Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Дроботової Т.Б. - головуючого,

Волковицької Н.О.,

Рогач Л.I.,

за участю представників сторін:

позивача

Атрощенко О.Л. за дов. від 10.01.07 № 19

відповідача

не з'явились (про час та місце слухання справи повідомлений

належним чином)

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

Української державної інноваційної компанії в особі

Львівського регіонального відділення

на постанову

Львівського апеляційного господарського суду від 17.07.2007

у справі № 1/326-18/123

господарського суду

Львівської області

за позовом

Української державної інноваційної компанії в особі

Львівського регіонального відділення

до

Товариства з обмеженою

відповідальністю "Гостинне"

про

стягнення заборгованості, пені, збитків від інфляції та 3% річних у розмірі 1 241 687,74 грн.

ВСТАНОВИВ:

Українська державна інноваційна компанія в особі Львівського регіонального відділення звернулась до господарського суду з позовом до ТОВ "Гостинне" про стягнення 1041099,14 грн. -основного боргу, 111129,64 грн. -пені, 70014,55 грн. -інфляційних та 19444,41 грн. -3% річних, обгрунтовуючи позовні вимоги порушенням відповідачем умов договору фінансового лізингу № 15-21/30/09/03 від 30.09.2003.

Рішенням господарського суду Львівської області від 22.05.2007 (суддя Мартинюк В.Я.) позов задоволено частково: стягнуто з ТОВ "Гостинне" на користь Української державної інноваційної компанії в особі Львівського регіонального відділення 1041099,14 грн. -основного боргу, 99560,88 грн. -пені, 70014,55 грн. -витрат внаслідок інфляційних процесів та 19444,41 грн. -3% річних, 12301,19 грн. - державного мита та 116,90 грн. -витрат пов'язаних з технічним забезпеченням судового процесу. В іншій частині позову відмовлено.

Виходячи зі змісту правовідносин, які виникли з укладеного між сторонами договору фінансового лізингу № 15-21/30/09/03 від 30.09.2003, місцевий господарський суд, керуючись статтями 9, 526, 625 Цивільного кодексу України (435-15) , статтями 26, 193, 230, 232 Господарського кодексу України (436-15) , статтями 11, 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" (723/97-ВР) , нормами Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" (543/96-ВР) , вмотивував рішення невиконанням відповідачем зобов'язань щодо сплати лізингових платежів. Задовольняючи позов частково, суд, враховуючи приписи частини 6 статті 232 Господарського кодексу України (436-15) , стягнув з відповідача пеню лише за шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

За результатами апеляційного перегляду судового рішення, Львівським апеляційним господарським судом прийнято постанову від 17.07.2007 (Скрутовський П.Д. - головуючий, Онишкевич В.В., Слука М.Г.), якою рішення господарського суду Львівської області від 22.05.2007 залишено без змін з огляду на його відповідність нормам матеріального та процесуального права з урахуванням всіх обставин справи, встановлених належним чином.

Не погоджуючись з постановою апеляційної інстанції, Українська державна інноваційна компанія в особі Львівського регіонального відділення звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Львівського апеляційного господарського суду від 17.07.2007 та рішення господарського суду Львівської області від 22.05.2007, прийняти нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі.

Обгрунтовуючи касаційну скаргу, Українська державна інноваційна компанія в особі Львівського регіонального відділення посилається на неправильне застосування норм матеріального права. Зокрема, позивач не погоджується з висновками судів про застосування до спірних правовідносин приписів частини 6 статті 232 Господарського кодексу України (436-15) щодо строків позовної давності нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання. При цьому, зазначаючи про наявність у даному випадку спеціальної позовної давності, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України (435-15) , позивач вважає правомірними позовні вимоги про нарахування пені ТОВ "Гостинне" в повному обсязі.

Від відповідача відзиву не надійшло. Відповідач не скористався правом на участь представника в засіданні.

Заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представника позивача, присутнього в судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або перевіряти докази.

