13/408-05 Про стягнення заборгованості по кредиту - 22.10.2008 Прийняття

У серпні 2005 року Державна податкова інспекція в м. Суми звернулась до господарського суду Сумської області з позовом до ВАТ "Сумського обласного підприємства "Сумиоблагротехсервіс" про стягнення основного боргу в розмірі 18 680 256,75 грн. та пені в розмірі 13 295 878,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання Постанови Кабінету Міністрів України № 102 від 31.01.1997 "Про надання гарантії Кабінету Міністрів України щодо забезпечення погашення кредиту ФРН, який залучається для фінансування закупівлі ВАТ " (102-97-п) Сумське обласне підприємство "Сумиоблагротехсервіс" зерно- і кормозбиральної техніки фірми "КЛААС КГаА", 06.05.1997 між ВАТ "Державний експортно-імпортним банк" та ВАТ "Сумське обласне підприємство "Сумиоблагротехсервіс" було укладено кредитну угоду № 11/10-144 про надання кредиту у розмірі 7 841 376,00 німецьких марок, відповідно до умов якої погашення кредиту здійснюється 10-ма рівними піврічними платежами, починаючи з 1997/1998 по 2002 рік.

Згідно довідки Управління державного казначейства у Сумській області від 08.08.2005 станом на 01.07.2005 заборгованість по іноземному кредиту наданому під гарантії Кабінету Міністрів України ВАТ "Сумське обласне підприємство "Сумиоблагротехсервіс" на підставі кредитної угоди № 11/10-144 від 06.05.1997 складає 3 065 705,93 EUR або 18 680 256,75 грн. основного боргу та 13 295 878,00 пені нарахованої на суму простроченої заборгованості.

Рішенням господарського суду Сумської області від 14.03.2006 у справі № 13/408-05 (колегія суддів: Лиховид Б.І. –головуючий, судді - Левченко П.І., Соп’яненко О.Ю.) в позові відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 03.03.2008 (колегія суддів: Бондаренко В.П., Лакіза В.В., Шепітько І.І.) рішення господарського суду Сумської області від 14.03.2006 у справі № 13/408-05 залишено без змін.

Відмовляючи в задоволенні позову, господарські суди попередніх інстанції виходили з того, що позивач не довів обставини, на яких ґрунтується розрахунок суми боргу в євро та перерахунок у гривні за курсом НБУ. Також, у кредитній угоді № 11/10-144 від 06.05.1997 не оговорені питання щодо застосування курсових різниць при погашенні кредиту, не зроблено валютного чи індексного застереження на випадок можливої інфляції національної грошової одиниці.

При цьому, діючим законодавством України обов'язок по забезпеченню стабільності національної валюти покладається на державу. Відповідно до ст. 99 Конституції України гарантом стабільності національної валюти є Національний банк України, а тому покладення збитків від інфляції гривні на відповідача не можна вважати правомірним.

Не погоджуючись з судовими рішеннями господарських судів, Державна податкова інспекція в м. Суми звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову Харківського апеляційного господарського суду від 03.03.2008 та рішення господарського суду Сумської області від 14.03.2006 у справі № 13/408-05 скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог. В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на неправильне застосування господарським судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення процесуальних норм, що призвело до прийняття незаконних судових актів.

Перевіряючи юридичну оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та їх повноту, Вищий господарський суд України, заслухавши суддю - доповідача, пояснення представників позивача та перевіривши матеріали справи, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Згідно з Роз’ясненнями Пленуму Верховного Суду України, викладеними у п.п. 1, 6 постанови від 29.12.1976 № 11 "Про судове рішення (v0011700-76) ", рішення є законним тоді, коли суд виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності –на підставі закону, що регулює подібні відносини, або, виходячи із загальних засад законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повністю відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями, відповідно до кредитної угоди № 11/10-144 від 06.05.1997, укладеної між ВАТ "Державний експортно-імпортний банк України" та ВАТ "Сумське обласне підприємство "Сумиоблагротехсервіс" на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 31.01.1997 № 102 (102-97-п) про надання гарантії КМУ щодо забезпечення погашення кредиту ФРН та Базової кредитної угоди від 06.05.1992 між Державним експортно-імпортним банком України та банком "Кредитанштальт фюр Відерауфбау" (ФРН), ВАТ "Сумське обласне підприємство "Сумиоблагротехсервіс" отримало в Державному експортно-імпортному банку України кредит в сумі 7 841 376,65 нім. марок або за курсом в гривнях –8 164 440 грн.

Відповідно до укладеного відповідачем з німецькою фірмою "КЛААС КгаА" зовнішньоекономічного контракту № 172/9600224-1 від 06.05.1997, кредит надавався для оплати вартості німецьких зерно- та кормозбиральних комбайнів в кількості 36 одиниць, що були поставлені відповідачеві.

