2-13/5222-2007 Про визнання недійсним договору купівлі- продажу приміщення та визнання права власності - 02.12.2008 Прийняття

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 1 жовтня 2007 року у справі № 2-13/5222-2007 (суддя Жукова А.І.) відмовлено прокурору Роздольненського району у позові, заявленому в інтересах держави, в особі відкритого акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" (далі - ВАТ "Державний ощадний банк України"), до відкритого акціонерного товариства "Європейський банк розвитку та заощаджень" ") (далі –ВАТ "Європейський банк розвитку та заощаджень") (правонаступника ВАТ "Об’єднаний комерційний банк, виконавчого комітету Роздольненської селищної ради (далі - виконком) та до акціонерного комерційного агропромислового банку "Україна" (далі - АКАПБ "Україна") в особі ліквідатора Радіонової М.А., про визнання недійсним договору купівлі- продажу приміщення двоповерхової адміністративної будівлі площею 378,3 кв.м. і гаража площею 39,6 кв.м., що знаходяться в смт. Роздольне Автономної республіки Крим по вул. Леніна, 41, та визнання права власності на це майно.

Рішення господарського суду мотивоване посиланням на відсутність доказів права власності позивача на спірне майно та на пропуск позивачем строку позовної давності із застосуванням ст. ст. 137 Господарського Кодексу України (далі - ГК України (436-15) ) та ст.ст. 257, 267, 268 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України (435-15) ).

Не погоджуючись з прийнятим рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим, ВАТ "Державний ощадний банк України" в особі філії - Кримського республіканського управління, оскаржило вказане рішення до суду апеляційної інстанції.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 27 серпня 2008 року (колегія суддів: Латиніна О.А. –головуючий, Лисенко В.А., Прокопанич Г.К.) рішення суду першої інстанції залишено без змін.

ВАТ "Державний ощадний банк України" в особі філії - Кримського республіканського управління подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить прийняті у справі рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати і направити справу на новий розгляд. В обґрунтування касаційної скарги заявник послався на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема: ст.ст. 74, 84 ЦК УРСР, ст.ст. 261, 326, 386, 387, 392, 393 ЦК України, ст.ст. 138, 137 ГК України.

В поданих до суду касаційної інстанції 28 листопада 2008 року додаткових обґрунтуваннях до касаційної скарги заявник касаційної скарги просив рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати і прийняти нове рішення, яким позов задовольнити. Додатково ВАТ "Державний ощадний банк України" послався на порушення судами вимог ст.ст. 203, 215, 658 ЦК України, та вказав про необхідність залучення до участі у справі власника спірного майна –Фонду державного майна України (далі - Фонд).

Перевіривши матеріали справи та доводи касаційної скарги, проаналізувавши застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій на підставі матеріалів справи встановлено, що відповідно до умов належно затвердженої мирової угоди від 16 серпня 1996 року у справі № 116/8 за позовом Генеральної прокуратури України в інтересах Фонду до АКАПБ "Україна", Міністерства фінансів України про визнання недійсним Державного акта про викуп державного майна і проведення двосторонньої реституції, АКАПБ "Україна" безоплатно передає з балансу на баланс за дорученням Фонду, а Ощадбанк України приймає в оперативне управління приміщення згідно з додатком № 1 до мирової угоди. Передачу майна було домовлено оформити актом приймання передачі, який підписується представником АКАПБ "Україна" та Ощадбанку України ( а.с. 6, 7).

На решту приміщень із майна набутого АКАПБ "Україна" на підставі договору від 28 грудня 1990 року Фонду видає АКАПБ "Україна" свідоцтво про право власності, зокрема, на приміщення, зазначені у додатку № 2 до мирової угоди.

На виконання умов мирової угоди за актом приймання-передачі приміщень від 25 вересня 1996 року АКАПБ "Україна", за дорученням Фонду та за участю його представника, передав, а Ощадбанк України прийняв в оперативне управління приміщення, зазначені у додатку № 1 до мирової угоди, які знаходяться у смт. Роздольне Автономної республіки Крим по вул. Леніна, 41 (а.с. 8, 9).

ВАТ "Державний ощадний банк України" є правонаступником сторони у мировій угоді - Ощадбанку України.

24 травня 2003 року за договором купівлі-продажу АКАПБ "Україна" у повному обсязі (1/1) будівлі і споруди розташовані у смт. Роздольне по вул. Леніна, 41, передав у власність покупця - ВАТ "Об’єднаний комерційний банк", органами технічної інвентаризації право власності на придбану нежитлову будівлю у частці 1/1 зареєстровано за покупцем (а.с. 4, 10-12).

