Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

В судовому засіданні взяли участь представники відповідача за первісним позовом: Соколов М.Б. –за дов. від 08.10.08; Карамазіна Т.Я. –за дов. від 08.10.08.

Представники прокуратури та позивача за первісним позовом у судове засідання не з’явилися, належно повідомлені про час і місце розгляду касаційної скарги.

Розпорядженням Заступника Голови Вищого господарського суду України від 29.10.08 №02-12.2/496, у зв’язку з відпусткою судді Швеця В.О., для розгляду касаційної скарги у цій справі призначено колегію суддів у складі: Добролюбової Т.В.- головуючого, Гоголь Т.Г., Дроботової Т.Б.

Доповідач: Добролюбова Т.В.

Полтавським міжрайонним природоохоронним прокурором у листопаді 2007 року заявлений позов в інтересах держави в особі Новоселівської сільської ради до Фірми "Макс" про визнання самочинним будівництвом двох капітальних споруд спортивно –оздоровчих будівель з саунами площею 89,4 кв.м та 105 кв.м, капітальної будівлі сторожки площею 8,7 кв.м та капітальної споруди –кухні –столової. Водночас, прокурор просив зобов’язати відповідача знести ці споруди. Обґрунтовуючи свої вимоги прокурор вказував на те, що фірмою "Макс" на вул. Котелевській, 4 в селі Терентіївка (Лісні Поляни) Полтавського району Полтавської області самовільно, всупереч приписам статей 24, 29 Закону України "Про планування і забудову територій", пунктів 1.1, 1.2, 5.1 Положення про порядок надання дозволу на виконання будівельних робіт, без проведення комплексу робіт, пов'язаних із створенням об'єкта архітектури, дозволу на будівництво та на виконання будівельних робіт в інспекції ДАБК і погоджень контролюючих органів, збудовано комплекс спірних будівель бази відпочинку. На думку прокурора, викладені порушення є підставою для визнання будівництва самочинним у відповідності до статті 376 Цивільного кодексу України. При цьому, прокурор посилався на приписи статті 26 Закону України "Про основи містобудування", статті 33 Закону України "Про архітектурну діяльність", статті 48 Закону України "Про власність".

Під час судового провадження, Фірма "Макс" звернулась до суду першої інстанції із зустрічною позовною заявою до Новоселівської сільської ради, в якій просить визнати за нею право власності на самочинно збудоване нерухоме майно, а саме: нежитлове приміщення спортивно-оздоровчої бази, розташованої за адресою: Полтавський район, с. Терентіївка, вул. Котелевська,4, яка складається із спортивно-оздоровчих будинків №1, позначені літерами "А", "А1", "а" загальною площею 56,5 м. кв, спортивно-оздоровчих будинків №2, позначені літерами "Б-2", "б" загальною площею 69,1 м.кв, сторожки "В" площею 14,8 кв.м, сараю "Г" площею 76,3 кв.м, сараю "Д" площею 14,8 кв.м, бесідки "Е" площею 48,8 кв.м, пляжної роздягальні "Ж" площею 11,00 кв.м, кухні-столової "З", свердловини №№1-2, вигребів №№3, 4. Обґрунтовуючи свої вимоги позивач за зустрічним позовом вказував на те, що 29.08.2000 між ним та сільрадою укладено договір оренди земельної ділянки на якій знаходиться спортивно - оздоровча база. При цьому, позивач зауважував на тому, що право землекористувача, споруджувати на відведеній йому земельній ділянці житлові будинки, виробничі та інші споруди передбачено статтею 95 Земельного кодексу України. Крім того, позивач вказував на наявність у нього дозволів на забудову вказаної бази.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 13.03.08, ухваленим суддею Тимощенко О.М., у задоволенні вимог первісного позову відмовлено. Зустрічний позов задоволено повністю. Суд першої інстанції вмотивовуючи рішення встановив, що Фірма "Макс" є належним землекористувачем земельної ділянки на якій розміщені спірні будівлі та відповідно до приписів статті 95 Земельного кодексу України має право споруджувати на відведеній йому земельній ділянці споруди. Крім того, суд виходив з наявності у фірми "Макс" дозвільної документації на забудову вказаної спортивно –оздоровчої бази.

