Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

за участю представників:

Рішенням господарського суду АР Крим від 25.09.2007 (суддя Іщенко І.А.), залишеною без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 30.07.2008 (судді: Гоголь Ю.М., Голик В.С., Латинін О.А.), в позові відмовлено з мотивів недоведеності завдання позивачу збитків у вигляді упущеної вигоди внаслідок дій відповідача.

МПП "Фірма "Баністро" в поданій касаційній скарзі просить рішення та постанову скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, а саме ст.ст. 203, 453 ЦК УРСР, ст.ст. 623, 1166, 1167 ЦК України, ст. 225 ГК України ст. 33 ГПК України. Зокрема, суди першої та апеляційної інстанцій інстанції не врахували, що матеріалами справи доведені протиправні дії відповідача при проведенні реконструкції частини ділянки ВЛ-110 КВ на землі СП "Джемієт", де знаходилися РБВ та інше обладнання позивача. Так, внаслідок порушення п.п. 8,9 Правил охорони електричних мереж та п.22 додатку до цих Правил позивачу були створені небезпечні умови для роботи та подальшого використання за призначенням РБВ, яка була виведена з виробничого обороту та вимушено простоювала. На думку скаржника, ці допущені відповідачем порушення потягли за собою заподіяння позивачеві майнової шкоди у вигляді неодержаних доходів (упущена вигода) від невикористання РБВ за період з 20.12.2000р. по 31.07.2007р. в сумі 1108280 грн. (в цінах станом на 01.06.2007 року) з врахуванням вартості одиниці продукції згідно калькуляції від 15.06.2007 №3. Вина відповідача також підтверджується наявними у справі висновками судових експертиз. Окрім того, позивач вважає, що згідно п.2.2.6 договору від 30.11.1993р., укладеного ним з СП "Джемієт", позивач мав право та відпускав продукцію стороннім споживачам і отримував незначний прибуток, але не відпускав продукцію контрагенту через відсутність заявок від нього.

Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет правильності їх юридичної оцінки судами попередніх інстанцій та заслухавши пояснення присутнього у засіданні представника відповідача, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню, а оскаржувана рішення та постанова –залишенню без змін з наступних підстав.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції про відмову в позові, апеляційний господарський суд виходив з того, що:

На період будівництва "Бізнес центра" та забезпечення будівництва бетоном позивачем було укладено з СП "Джемієт" договір від 30.11.1993 року, предметом якого було тимчасове (на термін завершення будівництва головного корпусу "Бізнес центра" СП "Джемієт") розміщення на землях СП "Джемієт" ремонтно-бетонного вузла СБ-140

Однак, бетонозмішувальна пересувна установка, виробництвом 12 куб.м./год зі змішувачем ємністю 375 літрів СБ-140 заводський №869 Новосибірського заводу будівних машин 30.08.1989 року випуску (а.с.71, том 1) зі слів позивача для будівництва "Бізнес центра" не працювала, оскільки будівництво СП "Джемієт" не проводилось. Інших доказів роботи бетонозмішувальної пересувної установки малим приватним підприємством "Фірма "Баністро" суду не надано.

Також, як вбачається з технічного опису та інструкції по експлуатації бетонозмішувальної пересувної установки СБ-140А (а.с.71, том 1) даний об’єкт є пересувним та міг бути переміщений до будь-якого безпечного для роботи місця.

Позивачем не було вчинено дій щодо запобігання виникненню збитків з урахуванням того, що РБВ є пересувною і не прив'язана до місця розташування, в зв'язку з чим позивач не був позбавлений можливості розмістити її в іншому безпечному місці та, використовуючи установку за її цільовим призначенням, проводити підприємницьку діяльність з метою отримання прибутку.

Крім того, місцевий суд встановив, що згідно акту від 30.09.2002 №1 (а.с.10 том 1) РБВ був демонтований і зданий на металобрухт, тобто з моменту демонтажу об'єкта (з 30.09.2002 року), на експлуатації якого можна було отримати прибуток, взагалі не існувало.

Вказані обставини позивачем не заперечуються.

Суд першої інстанції вірно відхилив посилання позивача в обгрунтування розміру збитків на накладні 1998-2000рр., які складені з порушенням вимог ч.2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", а також врахував відсутність доказів проведення даних операцій в бухгалтерському обліку МПП "Фірма "Баністро", що свідчить про недоведеність спричинення позивачу відповідачем майнової шкоди (упущеної вигоди).

Колегія погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про недоведеність позовних вимог з огляду на таке.

Згідно зі ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

При цьому діянні заподіювача шкоди має містити всі ознаки, передбачені ст. 1166 ЦК України, а саме:

1) воно повинно заподіювати шкоду,

2) бути протиправним,

3) причинно пов'язаним зі шкодою,

4) винним.

