення або неправильне застосування ними норм матеріального чи процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору у даній справі є наявність чи відсутність порушення корпоративних прав позивача пунктів 2, 3, 5 рішення загальних зборів Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервіс Телеком", оформленого Протоколом загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервіс Телеком" № 14 від 07.04.2004р. через невідповідність чинному законодавству змісту рішення загальних зборів Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервіс Телеком" від 07.04.2004р. та порядку його прийняття, та, відповідно, законність змін до засновницьких документів (засновницького договору та статуту), що вносились на підставі цього рішення, та державна реєстрація цих змін уповноваженим органом.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 07.07.2004р. відбулися збори учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервіс Телеком", оформлені протоколом № 14, в якому відображено відомості про присутність на зборах третіх осіб 1-4 та позивача.

На вказаних зборах розглядалися питання порядку денного: звіт генерального директора за 2003 рік, по вихід зі складу учасників товариства третьої особи 3 та третьої особи 4, про розподіл статутного фонду між учасниками товариства, про зміну місця знаходження товариства, про затвердження статуту товариства в новій редакції.

Судами встановлено, що за цими питаннями порядку денного зборами було прийнято рішення, зокрема, по другому питанню порядку денного -виключити зі складу учасників товариства третю особу 3 та третю особу 4 згідно їх заяв; по третьому питанню порядку денного - розподілити статутний фонд між учасниками наступним чином: внесок третьої особи 1 складає 5500грн., що відповідає 55% статутного капіталу товариства; внесок третьої особи 2 складає 2500грн., що становить 25% статутного капіталу товариства, внесок позивача складає 2000грн., що складає 20% статутного капіталу товариства; по п'ятому питання порядку денного -затвердити статут товариства в новій редакції та подати його на реєстрацію у встановленому порядку.

Відповідно до протоколу за вказані рішення голосували "за" одностайно; на протоколі вчинено підписи всіх третіх осіб та позивача.

21.04.2004р. Шевченківська районна у м. Києві державна адміністрація зареєструвала нову редакцію статуту товариства, в якій зафіксовано відповідний розподіл часток учасників товариства; судом встановлено, що нова редакція статуту товариства підписана третіми особами 1 та 2 та позивачем, підписи яких посвідчені нотаріально.

Правовими підставами, відповідно до яких змінено склад учасників товариства та перерозподілено статутний фонд товариства є заяви третіх осіб 3 та 4, адресовані Товариству з обмеженою відповідальністю "Сервіс Телеком", про намір вийти з товариства та про передачу належних їм часток у статутному фонді товариства (10% та 15%) на користь учасника товариства Кубицького С.А., договори купівлі-продажу частки у статутному фонді товариства від 01.03.2004р. та від 30.03.2004р., відповідно до яких треті особи 3 та 4 передають у власність третьої особи 1 свою частку у статутному фонді відповідача, а третя особа приймає у власність та оплачує цю частку; договору були підписані сторонами, а також третьою особою 2 та позивачем.

07.04.2004р. третьою особою 3 та третьою особою 4 товариству було подано нотаріально посвідчені заяви про їх вихід зі складу товариства.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди вказали на відсутність порушених прав позивача, що підлягають захисту у обраний ним спосіб.

Судова колегія погоджується з висновками судів попередніх інстанцій з наступних підстав.

Предметом оскарження у даній справі є рішення загальних зборів учасників товариства, а відтак відповідні зміни, внесені до статуту товариства та їх реєстрація.

Підставами для визнання недійсними рішень загальних зборів учасників господарського товариства можуть бути порушення вимог закону та/або установчих документів під час скликання та проведення загальних зборів товариства, позбавлення акціонера (учасника) можливості взяти участь у загальних зборах товариства, порушення рішенням загальних зборів прав чи законних інтересів акціонера (учасника) товариства.

Водночас безумовною підставою для визнання недійсними рішень загальних зборів в силу прямої вказівки закону є прийняття загальними зборами рішення за відсутності кворуму для проведення загальних зборів та прийняття рішення, прийняття загальними зборами рішення з питань, не включених до порядку денного загальних зборів товариства, прийняття загальними зборами рішення про зміну статутного капіталу товариства, якщо не дотримана процедура надання учасникам відповідної інформації; при вирішенні питання про недійсність рішень загальних зборів у зв'язку з іншими порушеннями, допущеними під час скликання та проведення загальних зборів, господарський суд повинен оцінити, наскільки ці порушення впливають на прийняття загальними зборами відповідного рішення та встановити факт порушення цим рішенням прав та законних інтересів учасника товариства.

Права учасника господарського товариства внаслідок недотримання вимог закону про скликання та проведення загальних зборів необхідно вважати порушеними, якщо він не зміг взяти участь у загальних зборах, належним чином підготуватися до розгляду питань порядку денного, зареєструватися для участі у загальних зборах тощо.

Судами попередніх інстанцій встановлено, а скаржником не спростовано, що він приймав участь у загальних зборах, приймав рішення з питань, включених до порядку денного, підписав протокол загальних зборів, відтак його права в цій частині не порушено; позовна заява не містить доводів про наявність інших, безумовних підстав для визнання недійсними спірних рішень.