З матеріалів справи та встановлених обставин справи вбачається, що 30.09.2003 між Українською державною інноваційною компанією (лізингодавець) та ТОВ "Гостинне" (лізингоодержувач) було укладено договір фінансового лізингу № 15-21/30/09/03, згідно якого лізингодавець надав майно вартістю 5304000 грн. у користування лізингоодержувачу, а останній зобов'язався прийняти це майно у користування для реалізації інноваційного проекту на умовах платності об'єктів лізингу, що належать лізингодавцю на праві власності.

Виходячи з умов договору (пункт 5.2), розмір, строки та порядок сплати лізингоодержувачем лізингових платежів установлюється "Розрахунком лізингових платежів" (Додаток № 3), яким визначено графік сплати лізингових платежів.

За приписами статей 525, 526 Цивільного кодексу України (435-15) зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається, якщо інше не встановлено законом або договором.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 11 Закону України "Про фінансовий лізинг" (723/97-ВР) , лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі. Частиною 1 статті 16 цього ж Закону передбачено, що сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.

Позивач виконав взяті на себе зобов'язання за договором, що встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується наявними матеріалами справи. Натомість відповідач не надав жодних доказів, які б спростовували вимоги позивача, в тому числі підтвердили виконання ним договірних зобов'язань.

За таких обставин судами правомірно визначено основну суму боргу відповідача у розмірі 1041099,14 грн.

Штрафні санкції, відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України (436-15) , визначені як господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Позивачем, у відповідності до пункту 5.3 договору та на підставі положень Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" (543/96-ВР) , яким передбачено, що розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла у період, за який сплачується пеня, нараховано пеню в сумі 111129,64 грн.

Проте враховуючи, що згідно вимог частини 6 статті 232 Господарського кодексу України (436-15) , нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через 6 місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, судами у даному випадку правомірно визначено пеню у розмірі 99560,88 грн.

Щодо нарахованих витрат внаслідок інфляційних процесів -70014,55 грн. та 3 % річних -19444,41 грн., то вони визначені судами правомірно у відповідності до вимог пункту 2 статті 625 Цивільного кодексу України (435-15) .

Відповідно до статей 33 та 34 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, належними та допустимими у справі доказами.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд з'ясував, що між сторонами виникли зобов'язання відповідно до підстав, визначених чинним законодавством, встановив їх суть та правову природу, ступінь виконання кожною із сторін. Судом перевірено наведені сторонами доводи та заперечення з огляду на підтвердження їх належними та допустимими доказами відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) .

Апеляційний господарський суд переглянув справу в повному обсязі відповідно до вимог статті 101 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) та перевірив викладені ним у апеляційній скарзі доводи щодо допущених місцевим господарським судом порушень норм матеріального та процесуального права.

Таким чином, перевіривши у відповідності до частини 2 статті 111- 5 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого та постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що місцевий та апеляційний господарські суди всебічно, повно та об'єктивно розглянули в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідили подані сторонами в обгрунтування своїх вимог та заперечень докази; належним чином проаналізували правовідносини, що виникли та існували між сторонами, та дійшли законних та обгрунтованих висновків за наслідками розгляду позовної заяви та апеляційної скарги.

Висновки апеляційного суду, якими відхилено доводи апеляційної скарги, грунтуються на належних та допустимих доказах та аналізі норм матеріального та процесуального права, наведених у постанові суду.

Як наслідок, прийнята апеляційним судом постанова відповідає вимогам статті 105 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) та Постанови Пленуму Верховного суду України № 11 (v0011700-76) від 29.12.76 р. "Про судове рішення" зі змінами та доповненнями.

Твердження заявника про порушення і неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для скасування судових рішень колегія суддів не вбачає.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 111-5, 111-7, пунктом 1 частини 1 статті 111-9, статтею 111-11 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Української державної інноваційної компанії в особі Львівського регіонального відділення залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 17.07.2007 у справі № 1/326-18/123 господарського суду Львівської області залишити без змін.