Прокурор Роздольненського району Автономної Республіки Крим оспорюючи вказаний договір просив визнати його недійсним і визнати за ВАТ "Державний ощадний банк України" право власності на спірне майно з підстав ст.ст. 326, 386, 388, 392, 393 ЦК України вважаючи порушеним право власності особи, в інтересах якої заявлено позов, на предмет спору.

Вирішуючи даний господарський спір суд першої інстанції обґрунтовано вказав, що позивач відповідно до мирової угоди від 16 серпня 1996 року права власності на спірні приміщення за адресою: смт. Роздольне, вул. Леніна, 41, не набув, оскільки вони, за умовами мирової угоди, були передані йому в оперативне управління.

Разом з тим, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції без достатніх правових підстав дійшов висновку про те, що власником спірного майна був АКАПБ "Україна", який, на думку суду першої інстанції, на власний розсуд мав право розпоряджатися майном, що й зробив, уклавши договір купівлі-продажу № 24 від 28 травня 2003 року (а.с. 91).

Такі висновки суду першої інстанції не ґрунтуються на матеріалах справи, оскільки обставини належності приміщень, по вул. Леніна, 41 у смт. Роздольне, визначені текстом мирової угоди від 16 серпня 1996 року, затвердженої Вищим арбітражним судом України, але суд їм належної оцінки не дав і зробив поспішні висновки щодо права власності на спірні приміщення і правомірність їх відчуження АКАПБ "Україна".

Відповідно до ст. 137 Господарського кодексу України (далі - ГК України (436-15) ) правом оперативного управління визнається речове право суб’єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності у межах встановлених цим Кодексом, та іншими законами України, а також власником майна (уповноваженим ним органом).

Наведене вище свідчить, що незважаючи на те, що майно, яке є предметом господарського спору, у позивача перебувало в оперативному управлінні, суди належно не з’ясували хто є власником спірного майна і до участі у справі цієї особи не залучили, визнавши право власності на будівлі, на момент їх відчуження ВАТ "Об’єднаний комерційний банк", за АКАПБ "Україна".

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого порушеного цивільного права або інтересу, способи захисту визначено у ст. 16 ЦК України.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ) щодо всебічного, повного і об’єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності і оцінки доказів не виконав і належно не визначив характеру спірних правовідносин та кола осіб, права яких зачіпаються при вирішенні даного спору.

Суд апеляційної інстанції, всупереч вимогам ст. 101 ГПК України, при повторному розгляді справи вказаних недоліків не виправив і припустився власних помилок.

Посилаючись на те, що ВАТ "Державний ощадний банк України" не вважає свої права порушеними, оскільки публічних торгів по продажу майна не оспорював і за захистом свого права не звертався, зробив суперечливі висновки щодо належності спірного майна і прав сторін у справі на вказане вище майно.

Зокрема, апеляційний суд у мотивувальній частині постанови від 27 серпня 2008 року вказав, що згідно з мировою угодою частину спірної будівлі було передано в оперативне управління ВАТ "Державний ощадний банк України", а решта - залишилася у власності АКАПБ "Україна". Разом з тим, суд апеляційної погодився з висновками суду першої інстанції і дії АКАПБ "Україна" по відчуженню спірної будівлі у частці 1/1 вважав правомірними, і у постанові зазначив про відсутність підстав вважати, що право власності АКАПБ "Україна" на спірну частину будівель було припинено.

Також колегія суддів знаходить обґрунтованими доводи касаційної скарги щодо висновків суду першої інстанції про застосування строків позовної давності.

Відповідно до ч.1 ст. 261 ЦК України перебіг строку позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права, або про особу, яка його порушила.

Вбачаючи підстави для застосування позовної давності, суд першої інстанції, а в свою чергу - і суд апеляційної, не з’ясували і в судових рішеннях не вказали початку перебігу строку позовної давності.

Колегія суддів вважає правильним застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, якими врегульовуються питання позовної давності, передбачених Цивільним Кодексом України (435-15) (2003 року). Разом з тим, позивач посилається на те, що про порушення права здійснення оперативного управління спірним майном йому стало відомо 15 червня 2006 року, проте суди цих обставин не перевіряли, тому висновки про застосування строку позовної давності не можна визнати обґрунтованими.

Згідно із ст. 111-7 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Перевіряючи, відповідно до вказаних процесуальних норм закону, застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, враховуючи наведене вище колегія суддів дійшла висновку, що рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 1 жовтня 2007 року і постанова Севастопольського апеляційного господарського суду від 27 серпня 2008 року у даній справі прийняті без дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому не можуть бути визнані законними.

За наведених вище обставин скарга ВАТ "Державний ощадний банк України" в особі філії Кримського республіканського управління повинна бути задоволена, а оскаржені у даній справі судові акти підлягають скасуванню з передачею справи на новий розляд до суду першої інстанції.