640/6017/19 Про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень, згідно з якими платнику податків збільшено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств - 18.10.2022 Прийняття

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Де-Факто КОРП" до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, касаційне провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.06.2020 (суддя Добрівська Н.А.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 06.10.2020 (головуючий суддя - Федотов І.В., судді Сорочко Є.О., Чаку Є.В.),

У С Т А Н О В И В:

У квітні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Де-Факто КОРП" (далі - ТОВ "Де-Факто КОРП", Товариство, позивач) звернулося до суду з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві (далі - ГУ ДПС, відповідач), у якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 19.12.2018:

- №6552615147 про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість на 280 885,00 грн та застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 70 221,00 грн;

- №6542615147 про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств на 252 797,00 грн та застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 63199,00 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, Товариство вказувало на незаконність призначення та проведення перевірки на підставі ухвали слідчого судді про надання дозволу на призначення перевірки у кримінальному провадженні. Позивач стверджував, що вказана обставина нівелює висновки, зроблені в акті перевірки, та обумовлює протиправність прийнятих на його підставі податкових повідомлень-рішень. Також позивач зазначав, що документальна виїзна перевірка була проведена посадовими особами контролюючого органу не за місцезнаходженням позивача, а у приміщенні слідчого управління фінансових розслідувань ГУ ДФС у м. Києві, що є порушенням вимог статті 75 Податкового кодексу України. Товариство стверджувало, що за наслідками проведеної перевірки контролюючий орган дійшов помилкового висновку про порушення позивачем податкового законодавства, оскільки господарські операції з ТОВ "Електропром Пласт", ТОВ "Люкс Консоріс", ТОВ "Сірмой" (далі - контрагенти-постачальники) мали реальний характер, що підтверджується належним чином оформленими первинними документами. Позивач стверджував, що сам факт порушення кримінальної справи та отримання свідчень (пояснень) посадових осіб господарюючих суб`єктів в ланцюгу постачання послуг не є тим фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків усіх господарських операцій, проведених позивачем та його контрагентами.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.06.2020, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 06.10.2020, позов задоволено.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції з яким погодився апеляційний суд, виснував, що Товариство спростувало належними та допустимими доказами викладені в акті перевірки судження контролюючого органу про безтоварність операцій позивача з придбання послуг у зазначених контрагентів. Такого висновку суди дійшли на підставі оцінки наданих позивачем господарських договорів, первинних документів, що були складені на господарські операції, вчинені у межах цих договорів, та на підставі яких Товариство сформувало дані бухгалтерського та податкового обліку. Суди відхили доводи відповідача про відсутність у ТОВ "Електропром Пласт", ТОВ "Люкс Консоріс", ТОВ "Сірмой" матеріально-технічних ресурсів для здійснення господарських операцій з позивачем, зазначивши, що чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов`язань платника податків у залежність від стану податкового обліку його контрагента, наявності чи відсутності у контрагента основних засобів, інших ресурсів. Так само суди визнали безпідставними посилання ГУ ДПС на наявність кримінальних проваджень щодо службових осіб контрагентів-постачальників з огляду на те, що у кримінальних провадженнях не ухвалено вироки, а відомості, отримані в ході оперативно-розшукових заходів чи досудового слідства, не є доказами, на підставі яких можуть бути встановлені факти порушення податкового законодавства в адміністративному судочинстві.

Довід позивача про відсутність у контролюючого органу підстав для проведення позапланової перевірки відповідно до підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України (далі - ПК) та про незаконність у зв`язку з цим перевірки суд першої інстанції відхилив, зазначивши, що саме на етапі допуску до перевірки платник податків може поставити питання про незаконність її призначення та проведення, реалізувавши своє право на захист від безпідставного та необґрунтованого здійснення податкового контролю щодо себе. Допуск Товариством посадових осіб ГУ ДФС до проведення перевірки нівелює правові наслідки процедурних порушень, допущених контролюючим органом при призначенні перевірки.

