Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:

розглянула

В засіданні взяли участь представники:

Відводів складу колегії суддів Вищого господарського суду України, яка переглядає справу в касаційному порядку, не заявлено.

За згодою представників сторін, відповідно до ч. 2 ст. 85 та ч. 1 ст. - 111-5 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 30.10.08 було оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови Вищого господарського суду України.

Рішенням від 20.06.08 господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Чумаченко С.А.) у задоволенні позову відмовлено у повному обсязі.

Постановою від 30.07.08 Севастопольського апеляційного господарського суду (колегія суддів у складі: головуючого -Прокопанич Г.К., суддів -Лисенко В.А., Гонтаря В.І.) апеляційне подання Прокуратури та апеляційну скаргу ОСОБА_1. залишено без задоволення, а рішення від 20.06.08 господарського суду Автономної Республіки Крим -без змін.

Вказані судові рішення мотивовані тим, що порушення, на яке посилається Прокуратура як на підставу визнання недійсними оскаржених рішення та договору -відсутність на момент їх підписання висновку санітарно-епідеміологічного органу, в подальшому було усунуто. Крім того, щодо порушення права ОСОБА_1. як особи, якій частину спірної земельної ділянки рішенням Міськради також було передано в оренду, то суди зазначили про те, що оскільки на виконання рішення Міськради договір оренди з цією громадянкою укладено не було, то ОСОБА_1. не доведено свого права на таку земельну ділянку.

Не погодившись з рішеннями попередніх судових інста нцій, Прокуратура та ОСОБА_1. звернулись до Вищого господарського суду України з касаційними поданням та скаргою в яких просять рішення від 20.06.08 господарського суду Автономної Республіки Крим та постанову від 30.07.08 Севастопольського апеляційного господарського суду скасувати, та прийняти по справі нове рішення, яким позов задовольнити.

Свої вимоги ОСОБА_1. та Прокуратура обґрунтовують тим, що при винесенні оскаржених судових актів було порушено норми матеріального та процесуального права, а саме: ст. 19 Конституції України, п.п. "а", "е" ст. 12,

п. 5 ст. 116, ст. 119, ч. 6 ст. 123, ст.ст. 124, 144 Земельного кодексу України,

ст. 24 Закону України "Про оренду землі", ст.ст. 215, 236 Цивільного кодексу України.

Зокрема, скаржники звертають увагу на те, що при винесенні рішень судами не було враховано вимоги земельного законодавства щодо того, що рішення про надання дозволу на розроблення проекту відведення земельної ділянки може бути прийнято лише після отримання позитивних висновків відповідних органів, в тому числі санітарно-епідеміологічного. При цьому, зазначається, що суди не врахували, що на момент винесення оскарженого рішення та укладення спірного договору позитивного висновку такого органу щодо спірної земельної ділянки не існувало.

Також, Прокуратура та ОСОБА_1. вказують, що судами не надано правової оцінки положенням Земельного кодексу України (2768-14) щодо переходу права на частину спірної земельної ділянки до громадян за набувальною давністю та Закону України "Про оренду землі" (161-14) щодо обов'язку орендодавця при передачі в оренду земельної ділянки забезпечувати реалізацію прав третіх осіб щодо орендованої земельної ділянки.

У своєму відзиві на касаційну скаргу Об'єднання щодо доводів скаржника заперечує, вважаючи їх безпідставними, у зв'язку з чим просить касаційну скаргу ОСОБА_1. та касаційне подання Прокуратури залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення -без змін.

На день розгляду справи у судовому засіданні 30.10.08 письмові відзиви на касаційну скаргу та касаційне подання від Інспекції, Міськради та Підприємства не надійшли.

Разом з тим, присутній у судовому засіданні 30.10.08 представник Міськради щодо задоволення касаційної скарги та касаційного подання у даній справі не заперечував.

Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, відзив на касаційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, суддю-доповідача по справі, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями на підставі матеріалів справи, 22.05.02 рішенням № 2/115 другої сесії 24-го скликання Міськради "Про надання в оренду земельної ділянки об'єднанню громадян "Спортивний клуб "Алустон-98" (далі -Рішення) вирішено затвердити проект відводу земельної ділянки Об'єднанню для розміщення та будівництва спортивної бази по вул.С.Н.Сергеєва-Ценского на земельній ділянці площею 1,0000 га в т.ч. за рахунок земель загального користування Міськради, зайнятих насадженнями загального користування, та надати Об'єднанню вказану земельну ділянку строком на 15 років для використання в громадських цілях під розміщення та будівництво спортивної бази.

