7/122-10/283 Про скасування постанови ДВС про поновлення виконавчого провадження по примусовому виконанню наказу господарського суду - Текст документа

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 15.03.2007 р. (суддя Алейнікова Т.Г.) скаргу ДП "Хлібна база № 74" на дії відділу ДВС у Токмацькому районі задоволено. Визнано недійсними Постанови ДВС у Токмацькому районі Запорізької області № 2471 від 30.01.2007 р. та № 2543 від 31.01.2007 р.

Постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 13.06.2007 р. ухвалу Господарського суду Запорізької області від 15.03.2007 р. скасовано частково. Скаргу Державного підприємства "Хлібна база № 74" на дії державної виконавчої служби у Токмацькому районі задоволено частково. Постанову начальника Державної виконавчої служби у Токмацькому районі від 30.01.2007 р. про спонукання заступника начльника Державної виконавчої служби у Токмацькому районі провести виконавчі дії в частині виконання наказу № 7/122-10/283 відносно боржника -ДП "Хлібна база № 74" визнано недійсною.

Постанову заступника начальника відділу Державної виконавчої служби у Токмацькому районі від 31.01.2007 р. про поновлення виконавчого провадження по примусовому виконанню наказу господарського суду Запорізької області № 7/122-10/283 виданого 24.05.2004 р. визнано недійсною.

Не погоджуючись з ухвалою Господарського суду Запорізької області від 15.03.2007 р. та постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 13.06.2007 р., ВДВС Токмацького РУЮ Запорізької області звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні скарги, мотивуючи скаргу порушенням і неправильним застосуванням судами норм матеріального та процесуального права.

Сторони не скористалися наданим правом на участь у засіданні.

Відзиву від сторін не надходило.

У зв'язку з виходом судді Фролової Г.М. з відпустки, справа № 7/122-10/283 розглядається колегією суддів у постійному складі, утвореному розпорядженням від 25.08.2005 року № 02-20/13 Заступника Голови Вищого господарського суду України Осетинського А.Й., у складі: головуючий -Муравйов О.В., судді Полянський А.Г., Фролова Г.М.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи із наступного.

Згідно положень ч. 2 ст. 111-5 ГПК України (1798-12) касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду.

Відповідно до роз'яснень, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. № 11 "Про судове рішення" (v0011700-76) зі змінами та доповненнями, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обгрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Прийняті у справі ухвала та постанова вказаним вимогам не відповідають.

З матеріалів справи вбачається, що постановою начальника Державної виконавчої служби у Токмацькому районі від 30 січня 2007р. зобов'язано заступника начальника Державної виконавчої служби у Токмацькому районі провести виконавчі дії по виконавчим провадженням боржника - ДП "Хлібна база №74". На виконання цієї постанови заступник начальника відділу Державної виконавчої служби у Токмацькому районі постановою від 31 січня 2007 р. поновив виконавче провадження по примусовому виконанню наказу № 7/122-10/283, виданому 24.02.2005 р. господарським судом Запорізької області.

Скарга на дії державної виконавчої служби мотивована тим, що відповідно до пункту 4 статті 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, введеному 31.07.2003 р., забороняється стягнення на підставі виконавчих документів, а отже виконавча служба не мала законних підстав для поновлення виконавчого провадження.

Судами було встановлено, що ДП "Хлібна база № 742 у 1999 р. порушено провадження у справі № 5/3/499(99) про банкрутство. Ухвалою господарського суду Запорізької області від 31.07.2003 р. у цій справі введений мораторій на задоволення вимог кредиторів.

Iз постанови начальника ДВС від 30.01.2007р. вбачається, що останній зобов'язав свого заступника здійснити виконавчі дії не тільки за наказом господарського суду Запорізької області №7/122-10/283, який є у даному випадку предметом спору, але й за іншими виконавчими документами, виданими, у тому числі, й судами загальної юрисдикції, і які стосуються боржника -ДП "Хлібна база-74".