Апеляційний суд щодо такого доводу Товариства вказав, що відповідно до підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 ПК підставою для прийняття контролюючим органом наказу про проведення документальної позапланової перевірки є, зокрема, отримання контролюючим органом рішення слідчого судді про призначення перевірки, а не про надання дозволу на проведення перевірки.

ГУ ДПС подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.06.2020 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 06.10.2020, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.

У касаційній скарзі ГУ ДПС вказує на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм пункту 44.1 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пункту 185.1 статті 185, пунктів 198.1,198.3, 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200 ПК, частини другої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" без врахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 12.11.2019 у справі № 826/28177/15, від 12.11.2019 у справі № 826/17813/18, від 04.12.2018 у справі № 813/414/13-а, від 26.06.2018 у справі № 816/1422/17, від 27.03.2018 у справі № 826/1588/13-а.

Також відповідач зазначає, що суд апеляційної інстанції необґрунтовано відмовив йому у задоволенні клопотання про допит свідків ОСОБА_1 та ОСОБА_2 для встановлення обставин щодо діяльності контрагентів-постачальників, фінансові показники операцій з якими Товариство відобразило в податковому обліку.

Відповідно до доводів, викладених у касаційній скарзі, Верховний Суд ухвалою від 10.12.2020 відкрив касаційне провадження у справі на підставі пунктів 1, 4 частини четвертої статті 328 та пункту 3 частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).

У відзиві на касаційну скаргу Товариство просить залишити скаргу без задоволення, а ухваленні у справі судові рішення - без змін.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи відповідача, обґрунтування заперечень позивача щодо вимог касаційної скарги, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права і дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Суди попередніх інстанцій встановили, що Головним управлінням ДФС у м. Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "Де-Факто КОРП" з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства, повноти нарахування та своєчасності сплати податків під час здійснення фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ "Електропром Пласт", ТОВ "Люкс Консоріс", ТОВ "Сірмой" за період з 01.01.2015 по 30.06.2017, за результатами якої складено акт від 29.11.2018 №301/26-15-14-07-02-10/30550374 (далі - акт перевірки).

Відповідно до висновків, зроблених в акті перевірки, контролюючим органом було встановлено порушення Товариством:

- підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК, внаслідок чого занижено податок на прибуток на 252 797,00 грн за 2016 рік;

- пункту 44.1 статті 44, пункту 185.1 статті 185, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200 ПК, внаслідок чого занижено податок на додану вартість на 280 885,00 грн.

Висновки, зроблені контролюючим органом в акті перевірки, вмотивовані тим, що за господарськими операціями з ТОВ "Електропром Пласт", ТОВ "Люкс Консоріс", ТОВ "Сірмой" оформлювались лише окремі первинні документи з метою створення зовнішніх ознак господарських операцій та штучної підстави для формування податкового кредиту та витрат у бухгалтерському та податковому обліках.

Підставою для таких висновків в акті перевірки стала податкова інформація щодо господарської діяльності цих контрагентів-постачальників, відповідно до якої останні мають спільні ознаки, які характеризують їх діяльність як фіктивну. Зокрема, ці контрагенти не мають матеріально-технічних та трудових ресурсів, які об`єктивно необхідні для здійснення господарської діяльності в цілому; внесені до реєстру суб`єктів фіктивного підприємництва. За результатами аналізу інформації з Єдиного реєстру податкових накладних (далі - ЄРПН) придбання вказаними контрагентами-постачальниками товарів та послуг відповідної номенклатури по ланцюгу постачання не встановлено. Згідно з протоколами допиту у процедурах досудового розслідування кримінальних проваджень засновники та директори ТОВ "Електропром Пласт", ТОВ "Люкс Консоріс", ТОВ "Сірмой" заперечили свою участь у створенні та участі у господарсько-фінансовій діяльності вказаних товариств.

На підставі акта перевірки ГУ ДФС стосовно Товариства прийнято податкові повідомлення-рішення від 19.12.2018:

Вимоги для підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені статтею 44 ПК (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - так само). Згідно з пунктом 44.1 цієї статті для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 №996-XIV (996-14) (далі - Закон №996-XIV (996-14) ).

