Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Державний комітет України з державного матеріального резерву звернувся до господарського суду Донецької області з позовом (з врахуванням збільшення позовних вимог) до Відкритого акціонерного товариства "Донбасенерго" про стягнення 72 634 622,48 грн., з них: 53 941 337,20 грн. відсотків за користування тимчасовими позичками, 16 047 696,52 грн. інфляційних витрат, 2 654 588,76 грн. - 3% річних. Позов вмотивований порушенням та несвоєчасним виконанням відповідачем зобов'язань за договорами про відпуск з державного резерву енергетичних ресурсів (природний газ та вугілля) із додатковими угодами та за договорами про встановлення порядку погашення заборгованості.

Господарський суд Донецької області рішенням від 31.03.2008 року (суддя Донець О.Є.) в задоволенні позову відмовив, пославшись на необґрунтованість та

Доповідач:Гоголь Т.Г.

недоведеність позовних вимог, оскільки договорами про відпуск з державного резерву енергетичних ресурсів та постановою Кабінету Міністрів України обов'язок відповідача сплачувати щомісячно 0,5% та 1,3% від вартості неповернутого природного газу не передбачений.

Донецький апеляційний господарський суд постановою від 28.05.2008 року (судді Мирошниченко С.В., Колядко Т.М., Скакун О.А.) рішення господарського суду Донецької області від 31.03.2008 року залишив без змін, з тих самих підстав.

Державний комітет України з державного матеріального резерву звернувся з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить скасувати рішення господарського суду Донецької області від 31.03.2008 року та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 28.05.2008 року, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Скаржник мотивує скаргу порушеннями норм матеріального права при ухваленні оскаржуваних судових актів, зокрема: статті 599 Цивільного кодексу України, статті 12 Закону України "Про державний матеріальний резерв", пункту 13 Порядку формування та проведення операцій з матеріальними цінностями державного резерву (затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1129 від 08.10.1997 року (1129-97-п) ). Крім того, скаржник зазначив, що судами попередніх інстанцій не в повному обсязі досліджено докази у справі.

Відкрите акціонерне товариство "Донбасенерго" надіслало до Вищого господарського суду України відзив на касаційну скаргу Державного комітету України з державного матеріального резерву, в якому заперечує проти її доводів та просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а ухваленні у справі рішення та постанову без змін, як законні та обґрунтовані.

Заслухавши доповідь судді Гоголь Т.Г., пояснення присутніх в судовому засіданні представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Вищий госпо дарський суд України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Предметом спору у справі є матеріально - правова вимога Державного комітету України з державного матеріального резерву про стягнення з Відкритого акціонерного товариства "Донбасенерго" 53 941 337,20 грн. відсотків за користування тимчасовими позичками, 16 047 696,52 грн. інфляційних втрат та 3% річних за користування грошовими коштами у сумі 2 654 588,76 грн., за період з січня 2005 року по грудень 2007 року.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, місцевий та апеляційний господарські суди виходили з того, що договори укладені між сторонами на відпуск позивачеві з Державного матеріального резерву в порядку тимчасового позичання вугілля та природного газу №6 від 02.02.1998 року, № юр-7/91-98 від 03.08.1998 року, №юр-7/95-98 від 09.10.1998 року, №юр-7/524-99 від 30.03.1999 року, №ДЭ-97-1 від 18.12.1997 року свою дію припинили. Договори №юр-2/200-2003 від 06.02.2003 року, №юр-2/201-203 від 06.02.2003 року, №юр-2/202-2003 від 06.0.2003 року, №юр-2/199-2003 від 06.02.2003 року, №юр-2/198-2003 від 06.02.2003 року встановили лише порядок погашення заборгованості до 01.01.2003 року проте, не встановили розмір плати за користування позиченими матеріальними цінностями. Такий розмір не встановлений і постановою Кабінету Міністрів України №2045 від 28.12.2002 року (2045-2002-п) , на підставі якої були укладені договори про розстрочку сплати відсотків за користування матеріальними цінностями, відпущеними в порядку позичання з Державного матеріального резерву України. Проте, висновок до якого дійшли суди попередніх судових інстанцій є передчасним та таким, що суперечить вимогам законодавства, що регулює спірні правовідносини.

