Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

в судовому засіданні взяли участь представники:

У грудні 2007 р. Державний історико-культурний заповідник м. Дубно (далі -Заповідник) звернувся до господарського суду Рівненської області з позовною заявою, у якій просив виселити фізичну особу -підприємця ОСОБА_1 (далі -Підприємець) з приміщення за адресою: АДРЕСА_1 (позовні вимоги наведені з урахуванням заяви Заповідника № 39 від 11.02.2008 р., а. с. 44).

Позовні вимоги Заповідник обґрунтовував тим, що Підприємець має заборгованість за укладеним з ним охоронно-орендним договором на використання пам'ятника архітектури від 01.12.2006 р., термін дії якого -до 01.11.2007 р., у зв'язку з чим він відмовився від укладення наступного відповідного договору, про що повідомив Підприємця листом № 204 від 27.09.2007 р., проте Підприємець приміщення, яке є об'єктом вказаного договору, не звільняє.

Рішенням господарського суду Рівненської області від 14.03.2008 р. (суддя Крейбух О.Г.) позовні вимоги Заповідника задоволено.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 01.07.2008 р. (колегія суддів: Бонк Т.Б., Бойко С.М., Марко Р.І.) рішення господарського суду Рівненської області від 14.03.2008 р. залишено без змін.

Вказані рішення та постанова прийняті з посиланням на норми Цивільного кодексу України (435-15) , Господарського кодексу України (436-15) та Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (2269-12) з мотивів, наведених у позовній заяві Комітету.

Підприємець звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить постанову Львівського апеляційного господарського суду від 01.07.2008 р. і рішення господарського суду Рівненської області від 14.03.2008 р. скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог Заповідника. Викладені у касаційній скарзі вимоги Підприємець обґрунтовує тим, що господарськими судами попередніх інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових актів всебічно не з'ясували обставин справи, порушили ст. 761 Цивільного кодексу України та ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Заповідник не скористався правом, наданим ст. - 111-2 Господарського процесуального кодексу України, та відзив на касаційну скаргу Підприємця до Вищого господарського суду України не надіслав, що не перешкоджає касаційному перегляду судових актів, які оскаржуються.

За розпорядженням заступника Голови Вищого господарського суду України від 22.10.2008 р. розгляд касаційної скарги здійснюється Вищим господарським судом України у складі колегії суддів: Кравчук Г.А. -головуючий, судді Мачульський Г.М. та Шаргало В.І.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставини справи, застосування господарськими судами першої та другої інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення та постанови, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга Підприємця не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами встановлено та матеріалами справи підтверджується, що:

- між Заповідником та Підприємцем укладено охоронно-орендний договір на використання пам'ятника архітектури від 01.12.2006 р., термін дії якого -до 01.11.2007 р. (а. с. 7 -12);

- листом № 204 від 27.09.2007 р. Заповідник повідомив Підприємця про те, термін дії охоронно-орендного договору на використання пам'ятника архітектури від 01.12.2006 р. закінчується 01.11.2007 р., і що у зв'язку з систематичною несплатою орендної плати, в результаті якої виникла заборгованість, охоронно-орендний договір на використання пам'ятника архітектури укладатись не буде (а. с. 14);

- отримання Підприємцем від Заповідника листа № 204 від 27.09.2007 р. підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення № 101873 від 01.10.2007 р., підписаним Підприємцем (а. с. 15);

- Підприємець після 01.11.2007 р. не звільнив приміщення, яке є об'єктом оренди за укладеним з Заповідником договором на використання пам'ятника архітектури від 01.12.2006 р.

Відповідно до частини першої ст. 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Як зазначено вище, Підприємець не повернув Заповіднику приміщення, яке є об'єктом оренди за договором на використання пам'ятника архітектури від 01.12.2006 р., чим порушив частину першу ст. 785 Цивільного кодексу України.

Беручи до уваги наведене, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що господарські суди першої та другої інстанції обґрунтовано задовольнили позовні вимоги Заповідника про виселення Підприємця приміщення, яке є об'єктом оренди за договором на використання пам'ятника архітектури від 01.12.2006 р.

Посилання Підприємця у касаційній скарзі на те, що господарські суди першої та другої інстанції порушили ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" є безпідставним, оскільки вказана норма не зобов'язує сторони за договором оренди здійснювати повідомлення про припинення договору лише протягом місяці після закінчення терміну дії такого договору, і, відповідно, не забороняє здійснювати таке повідомлення до закінчення терміну дії договору.

Твердження Підприємця, викладене у касаційній скарзі, про те, що він не одержував від Заповідника листа № 204 від 27.09.2007 р. спростовується матеріалами справи: повідомленням про вручення поштового відправлення № 101873 від 01.10.2007 р., підписаним Підприємцем (а. с. 15). Зазначення Підприємцем про те, що він не підписував вказаного повідомлення, не підтверджено будь-якими доказами, окрім відповідних пояснень самого Підприємця, у зв'язку з чим господарські суди попередніх інстанцій обґрунтовано не прийняли цього до уваги.

На підставі викладеного колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що відповідно до вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України постанова Львівського апеляційного господарського суду від 01.07.2008 р. ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги Підприємця не спростовують висновків господарського суду другої інстанції, у зв'язку з чим підстав для її скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. - 111-5, - 111-7, - 111-9, - 111-10 та - 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу фізичної особи -підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 01.07.2008 р. у справі № 7/10 господарського суду Рівненської області -без змін.