Згідно із частинами першою та другою статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити, перелік яких наведений у цій нормі.

Підпунктом "а" пункту 198.1 статті 198 ПК встановлено, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг (пункт 198.2 статті 198 ПК).

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (абзац другий цього пункту).

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (пункт 198.6 статті 198 ПК).

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту та витрат мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними документами, які відображають реальність таких операцій. Сума податку для включення до податкового кредиту повинна бути підтверджена податковою накладною, виписаною постачальником на операцію з постачання товару (послуг) і зареєстрованою в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Встановлюючи правило щодо обов`язкового підтвердження сум витрат та податкового кредиту, врахованих платником при визначенні податкових зобов`язань, законодавець, безумовно, передбачає, що ці документи є достовірними, тобто операції, які вони підтверджують, дійсно мали місце.

Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені для оформлення такої операції, не відповідають дійсності і не можуть бути підставою податкового обліку. Це відповідає і вимозі статті 75 КАС щодо достовірності доказів.

Превалювання сутності над формою (операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми) як принцип бухгалтерського обліку, що закріплений в статті 4 Закону №996-XIV, так само характеризує і податковий облік.

У справах, предметом розгляду в яких є правомірність відображення платником податків у бухгалтерському та податковому обліках фінансових показників господарських операцій, які за висновком контролюючого органу є фіктивними, сталою є судова практика Верховного Суду, яка, якщо її узагальнити, полягає в тому, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту та витрат наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності. Сутність таких господарських операцій повинна проявлятися в русі активів, зміні в зобов`язаннях чи власному капіталі платника податків, відповідати економічному змісту укладених платником податку договорів, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

На такі ж висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 12.11.2019 у справі № 826/28177/15, від 12.11.2019 у справі № 826/17813/18, від 04.12.2018 у справі № 813/414/13-а, від 26.06.2018 у справі № 816/1422/17, від 27.03.2018 у справі № 826/1588/13-а, посилається і ГУ ДПС у касаційній скарзі на обґрунтування підстави касаційного оскарження ухвалених у справі судових рішень.

Цю правову позицію підтримала Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07.07.2022 у справі №160/3364/19, виснувавши, що платник податків не може бути обмежений у використанні первинного документа для цілей податкового обліку в тому разі, якщо безпосередньо він не вносив до такого документа неправдиві (недостовірні) відомості. Всі негативні наслідки, пов`язані з недостовірністю даних, зазначених у первинному документі, мають покладатися виключно на ту особу, яка їх внесла. Якщо іншою особою були внесені до документа відомості щодо учасника господарської операції, який має дефекти правового статусу, то добросовісний платник податків, який скористався відповідним документом для підтвердження даних свого податкового обліку, не може зазнавати жодних негативних наслідків у тому разі, якщо інші обставини, зазначені в первинному документі, зокрема рух відповідних активів, мали місце. При цьому має враховуватися реальна можливість платника податків пересвідчитися у тому, чи були достовірними відомості, що внесені до первинного документа його контрагентом.

Такий висновок Велика Палата зробила, застосувавши, зокрема норму частини восьмої статті 9 Закону № 996-XIV, згідно з якою відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи. Цю норму Велика Палата тлумачила як таку, в якій відображено принцип індивідуальної відповідальності платника податків за внесення недостовірних відомостей до первинних документів.

Велика Палата Верховного Суду також звернула увагу на те, що 23.05.2020 набрали чинності зміни до статті 112 ПК, внесені Законом України від 16.01.2020 № 466-IX "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві" (466-20) (далі - Закон № 466-IX (466-20) ).

Так, відповідно до пункту 112.2 статті 112 ПК (у редакції Закону № 466-IX (466-20) ) особа вважається винною у вчиненні правопорушення, якщо буде встановлено, що вона мала можливість для дотримання правил та норм, за порушення яких цим Кодексом передбачена відповідальність, проте не вжила достатніх заходів щодо їх дотримання. Вжиті платником податків заходи щодо дотримання правил та норм податкового законодавства вважаються достатніми, якщо контролюючий орган не доведе, що, вчиняючи певні дії або допускаючи бездіяльність, за які передбачена відповідальність, платник податків діяв нерозумно, недобросовісно та без належної обачності.