Як правомірно вказали суди попередніх інстанцій, відповідно до частини 1 статті 1, частини 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, а у встановлених законодавством випадках фізичні особи звертаються до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних законом інтересів.

Відтак позовна заява, а також касаційна скарга в частині доводів про порушення порядку виходу третіх осіб з товариства не містить жодних аргументів, які б свідчили про порушення цим будь-яких прав та обов'язків саме позивача; позивача жодним чином не уповноважено звертатися до суду в зв'язку з порушенням прав чи інтересів третіх осіб при їх виході товариства та наполягати на відновленні їх статусу як учасників товариства поза їх власним волевиявленням.

Також судова колегія звертає увагу скаржника на неправильне застосування ним положень Постанови Кабінету Міністрів України від 25.05.1998р. № 740 (740-98-п) , яка визначає нотаріально посвідчену заяву про вихід з товариства фізичної особи як документ, що подається реєстратору при реєстрації відповідних змін, а не товариству при розгляді питання про вихід учасника на загальних зборах.

З огляду на вказані вище положення статей 1 та 2 Господарського процесуального кодексу України, а також відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України особа звертається до суду для захисту своїх порушених прав чи охоронюваних законом інтересів; наслідком прийняття судового рішення та його виконання має бути відновлення порушених прав позивача.

Враховуючи, що перехід права власності на частку в статутному капіталі товариства пов'язаний зі здійсненням відповідного правочину учасниками цього правочину, визнання недійсним рішення загальних зборів учасників товариства чи скасування реєстрації змін до статуту, що фіксують перерозподіл часток між засновниками, не призведуть до виникнення у позивача жодних майнових прав щодо спірної частки, а, отже, не забезпечать відновлення тих прав, які позивач вважає порушеними (переважне право на частку в статутному капіталі).

Неправильно обраний спосіб захисту порушеного права є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

В підтвердження наявності порушеного права, що підлягає захисту, позивач послався на статтю 53 Закону України "Про господарські товариства" (в редакції станом на час звернення з позовом), статтю 147 Цивільного кодексу України та положення статуту товариства, які, на його думку, передбачають обмеження для вільного волевиявлення учасника товариства щодо належної йому частки в статутному капіталі товариства.

Стаття 53 Закону України "Про господарські товариства" (в редакції станом на час звернення з позовом) передбачає необхідність згоди решти учасників товариства на відступлення учасником товариства своєї частки (її частини) іншим учасникам цього ж товариства; судами попередніх інстанцій встановлено, а скаржником не спростовано наявність підписів усіх учасників товариства на договорах відступлення частки у товаристві від 01.03.2004р. та від 30.03.2004р., що розцінено судами як висловлена згода на таке відступлення.

Також вказана стаття містила положення про те, що учасники товариства (кожний з учасників товариства рівноцінно, а не один перед іншим) користуються переважним правом придбання частки (її частини) учасника, який її відступив, пропорційно їх часткам у статутному фонді товариства або в іншому погодженому ними розмірі.

Дана стаття кореспондується з Цивільним кодексом України (435-15) , який набув чинності з 01.01.2004р., та частина 1 статті 147 якого містить спеціальну норму, що передбачає право учасника продати частку (її частину) в статутному капіталі одному або кільком учасникам цього товариства (тобто, на свій розсуд); вказана норма підлягає застосуванню в спірних правовідносинах.

Поняття переважного права купівлі частки (частини) учасника товариства учасників товариства міститься у частині 2 статті 147 Цивільного кодексу України, що регулює відчуження учасником товариства з обмеженою відповідальністю своєї частки (її частини) третім особам, тобто, не учасниками товариства.

Скаржником не наведено положень статуту товариства, що містили б інше регулювання вказаних правовідносин, ніж це викладено у статті 147 Цивільного кодексу України.

Постанова Київського апеляційного господарського суду від 08.07.2008р. по справі № 2-397/1 не встановлює преюдиціальних фактів у даній справі, оскільки питання встановлення факту порушення переважного права є вторинним щодо необхідності встановлення наявності самого переважного права у позивача відповідно до обставин, викладених у позові.

Таким чином, перевіривши у відповідності до частини 2 статті - 111-5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного господарського суду, рішенні місцевого суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що апеляційний господарський та місцевий суди, розглядаючи справу, розглянули всебічно, повно та об'єктивно в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; належним чином проаналізували правовідносини, що виникли та існували між сторонами, внаслідок чого їх висновки щодо розгляду позову та апеляційної скарги є законними та обґрунтованими.

Відповідно до роз'яснень, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. № 11 "Про судове рішення" (v0011700-76) зі змінами та доповненнями, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Доводи касаційної скарги не спростовують обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій, та ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Відтак відсутні підстави для скасування оскаржених судових рішень, з урахуванням законодавчого обґрунтування, наведеного в даній постанові.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 43, - 111-7, пунктом 3 частини 1 статті - 111-9, статтями-- 111-10, - 111-11, - 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.09.2008р. у справі № 2-917/06-38/84 господарського суду міста Києва та рішення господарського суду міста Києва від 15.04.2008р. залишити без змін.