Також, встановлено, що 01.11.05 на підставі зазначеного рішення між Міськрадою (Орендодавець) та Об'єднанням (Орендар) було укладений договір оренди землі (далі -Договір), відповідно до п. 1 якого Орендодавець передає, а Орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку несільськогоснодарського призначення (зелені насадження загального користування), яка знаходиться в АДРЕСА_1

При цьому, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що згідно п. 2 Договору, в оренду передається земельна ділянка (кадастровий номер ділянки 01 103 000 00:01:006:0011) площею 1,0000 га, в тому числі: зелені насадження загального користування -1,0000 га, а п. 6 Договору передбачено, що його укладено строком на 15 років. Водночас, встановлено що п. 12 Договору сторони передбачили, що земельна ділянка передається в оренду для розміщення та будівництва спортивної бази.

На підставі наданих сторонами доказів у справі місцевим та апеляційним судами встановлено, що 12.12.05 вказаний Договір зареєстровано в книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі № 7 Міськради, про що зроблено запис за № 040500200120.

Судовими інстанціями встановлено, що згідно акту приймання-передачі земельної ділянки, яка знаходиться в АДРЕСА_1, Міськрада передала, а Об'єднання прийняло земельну ділянку площею 1,0000 га, розташовану в АДРЕСА_1.

Вирішуючи спір попередні судові інстанції встановили, що на момент прийняття оскаржуваного Рішення проект відведення земельної ділянки площею 1,0000 га, яка знаходиться в АДРЕСА_1 був попередньо погоджений листом Алуштинської міської санітарно-екологічної станції № 722 від 22.05.02, проте з зазначенням про необхідність усунення недоліків.

Разом з тим, судами взято до уваги, що в подальшому, 19.10.06 Алуштинською міською санітарно-екологічною станцією Об'єднанню було надано висновок № 594 щодо вибору (відведення) земельної ділянки під забудову, згідно якого земельна ділянка площею 1,0 га вАДРЕСА_1 придатна для будівництва спортивної бази (футбольне поле з адміністративною будівлею). У зв'язку з зазначеним попередні судові інстанції прийшли до висновку про те, що недоліки, зазначені в листі № 722 Алуштинської міської санітарно-екологічної станції від 22.05.02, усунуто.

Також, попередніми судовими інстанціями встановлено, що 23.03.05 рішенням № 20/203, двадцятої сесії четвертого скликання Алуштинської міської ради "Про надання громадянці ОСОБА_1. в оренду земельної ділянки" вирішено надати з земель Міськради на умовах оренди громадянці ОСОБА_1., що проживає поАДРЕСА_2, земельну ділянку площею до 0,06 га, яка фактично, дану земельну ділянку використовує під огород, без права зведення на ній будівель та споруд, та розташовану по АДРЕСА_1, строком до 31.12.05.

Водночас при вирішення спору по суті попередні судові інстанції прийшли до висновку про те, що дана обставина не може бути взята до уваги, оскільки сторонами у справі не було надано доказів на підтвердження того, що на виконання вказаного рішення між Міськрадою та ОСОБА_1. було укладено відповідний договір оренди земельної ділянки.

При цьому, суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що в рішенні № 2/115 другої сесії 24-го скликання Міськради "Про надання в оренду земельної ділянки Об'єднанню" від 22.05.02 та рішенні № 20/203 двадцятої сесії 4-го скликання Міськради "Про надання громадянці ОСОБА_1. в оренду земельної ділянки" від 23.03.05 частково йдеться щодо однієї й тої ж земельної ділянки.

Колегія суддів Вищого господарського суду України враховує, що приписи ст.ст. 13, 41 Конституції України визначають, що земля та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу, від імені якого відповідні правомочності здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією. При цьому, встановлено, що усі суб'єкти права власності рівні перед законом. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Відповідно до ст.ст. 142- 145 Конституції України до матеріальної основи органів місцевого самоврядування, крім інших об'єктів, належить земля, управління якою здійснюють територіальні громади через органи самоврядування в межах їх повноважень шляхом прийняття рішень. Права органів самоврядування захищаються у судовому порядку.

Статтею 116 Земельного кодексу України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

В силу ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Стаття 12 Земельного кодексу України визначає повноваження сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин, до яких, зокрема, належить розпорядження землями територіальних громад та надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до п. 34 ст. 26, п. 2 ст. 77 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" питання надання земельної ділянки в оренду вирішується на пленарному засіданні ради -сесії, а спори про поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають в результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, вирішуються в судовому порядку.