Київський міжобласний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: Лобаня О.І. –головуючого, Ткаченка Б.О., Федорчука Р.В., постановою від 19.06.08, перевірене рішення суду першої інстанції скасував. Прийняв нове рішення про задоволення вимог первісного позову. Суд апеляційної інстанції вмотивовуючи рішення в цій частині визнав самочинним будівництво спірних об’єктів. При цьому, суд виходив з відсутності у фірми "Макс" дозволу на будівництво об’єкта містобудування, дозволу місцевої інспекції державного архітектурно –будівельного контролю на виконання будівельних робіт, дозволу на виконання будівельних робіт в районній інспекції державного архітектурно –будівельного контролю. Крім цього, суд встановив, що відповідно до пункту 2.1 договору оренди, укладеного між сторонами, метою використання земельної ділянки є розміщення тимчасових об’єктів спортивно –оздоровчої бази для оздоровчого призначення, а не капітальних споруд. У задоволенні зустрічного позову судом апеляційної інстанції відмовлено з огляду на те, що нежитлові будівлі закінченні будівництвом, однак, не прийняті в експлуатацію.

Фірма "Макс" звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову у справі скасувати, а рішення у справі просить залишити без змін. Обґрунтовуючи свої вимоги скаржник вказує на порушення судом апеляційної інстанції приписів статті 24 Закону України "Про планування та забудову територій", оскільки на підставі розпорядження Полтавської районної державної адміністрації №596 йому було надано дозвіл на розробку проектно-кошторисної документації та проекту відведення земельної ділянки під будівництво. Крім того, скаржник вважає, що судом порушено приписи статті 95 Земельного кодексу України, якими передбачено право землекористувача споруджувати на відведеній йому земельній ділянці виробничі та інші будівлі і споруди. Заявник зауважує на неврахуванні судом і того, що 28.09.06 ним отримано технічний паспорт на спірні нежитлові будівлі. Вказує скаржник і на відсутність доказів, підтверджуючих те, що збудовані об’єкти нерухомості порушують права інших осіб чи суперечать суспільним інтересам. Водночас, скаржник наголошує на порушенні апеляційним судом частин 3, 5 статті 376 Цивільного кодексу України та частини 7 вказаної статті, адже, рішення про знесення приймається лише за умови, що перебудування таких об’єктів є неможливою або особа, які здійснила їх будівництво відмовляється від їх знесення.

Від Новоселівської сільської ради отримано листа, в якому сільрада не заперечує проти визнання за Фірмою "Макс" права власності на спірні будівлі.

Вищий Господарський суд України заслухавши доповідь судді Добролюбової Т.В. і пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, переглянувши матеріали справи та доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами приписів чинного законодавства, зазначає наступне.

Господарськими судами попередніх інстанцій установлено та підтверджується матеріалами справи, що предметом первісного позову є вимога Полтавського міжрайонного природоохоронного прокурора заявлена в інтересах держави в особі Новоселівської сільської ради до Фірми "Макс" про визнання самочинним будівництвом двох капітальних споруд спортивно –оздоровчих будівель з саунами площею 89,4 кв. м та 105 кв. м, капітальної будівлі сторожки площею 8,7 кв. м та капітальної споруди –кухні –столової. Прокурор також просив зобов’язати відповідача знести ці споруди. Предметом зустрічного позову є вимога Фірми "Макс" до Новоселівської сільської ради про визнання права власності на вказане майно. Як вбачається з матеріалів справи, суд апеляційної інстанції задовольняючи вимоги первісного позову та відмовляючи у задоволенні зустрічного позову виходив з відсутності у фірми "Макс" дозвільної документації та порушення останнім умов користування земельною ділянкою, що визнав підставою для визнання спірних споруд самочинним будівництвом. Проте, колегія суддів визнає висновок суду апеляційної інстанції передчасним, та таким, що ґрунтується на неповно встановлених обставинах справи.