Тому для застосування позадоговірної відповідальності потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення.

Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправними діями чи бездіяльністю заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки.

Згідно пункту 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року №6 (v0006700-92) із наступними змінами "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди", розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статті 440 ЦК УРСР шкода, заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що між її діями та шкодою є безпосередній причинний зв'язок.

Наведеної судової практики також дотримується Верховний Суд України при здійсненні касаційного перегляду судових рішень у справах про відшкодування шкоди (постанови ВСУ від 06.06.2006 у справі №10/360-15/4141, від 30.05.2006 у справі №42/266-6/492).

Згідно з ч.2 ст. 22 Цивільного кодексу України збитками є :

1) втрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання ухвал господарського суду АР Крим від 26.04.2004 та від 26.04.2005 експертами Кримського ЕТЦ Держнаглядохорони праці України та Кримського НДІ судових експертиз було проведено судові технічну та будівельно-технічну експертизи, за результатами яких складено експертні висновки № 01.04.03.2060-04 від 24.06.2004 (а.с.93-96, том 4) та № 1314 від 25.08.2005 (а.с.14-16, том 4).

Зокрема, з висновку від 24.06.2004 вбачається встановлення порушень п.п.8, 9 Правил охорони електричних мереж після перенесення в грудні 2000 року відповідачем високовольтної лінії електропередач ВЛ-110 кВ, внаслідок чого належна позивачу бетонозмішувальна установка СБ-140А опинилася в охоронній зоні ВЛ-110 кВ, що створило небезпечні умови для працюючих, а подальша експлуатація установки стала неможливою і небезпечною.

Експертним висновком від 25.08.2005 встановлено обставини знаходження станом на грудень 2000р. належного позивачу РБВ та допоміжного обладнання на земельній ділянці, яка належить СП "Джемієт" на підставі державного акта на право постійного користування землею №15 від 25.02.92, а також понесення позивачем в результаті демонтажу РБВ витрат в сумі 278725 грн.

Проте, вказані вище обставини та докази, на які скаржник помилково посилається в обгрунтування підстав для стягнення збитків у вигляді неодержаного прибутку за період з 20.12.2000р. по 31.07.2007р., стосуються виключно факту завдання позивачу реальних збитків в сумі 278725 грн. внаслідок вимушеного демонтажу належної позивачу бетонозмішувальної установки з вини відповідача.

Разом з тим, встановлені судами попередніх інстанцій фактичні обставини щодо відсутності роботи належної позивачу бетонозмішувальної пересувної установки СБ-140А для потреб будівництва головного корпусу "Бізнес центра" СП "Джемієт" (за договором від 30.11.1993р.), що позивачем визнається, та щодо недоведеності використання цієї установки для потреб інших споживачів (доказів відпуску їм продукції скаржник не надав), переконливо свідчать про правильність відмови суду першої інстанції у задоволенні позовних вимог про стягнення збитків у вигляді неодержаних доходів (упущеної вигоди).

Водночас, враховуючи встановлений судом першої інстанції той факт, що бетонозмішувальна установка СБ-140А за своїми технічними характеристиками є пересувним об’єктом, то безпідставними визнаються твердження позивача про до складу збитків суми неодержані ним доходи за період з 20.12.2000р. по вересень 2002р., оскільки, по-перше, доказів її роботи для потреб споживачів в цей період матеріали справи не містять та скаржником не надано. По-друге, позивачем, враховуючи відсутність заявок на відпуск продукції від контрагента за договором від 30.11.1993р. та неодноразові листи-повідомлення відповідача про перенесення високовольтної лінії електропередач ВЛ-110 кВ, не вжито в цей же період ніяких заходів для переміщення вказаної рухомої речі в інше місце з метою запобігання завданню збитків.

Що стосується вимог про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди за період з вересня 2002р. по 31.07.2007р., оскільки після демонтажу установки наприкінці вересні 2002р. позивач не був позбавлений можливості розмістити її в іншому безпечному місці та, використовуючи установку за її цільовим призначенням, проводити підприємницьку діяльність з метою отримання прибутку. Натомість позивач 30.09.2002 року взагалі здав демонтовану установку на металобрухт, наслідком чого є неможливість отримання позивачем з цієї дати будь-якого прибутку від експлуатації майна, якого фактично не існувало.

За таких обставин, місцевий господарський суд правильно встановив відсутність причинно-наслідкового зв’язку між діями відповідача у грудні 2000р. та збитками позивача у вигляді упущеної вигоди за період з 20.12.2000р. по 31.07.2007р..

Зважаючи на вищенаведене, колегія не вбачає підстав для скасування оскаржуваної постанови.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7- 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 30.07.2008 у справі №2-15/5120.2-2007 залишити без змін, а касаційну скаргу МПП "Фірма "Баністро" - без задоволення.