Загальні принципи формування, розміщення, зберігання, використання, поповнення та освіження (поновлення) запасів Державного матеріального резерву врегульовані Законом України "Про державний матеріальний резерв" (51/97-ВР) .

За приписами статті 1 цього Закону, державний резерв є особливим державним запасом матеріальних цінностей, призначених для використання в цілях та в порядку передбачених цим Законом.

Порядок відпуску матеріальних цінностей з Державного матеріального резерву унормований статтею 12 Закону України "Про державний матеріальний резерв", якою встановлено, що відпуск матеріальних цінностей здійснюється, зокрема, у порядку тимчасового позичання лише за рішенням Кабінету Міністрів України, в якому визначаються одержувачі, строки, умови відпуску та строки їх повернення.

За позичання матеріальних цінностей передбачається плата, розмір якої визначається в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України і не може перевищувати розміру облікової ставки Національного банку України. З зазначеною нормою кореспондується і пункт 16 Порядку формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями матеріального резерву (затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.1997 року №1129 (1129-97-п) ). Приписами цього пункту встановлено, що розмір плати за тимчасове позичання матеріальних цінностей із державного резерву встановлюється у відсотках до їх вартості в межах розміру облікової ставки Національного банку України, що діє на момент позичання і фіксується в договорі. Отже, законодавство, яке регулює порядок відпуску та повернення позичених матеріальних цінностей з державного резерву встановлює платний характер такої позички.

Позивач упродовж усього розгляду справи наголошував на тому, що укладені між сторонами договори встановлюють відплатний характер позички. Він звертав увагу суду на встановленні сторонами розміру оплати за користування тимчасовою позичкою у договорах №6 від 02.02.1998 року, № юр-7/91-98 від 03.08.1998 року, №юр-7/95-98 від 09.10.1998 року, №юр-7/524-99 від 30.03.1999 року, №ДЭ-97-1 від 18.12.1997 року та пунктах 2.1.2 договорів про встановлення порядку погашення заборгованості №юр-2/200-2003 від 06.02.2003 року, №юр-2/201-203 від 06.02.2003 року, №юр-2/202-2003 від 06.0.2003 року, №юр-2/199-2003 від 06.02.2003 року, №юр-2/198-2003 від 06.02.2003 року. Позивач стверджував, що договори про встановлення погашення заборгованості не припинили попередні зобов'язання та не замінили одне зобов'язання на інше. Відтермінувавши повернення матеріальних цінностей до 2023 року та визначивши розмір боргу відповідача перед позивачем, сторони також встановили і необхідність сплати відсотків за користування паливними ресурсами до повного їх повернення ( тобто, до 01.01.2003 року) шляхом перерахування грошових коштів на реєстраційний рахунок Комітету.

Ці доводи господарський суд Донецької області та Донецький апеляційний господарський суд у повному обсязі не дослідили, чим порушили загальний принцип судочинства щодо повноти та всебічності оцінки доказів. Суди не дослідили і розрахунок суми відсотків, інфляційних витрат та річних, які надав позивач до позовної заяви.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у пункт 1 Постанови від 29.12.1976 року 11 "Про судове рішення (v0011700-76) ", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Оскільки відповідно до вимог статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази рішення господарського суду Донецької області від 31.03.2008 року та постанова Донецького апеляційного господарського суду від 28.05.2008 року підлягають скасуванню, а справа передачі на новий розгляд до господарського суду Донецької області.

При новому розгляді справи суду першої інстанції необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з’ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, надати об’єктивну оцінку доказам, які мають юридичне значення для її розгляду, правильно застосувати норми матеріального та процесуального права, які регулюють спірні відносини та прийняти нове рішення.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9–111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України

Рішення господарського суду Донецької області від 31.03.2008 року та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 28.05.2008 року у справі №20/34515 скасувати, а справу скерувати на новий розгляд до господарського суду Донецької області.

Касаційну скаргу Державного комітету України з державного матеріального резерву - задовольнити частково.