Відповідно до приписів статті 375 Цивільного кодексу України право зводити на земельній ділянці будівлі та споруди, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам має власник земельної ділянки. Поняття самочинного будівництва, а також правові підстави та умови визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно визначені в статті 376 Цивільного кодексу України, яка є спеціальною в регулюванні спірних правовідносин, оскільки унормовує відносини, що виникають у тих випадках, коли вимоги закону та інших правових актів при самочинному будівництві були порушені. Вказаною статтею унормовано, що житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним, будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Право власності на самочинно збудоване майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно; Тобто, законодавець надає можливість усунути порушення, пов'язане з будівництвом на земельній ділянці, не відведеній для цієї мети, у разі надання земельної ділянки під уже збудоване нерухоме майно. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Судами установлено, що земельна ділянка, на якій розташовані спірні нежитлові будівлі, знаходиться у тимчасовому платному користуванні Фірми "Макс", на підставі договору оренди земельної ділянки від 29.08.2000, укладеного з Новоселівською сільською радою, терміном на 10 років. Зі змісту статті 31 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі припиняється зокрема у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Відповідно до приписів статті 417 Цивільного кодексу України у разі припинення права користування земельною ділянкою, на якій була споруджена будівля (споруда), власник земельної ділянки та власник цієї будівлі (споруди) визначають правові наслідки такого припинення. У разі недосягнення домовленості між ними власник земельної ділянки має право вимагати від власника будівлі (споруди) її знесення та приведення земельної ділянки до стану, в якому вона була до надання її у користування. Якщо знесення будівлі (споруди), що розміщена на земельній ділянці, заборонено законом (житлові будинки, пам'ятки історії та культури тощо) або є недоцільним у зв'язку з явним перевищенням вартості будівлі (споруди) порівняно з вартістю земельної ділянки, суд може з урахуванням підстав припинення права користування земельною ділянкою постановити рішення про викуп власником будівлі (споруди) земельної ділянки, на якій вона розміщена, або про викуп власником земельної ділянки будівлі (споруди), або визначити умови користування земельною ділянкою власником будівлі (споруди) на новий строк. Колегія суддів визнає, що апеляційним судом наведеним правовим положенням юридичного аналізу в контексті спірних правовідносин надано не було, в той час, як у даному випадку необхідно було керуватися вказаними нормами в комплексі. Тобто, Цивільний кодекс (435-15) надає сторонам можливість урегулювати зазначені правові відносини за домовленістю. У разі недосягнення домовленості між ними власник земельної ділянки має право вимагати від власника будівлі (споруди) її знесення та приведення земельної ділянки до стану, в якому вона була до надання її у користування. Судами обох інстанцій не надано оцінки і тому, що за умовами укладеного договору оренди землі Фірма "Макс" брала на себе зобов’язання у належному стані повернути орендодавцю земельну ділянку після закінчення строку оренди. Крім того, відповідно до положень статті 95 Земельного кодексу України, статті 25 Закону України "Про оренду землі" орендар, як тимчасовий землекористувач, з урахуванням умов надання земельної ділянки та її цільового призначення, має право споруджувати будівлі та споруди лише за умови згоди на це орендодавця (ради). Однак, судом апеляційної інстанції не з’ясовано чи заперечує власник земельної ділянки проти будівництва відповідачем за первісним позовом спірних споруд та чи порушує це будівництво права та інтереси інших осіб. Водночас, не може бути залишене в силі і рішення господарського суду першої інстанції.

Задовольняючи вимоги зустрічного позову, місцевий господарський суд не звернув увагу на те, що згідно з частиною 3 статті 376 Цивільного кодексу України право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

За цих обставин суду належало дослідити, які об’єкти збудовані Фірмою "Макс" на орендованій земельній ділянці капітальні чи тимчасові, і в залежності від встановленого з’ясувати чи вирішував компетентний орган за зверненням Фірми "Макс" питання про надання йому земельної ділянки розташованої під збудованим нерухомим об'єктом, такого цільового призначення, яке передбачає можливість будівництва саме спірних нежитлових будівель. Отже, місцевий господарський суд неповно з'ясував обставини справи щодо дійсних прав та обов'язків сторін і не зазначив, які дії Новоселівської сільської ради свідчать про те, що ним оспорюється чи не визнається право власності позивача за зустрічним позовом на спірне майно.

Викладене свідчить про те, що господарськими судами не вжито заходів для всебічного, повного і об’єктивного розгляду справи, а тому судові акти прийняті за неповно з’ясованими обставинами справи, які мають суттєве значення для правильного вирішення господарського спору. Таким чином, доводи викладені в касаційній скарзі про порушення судами вимог чинного законодавства, підтверджуються матеріалами справи.

Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного суду України, викладених у пункті 1 Постанови від 29.12.1976 № 11 "Про судове рішення (v0011700-76) ", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, всі рішення у справі підлягають скасуванню, а справа –направленню на новий розгляд до господарського суду Полтавської області.

При новому розгляді справи судові необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9, 111-10, 111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 19.06.08 у справі №16/387 і рішення Господарського суду Полтавської області від 13.03.08 скасувати.

Матеріали скерувати для нового розгляду справи до Господарського суду Полтавської області.

Касаційну скаргу Фірми "Макс" задовольнити частково.