Судами при розгляді даної справи встановлено, що Міськрадою приймались рішення про надання частини спірної земельної ділянки як Об'єднанню, так і ОСОБА_1.

Зважаючи на те, що необхідною умовою укладення договору оренди земельної ділянки, яка перебуває у державній або комунальній власності, є наявність рішення відповідного органу про надання земельної ділянки, то фактично договір оренди на виконання відповідного рішення може бути укладений у будь-який час до закінчення терміну, визначеного рішенням уповноваженого органу для строку дії такої оренди. Отже посилання судів на ту обставину, що оскільки договір оренди на виконання рішення від 23.03.05 між Міськрадою та ОСОБА_1. не укладався, то права ОСОБА_1. оскарженим договором не зачипались, не відповідає вимогам закону.

Таким чином, без належної уваги та правової оцінки попередніх судових інстанцій залишилось, зокрема, питання щодо обставин укладення Міськрадою договору оренди спірної земельної ділянки з Об'єднанням до закінчення дії рішення від 23.03.05 про надання частини такої земельної ділянки ОСОБА_1., з урахуванням того, що судами факти визнання недійсним чи скасування рішення від 23.03.05 не встановлювалися.

Крім того, колегія суддів Вищого господарського суду України звертає увагу на те, що згідно вимог ст. 119 Земельного кодексу України громадяни, які добросовісно, відкрито і безперервно користуються земельною ділянкою протягом 15 років, але не мають документів, які б свідчили про наявність у них прав на цю земельну ділянку, можуть звернутися до органу державної влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу її у власність або надання у користування.

Змістом ст. 24 Закону України "Про оренду землі" визначено імперативний обов'язок орендодавця при передачі земельної ділянки в оренду забезпечувати відповідно до закону реалізацію прав третіх осіб щодо орендованої земельної ділянки.

Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що вирішуючи спір по суті суди першої та апеляційної інстанцій не надали правової оцінки доводам сторін щодо того, що на спірній земельній ділянці на момент її передачі Об'єднанню знаходились городницькі господарства громадян, які тривалий час відкрито використовували таку земельну ділянку у зазначених потребах.

Також, колегія суддів Вищого господарського суду України наголошує, що правовий аналіз ст.ст. 123, 151 Земельного кодексу України свідчить, що проект відведення земельної ділянки затверджується відповідним органом лише після погодження його визначеним переліком органів, в тому числі санітарно-епідеміологічним. З наведеного вбачається, що надання відповідного позитивного висновку вже після винесення рішення про погодження проекту відведення земельної ділянки не може свідчити про додержання встановленого законом порядку на момент прийняття такого рішення.

Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що судами першої та апеляційної інстанцій при винесенні рішень по суті спору наведеним правовим положенням юридичного аналізу в контексті спірних правовідносин надано не було, в той час, як у даному випадку необхідно було враховувати вказані норми в комплексі.

На підставі викладеного колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що спір було розглянуто місцевим та апеляційним судами без дослідження в повному обсязі обставин справи та норм чинного законодавства, що є порушенням принципу всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності, що призвело до прийняття рішень з помилковим застосуванням норм права.

Колегія суддів Вищого господарського суду України бере до уваги, що в касаційній скарзі стверджуються факти порушення судами не лише норм матеріального та процесуального права, а також і питання, які стосуються оцінки доказів. Разом з тим, колегія суддів Вищого господарського суду України наголошує, що оцінка доказів, не віднесена до компетенції касаційної інстанції.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у п. 1 Постанови від 29.12.76 № 11 "Про судове рішення (v0011700-76) ", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, всі судові рішення, ухвалені у справі, підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до господарського суду Автономної Республіки Крим.

Під час нового розгляду справи господарському суду слід взяти до уваги викладене в цій постанові, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, прав і обов'язків сторін і в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством вирішити спір.

Керуючись ст.ст. - 111-5, - 111-7, - 111-9, - 111-10 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

Касаційне подання прокуратури Автономної Республіки Крим № 05/1-1292вих08 від 01.09.08 та касаційну скаргу ОСОБА_1

№ 10-1529/34.5-08-32 від 27.08.08 задовольнити частково.

Рішення від 20.06.08 господарського суду Автономної Республіки Крим та постанову від 30.07.08 Севастопольського апеляційного господарського суду у справі № 2-8/2698-2008 господарського суду Автономної Республіки Крим скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.