За висновком Великої Палати Верховного Суду, вказані зміни до статті 112 ПК фактично закріпили нормативно ті підходи, які й до цього активно використовувалися в судовій практиці, а саме: доктрини належної обачності та індивідуальної юридичної відповідальності, - застосовували рішення Європейського суду з прав людини "Інтерсплав проти України", у якому позиція щодо "залученості" платника податків до протиправних діянь контрагента фактично запроваджувала ту саму належну обачність, яка згодом була відображена в Законі № 466-ІХ (466-20) . Сам собою факт використання первинних документів з недостовірними даними для підтвердження обставин здійснення господарської операції не повинен автоматично вказувати на безпідставність даних податкового обліку. Натомість контролюючий орган має довести, що платник податків, приймаючи від контрагентів та використовуючи певні документи для цілей податкового обліку, діяв нерозумно, недобросовісно або без належної обачності. А це також пов`язано з фактичною можливістю й економічною доцільністю перевірки самим платником податків достовірності відомостей, які були включені до первинних документів. Мають бути наявні докази того, що розумними заходами добросовісний платник податків міг перевірити правдивість відповідних документів, а також мав достатні підстави, діючи з належною обачністю, для обґрунтованих сумнівів у їх змісті.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду вказала, що до постановлення вироку в межах кримінального провадження протокол допиту під час досудового розслідування не може вважатися належним доказом в адміністративному судочинстві і що відповідно до положень статті 90 КАС обставини у справі підлягають встановленню адміністративними судами під час розгляду спору по суті на підставі всіх належних і допустимих доказів, при чому жоден з доказів не має наперед установленої сили, у тому числі будь-які дані, отримані в межах кримінальних проваджень. Ці дані підлягають ретельній перевірці безпосередньо судом, що розглядає справу, в силу офіційності з`ясування обставин справи, а також якщо платник податків обґрунтовано заперечує достовірність відповідних даних.

Отже, визначальним для вирішення спорів про наявність податкових наслідків за результатами вчинення господарських операцій є дослідження сукупності обставин та первинних документів, які можуть як підтверджувати, так і спростовувати реальність господарських операцій. Саме по собі: лише наявність вироку щодо контрагента платника податків; лише факт порушення кримінального провадження відносно контрагента та отримання під час таких свідчень особи щодо не прийняття участі у створенні і діяльності підприємства; лише податкова інформація щодо контрагентів по ланцюгу постачання; лише незначні помилки в оформленні первинних документів (окремо) - не є самостійними та достатніми підставами для висновку про нереальність господарських операцій. Водночас, у сукупності з іншими обставинами справи наявність або відсутність таких документів чи обставин можуть свідчити на спростування або підтвердження позиції контролюючого органу.

Суди першої та апеляційної інстанцій на підставі оцінки доказів у справі (договорів про надання послуг, протоколів узгодження договірної ціни, регламентів профілактичного технічного обслуговування систем відеоспостереження та систем контролю управління доступом, актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), звітів, карток рахунку 631, платіжних доручень, податкових накладних) встановили, що всі представлені позивачем документи відповідають вимогам, встановленим статтею 9 Закону №996-XIV до первинних документів, не викликають сумнівів щодо їх достовірності та в сукупності з іншими доказами підтверджують реальність здійснення господарських операцій ТОВ "Де-Факто КОРП" з ТОВ "Електропром Пласт", ТОВ "Люкс Консоріс", ТОВ "Сірмой". На користь такого висновку суди оцінили також ту обставину, що надані контрагентами послуги (роботи) були у подальшому передані та прийняті АТ "УкрСиббанк" відповідно до договору №120602 від 22.06.2012 генерального забезпечення надання послуг/виконання робіт з організації охорони об`єктів банку та здійснення контролю за виконанням заходів комплексної безпеки, актів приймання-здачі послуг/виконання робіт (з організації охорони об`єктів банку та здійснення контролю за виконанням заходів комплексної безпеки), звітів, протоколів узгодження договірної ціни.