ВАТ "Державний експортно-імпортний банк України" в даній кредитній угоді виступав фінансовим агентом Кабінету Міністрів України по залученню та наданню іноземних кредитів на підставі Агентської угоди від 19.09.1996, укладеної між Кабінетом Міністрів України, представленим Міністерством фінансів України, та ВАТ "Укрексімбанк".

Таким чином, кредитором за зазначеною кредитною угодою є Кабінет Міністрів України.

Відповідно до графіку, що є додатком до кредитної угоди, погашення кредиту повинно було здійснюватися на протязі 5 років з 30.09.1997 по 08.07.2002 двома платежами на рік. При цьому, погашення кредиту відбувалося шляхом перерахування відповідачем коштів в національній валюті на рахунки, відкриті у ВАТ "Укрексімбанку", які останній повинен був конвертувати в валюту кредиту та направляти іноземному кредитору.

У 2002 році постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 № 257 (257-2002-п) "Про заходи щодо забезпечення надходження коштів у рамках погашення заборгованості за кредитами, залученими державою або під державні гарантії для закупівлі сільськогосподарської техніки іноземного виробництва" повноваження щодо стягнення простроченої заборгованості по кредитній угоді № 11/10-144 від 06.05.1997 в сумі 15 574 млн.грн. були надані НАК "Украгролізинг", яка виступала від імені та в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України.

Рішенням господарського суду Сумської області від 31.10.2002 р. по справі № 4039-3/172 з ВАТ "Сумське обласне підприємство "Сумиоблагротехсервіс" на користь НАК "Украгролізинг" було стягнено 3 342 224,00 грн. заборгованості по кредитній угоді. Провадження у справі на суму 10 391 713,89 грн. було припинено, оскільки відповідно до листа Міністерства фінансів України від 06.09.2002 № 071-203 частина заборгованості в сумі 2 405 533,31 євро реструктуризована в рамках Паризького клубу кредиторів. Зазначеним рішенням також встановлено, що на момент розгляду справи у суді відповідачем по кредитній угоді 11-10/144 від 06.05.1997 було погашено 7 108 025,92 грн. Дане рішення не було оскаржене у встановленому законом порядку та набуло чинності.

В 2005 році відповідно до ст. 24 Закону України "Про державний бюджет України на 2005 рік" органом стягнення простроченої заборгованості за кредитами, залученими під державні гарантії, від імені Уряду України визнано органи державної податкової служби України.

Таким чином, колегія суддів вважає, що господарським судом апеляційної інстанції зроблені правомірні висновки щодо того, що фактично з одного і того ж предмету спору, між тими ж сторонам, а саме державою, в особі спочатку НАК "Украгролізинг", а потім - Державної податкової інспекції, та ВАТ "Сумське обласне підприємство "Сумиоблагротехсервіс", заявлено повторний позов.

При цьому, як вбачається з позовної заяви, позивач просить стягнути з відповідача 18 680 256,75 грн. основного боргу по кредитній угоді № 11/10-144 від 06.05.1997 та 13295878,00 грн. пені, нарахованої на суму простроченої заборгованості. Суму боргу та пені позивач підтверджує довідкою Управління державного казначейства у Сумській області № 11-06/2337 від 08.08.2005. Однак первинних документів, які б підтверджували наявність у відповідача саме такої суми заборгованості та обґрунтованого розрахунку суми позовних вимог позивачем не надано, як не надано належних пояснень щодо того, яким чином здійснено нарахування суми основного боргу, з яких сум вона складається, за який період виник борг, як нарахована сума пені: на яку суму, по якій ставці, за який період і з якого моменту.

Колегія суддів погоджується з висновками господарських судів попередніх інстанції стосовно того, що згідно з нормами цивільного законодавства України та відповідно до п.17.2 кредитної угоди зміна будь-яких умов кредитної угоди оформляється доповненнями, які укладаються за взаємною згодою сторін. Доповнення № 2 від 30.05.2002 не можна вважати чинним, оскільки сторони в процесі вирішення питання про його підписання не досягли згоди щодо всіх його істотних умов, а саме щодо переходу до евро та покладення збитків від інфляції національної валюти на одну із сторін, оскільки доповнення було підписане відповідачем з протоколом розбіжностей, а останній банком з протоколом врегулювання розбіжностей, який відповідачем залишився не підписаним, до суду сторони з цього питання не зверталися.