Оскаржувані ухвала та постанова мотивовані тим, що згідно з абзацом двадцять четвертим статті 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) термін "мораторій на задоволення вимог кредиторів" вживається в цьому Законі у тому значенні, що це зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію. Таким чином, з моменту введення мораторію на задоволення вимог кредиторів боржник не може виконувати грошових зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), що виникли до введення мораторію, а заходи, спрямовані на забезпечення виконання цих зобов'язань, не діють.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що дія мораторію на задоволення вимог кредиторів у даний час поширюється не тільки на конкурсних, але й на поточних кредиторів, вимоги яких виникли після порушення провадження у справі.

Разом з цим, слід зазначити що відповідно до ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) , грошові зобов'язання, які виникають після порушення справи про банкрутство, є поточними вимогами.

Згідно з абз. 24 зазначеної статті мораторій на задоволення вимог кредиторів, який в силу ч. 4 ст. 12 Закону вводиться одночасно з порушенням справи про банкрутство, являє собою зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію.

В порушення вимог процесуального права (ст. ст. 4-3 , 4-7, 38, 43 ГПК України (1798-12) ), приймаючи ухвалу та постанову суди не забезпечили всебічний та повний розгляд обставин справи, не дослідивши коли саме виникли спірні правовідносини Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Агрофірма "Дружба" та ДП "Хлібна база № 74" по стягненню з ДП "Хлібна база № 74" на користь Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Агрофірма "Дружба" збитків в сумі 58 803,30 грн. вартості пшениці за неналежне зберігання пшениці в кількості 50 692,50 кг відповідно до рішення Господарського суду Запорізької області від 11.05.2004 р. по справі 7/122-10/283.

Дане питання має важливе значення для належного з'ясування яку саме заборгованість має відповідач конкурсну чи поточну, оскільки мораторій поширює свою дію на конкурсну заборгованість та не поширює на поточну. Це стосується також і правових наслідків дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, які визначені статтею 12 Закону.

Згідно ч. 4 ст. 12 Закону протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства, а також не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

Виходячи з положень ст. 1 Закону, вказані приписи Закону підлягають застосовуванню до конкурсної заборгованості.

У випадку, якщо поширити дію мораторію і на поточну заборгованість, то тоді така заборгованість не буде підлягати оплаті в процедурах розпорядження майном та санації боржника.

Це призведе до того, що після порушення справи про банкрутство жоден з контрагентів не буде співпрацювати з боржником, оскільки за поставлену продукцію, виконані роботи та надані послуги під час провадження справи про банкрутство, боржник не буде розраховуватись. Такі обставини в подальшому матимуть наслідком припинення підприємницької діяльності самого боржника, що в свою чергу зумовлює банкрутство боржника і відкриття щодо нього ліквідаційної процедури.

У зв'язку з чим, законодавець звільнив поточні зобов'язання боржника від будь-яких правових обмежень та наслідків, які настають під час дії мораторію на задоволення вимог кредиторів.

Неповне дослідження даних обставин унеможливлює правильне застосування матеріального закону, що регулює спірні правовідносини.

Викладене свідчить про те, що судами при розгляді справи не були достатньо враховані вимоги законодавства. Як наслідок, прийнята у справі постанова не відповідає ст. 84 ГПК України (1798-12) та вимогам, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. № 11 "Про судове рішення" (v0011700-76) зі змінами та доповненнями.

Згідно ст. ст. 111-5, 111-7 ГПК України (1798-12) касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, які не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

У зв'язку із вищевикладеним колегія суддів вважає, що виносячи ухвалу та приймаючи постанову, суди порушили і неправильно застосували норми матеріального права та процесуального права, в зв'язку з чим, враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції (ст.111-7 ГПК України (1798-12) ), ухвала та постанова підлягають скасуванню, а справа передачі на новий розгляд місцевому господарському суду.

При новому розгляді справи, місцевому господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, витребувати та надати об'єктивну оцінку доказам, які мають юридичне значення для її розгляду, правильно застосувати норми матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10, 111-11, 111-12 ГПК України (1798-12) , суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Відділу державної виконавчої служби Токмацького районного управління юстиції у Запорізькій області задовольнити частково.

Ухвалу Господарського суду Запорізької області від 15.03.2007 року та постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 13.06.2007 року у справі № 7/122-10/253 скасувати, а справу передати на новий розгляд Господарського суду Запорізької області.