Заперечуючи проти такого висновку судів першої та апеляційної інстанцій, ГУ ДПС у касаційній скарзі посилається на ті ж обставини, якими обґрунтовані висновки в акті перевірки.

Водночас, у касаційній скарзі ГУ ДПС не наводить доводів, що позивач самостійно вніс до первинних документів недостовірну інформацію щодо придбаних послуг та\або щодо постачальників (виконавців) послуг. Так само ГУ ДПС не зазначає та не надає доказів, що Товариство було обізнане щодо недостовірності даних про постачальника послуг в первинних документах, на підставі яких сформував показники податкового обліку щодо сум витрат та податкового кредиту. В матеріалах справи відсутні докази стосовно того, що у позивача були обґрунтовані підстави сумніватись у достовірності відомостей в первинних документах, а також що позивач діяв нерозумно чи без належної обачності, використовуючи первинні документи для цілей податкового обліку.

Не вказує відповідач і на ухвалення вироків в межах кримінальних проваджень, на протоколи допиту в яких посилалось ГУ ДПС в акті перевірки та під час судового розгляду.

Підсумовуючи викладене, колегія зазначає, що застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права відповідає висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07.07.2022 у справі №160/3364/19. Не суперечить висновок судів попередніх інстанцій і правовим позиціям Верховного Суду у вищезазначених постановах, на які посилається ГУ ДПС у касаційній скарзі.

У позовній заяві, так само як і у відзиві на касаційну скаргу, Товариство стверджує про незаконність призначення документальної позапланової виїзної перевірки щодо нього на підставі ухвали Оболонського районного суду м. Києва від 10.08.2017 у справі №756/10077/17 про надання дозволу на призначення перевірки, оскільки така ухвала не є судовим рішенням, що передбачене нормою підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 ПК як підстава для проведення перевірки.

До такого ж висновку дійшов і суд апеляційної інстанції, фактично визнавши це самостійною підставою для задоволення позову Товариства.

Відповідно до положень підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 ПК документальна позапланова перевірка здійснюється за такої підстави, як отримання судового рішення суду (слідчого судді) про призначення перевірки, винесеного відповідно до закону.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.02.2021 у справі №826/9464/18 виснувала, що ухвала слідчого судді, якою надано дозвіл на проведення позапланової документальної перевірки, не передбачена пунктом 78.1 статті 78 ПК як обставина для проведення позапланової перевірки.

Такий же висновок зробив і Верховний Суд, зокрема у постановах від 04.09.2020 у справі №826/20081/16, від 04.03.2021 у справі №640/18411/18.

Відповідно до пункту 81.1 статті 81 ПК посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред`явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів:

направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, що скріплений печаткою контролюючого органу;

копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу;

службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.

Непред`явлення або ненадіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред`явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки.

У постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду від 21.02.2020 (справа №826/17123/18) зроблено висновок, що незалежно від прийнятого платником податків рішення про допуск (недопуск) посадових осіб до перевірки, оскаржуючи в подальшому наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень. При цьому, таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства.

Застосування судом апеляційної інстанції норм підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78, пункту 81.1 статті 81 ПК відповідає вище наведеним висновкам Верховного Суду.

Доводів на спростування висновку апеляційного суду про порушення відповідачем процедури проведення перевірки, як однієї з підстав задоволення позову, касаційна скарга не містить.

Що ж до доводу ГУ ДПС, що суд апеляційної інстанції необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання про допит свідків ОСОБА_1 та ОСОБА_2 для встановлення обставин щодо діяльності контрагентів-постачальників Товариства, то цей довід (враховуючи висновок апеляційного суду, що позапланова документальна перевірка позивача проведена не на підставі, встановленій нормами пункту 78.1 статті 78 ПК) не є достатньою підставою для задоволення касаційної скарги.

Згідно з пунктом 3 частини другої статті 353 КАС підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.