Крім того, постановою Кабінету Міністрів України "Про порядок відшкодування збитків державного бюджету, що виникли внаслідок настання гарантійних випадків за іноземними кредитами, одержаними юридичними особами України під гарантії Уряду України" № 1002 від 14.12.1995 (1002-95-п) передбачено, що у разі здійснення гарантом платежів для покриття заборгованості юридичних осіб України за іноземними кредитами, одержаними під гарантії Уряду України, відповідальність позичальників перед державним бюджетом виникає в межах витрат державного бюджету на виконання їх зобов’язань, визначених умовами кредитної угоди між банком – агентом Уряду України і позичальником, з моменту здійснення гарантом зазначених платежів.

Однак, інформація ВАТ "Державний експортно-імпортний банк України" щодо стану здійснення платежів за кредитом, залученим під державні гарантії і наданим на умовах кредитної угоди № 11/10-144 від 06.05.1997 в якій зазначено, що станом на 01.12.2005 залишок заборгованості відповідача перед державою становить 3 065 705,92 євро, не є розрахунком суми позовних вимог, оскільки з вказаної інформації не вбачається, яка сума основного боргу була фактично погашена в період з 1997 року по 2004 рік, яка сума була погашена в період після 2004 року. Також, дана інформація не містить дат та призначення розподілу фактично сплачених відповідачем платежів, не містить інформацію щодо того, за яким курсом та коли здійснювався конвертація сплачених відповідачем платежів в іноземну валюту та коли і в якому розмірі ця валюта сплачувалася іноземному кредитору.

Колегія суддів погоджується з висновками господарського суду апеляційної інстанції щодо того, що надання та отримання кредитів, наданих під гарантію уряду, здійснюється на підставі угод, які регулюються нормами не податкового, а цивільного законодавства, тому нарахування пені на підставі актів, які регулюють податкові відносини є безпідставним, оскільки відповідно до п. 3.7 Інструкції про порядок нарахування та погашення пені, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України від 01.03.2001 № 77 (z0240-01) , в даному випадку пеня нараховується на суму податкового боргу. При цьому, Інструкцією встановлюється порядок ведення органами державної податкової служби обліку нарахування та погашення пені, що справляється з платників податків у зв’язку із несвоєчасним погашенням узгодженого податкового зобов'язання.

Також, господарськими судами встановлено, що відповідно до п. 9.2 кредитної угоди нарахування пені здійснюється з моменту резервування бюджетних коштів на зведеному рахунку резервування та виникнення простроченої заборгованості по комісії кредитору до їх повного відшкодування позичальником. Однак, позивачем не надані документальні підтвердження строків резервування бюджетних коштів на зведеному рахунку резервування, а тому не вбачається можливим визначити період прострочки платежів.

Таким чином, момент, з якого повинна нараховуватися пеня, залишився невідомим і позивачем не доведений, у зв'язку з чим відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог в частині нарахування та стягнення пені.

Відповідно до пункту 5 частини 2 ст. 54 ГПК України позовна заява повинна містити, зокрема, обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються. У разі відсутності розрахунку стягуваних сум, суд зобов’язує позивача надати такий розрахунок, а в разі необхідності з матеріалами, що їх обґрунтовують.

Господарський суд неодноразово ухвалами суду від 26.09.2005, 17.10.2005, 07.11.2005, 21.11.2005 зобов’язував позивача та третіх осіб надати суду повний та обґрунтований розрахунок стягуваної суми з вказівкою, яка сума основного боргу була погашена, момент резервування бюджетних коштів, періоди прострочки платежів. Однак позивачем та третіми особами вимоги викладені в ухвалах виконані не були.

Отже, твердження скаржника стосовно невитребування документів та матеріалів, необхідних для вирішення спору, є безпідставним.

Крім того, господарськими судами встановлено, що відповідно до кредитної угоди № 11/10-144 від 06.05.1997 передбачено три види забезпечення виконання зобов'язання по погашенню кредиту перед іноземним кредитором: гарантія Кабінету Міністрів України, страхування кредиту та застава майна позичальника. Однак, ні позивач, ні треті особи не надано договір страхування, оскільки вони не виступали сторонами цього договору. Тому невідомо чи отримав страхові виплати іноземний кредитор і чи вступила в силу гарантія Кабінету Міністрів України.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. За загальним правилом обов’язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

З огляду на викладене, висновки апеляційного суду про необґрунтованість позовних вимог ґрунтуються на матеріалах справи, відповідають наведеним вимогам закону.

Згідно статті 111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Твердження скаржника про порушення і неправильне застосування апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права при винесенні постанови не знайшли свого підтвердження в зв’язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового рішення колегія суддів не вбачає.

На підставі викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що відповідно до вимог ст. 43 ГПК України постанова апеляційного господарського суду ґрунтується на всебічному, повному та об’єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги не спростовують висновку господарського суду апеляційної інстанції, у зв’язку з чим підстави для скасування постанови не вбачається.