2-5/4431-2007 Про визнання права власності на нерухоме майно - Текст документа

За наслідком уточнення позовних вимог в порядку ст. 22 ГПК України (1798-12) Підприємець просив господарський суд АР Крим визнати за ним право власності на нерухоме майно: нежиле приміщення АБК, що значиться в інвентарній справі під літ. "В", площею 4422 кв. м.; нежиле приміщення складу, вказане в інвентарній справі як літ. "Г", площею 1296 кв. м.; сировинний майданчик, обладнаний козловим краном, площею 4050 кв. м.; підстанція, літ. "В"; пожежний резервуар; свердловина, позначена в інвентарній справі як водонапірна башта № 16; каналізаційна насосна станція; внутрішньомайданчикові кабельні мережі; позамайданчикові кабельні мережі; кабельна лінія; внутрішньомайданчикові мережі водопроводу і каналізації; каналізаційний колектор; галерея, позначена літ. "Б"; прохідна літ. "Д", розташоване на земельній ділянці площею 2,4 га, яке знаходиться за адресою 11-й км. Московського шосе, м. Сімферополь.

Рішенням господарського суду АР Крим від 04.07.2007 р. (суддя Гаврилюк М.П.), залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 13.08.2007 р. (судді: Гонтар В.I., Гоголь Ю.М., Прокопанич Г.К.), позов про визнання права власності на майно задоволено.

Не погоджуючись з постановою, Товариство звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення і постанову скасувати та прийняти нове рішення про відмову в позові, мотивуючи скаргу порушенням і неправильним застосуванням судами норм матеріального та процесуального права.

В судовому засіданні 10.10.2007 р. розгляд касаційної скарги завершено та оголошено перерву до 16.10.2007 р. для підготовки повного тексту постанови.

Сторони повідомлені належним чином про час і місце судового засідання (т. 2 а. с. 66 на звороті).

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, 20.08.2006 р. між Товариством (боржник) та Підприємцем (інвестор) укладено інвестиційний договір (надалі -Договір), відповідно до умов якого сторони прийшли до угоди про участь інвестора в санації (відновленні платоспроможності) боржника шляхом погашення його конкурсної (згідно Реєстру вимог кредиторів) і поточної заборгованості перед бюджетом та іншими цільовими фондами, для відновлення повноцінної господарської діяльності останнього, в обмін на майнові права, на власність боржника (майно і майнові права) на суму фактично понесених витрат на проведення процедури санації відповідно до пункту 3 статті 18 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) .

Відповідно до пункту 4.1 Договору внеском інвестора (інвестиційними зобов'язаннями) є погашення конкурсної заборгованості (згідно Реєстру вимог кредиторів) шляхом переведення боргу боржника на інвестора або обміну активів боржника на суму прямого фінансового інвестування, згідно окремих угод.

Пунктом 4.2 Договору регулюється погашення вимог кредиторів, яке здійснюється інвестором згідно окремого графіку. Згідно вказаного графіку позивач зобов'язався здійснювати інвестування відповідача, який, у свою чергу, зобов'язався передати позивачу необоротні і оборотні активи на суму інвестицій.

Укладений Договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань відповідно до ст. ст. 173, 174 ГК України (436-15) (ст. ст. 11, 202, 509 ЦК України (435-15) ), і згідно ст. 629 ЦК України (435-15) є обов'язковим для виконання сторонами.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України (436-15) , суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених ГК України (436-15) .

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України (435-15) одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В процесі розгляду справи судами досліджено, що відповідно до актів прийому-передачі від 29.12.2006 р. Товариство передало Підприємцю майно на суму 1014245 грн., що знаходиться за адресою: м. Сімферополь, Московське шосе, 11-й км., а саме: нежиле приміщення АБК, що значиться в інвентарній справі під літ. "В", площею 4422 кв. м.; нежиле приміщення складу, вказане в інвентарній справі як літ. "Г", площею 1296 кв. м.; сировинний майданчик, обладнаний козловим краном, площею 4050 кв. м.; підстанція, літ. "В"; пожежний резервуар; свердловина, позначена в інвентарній справі як водонапірна башта № 16; каналізаційна насосна станція; внутрішньомайданчикові кабельні мережі; позамайданчикові кабельні мережі; кабельна лінія; внутрішньомайданчикові мережі водопроводу і каналізації; каналізаційний колектор; галерея, позначена літ. "Б"; прохідна літ. "Д".

В свою чергу, на виконання зобов'язань за Договором Підприємцем внесено інвестиції на суму 681285,67 грн., що підтверджується квитанціями № 11 від 12.01.2007 р., № 19 від 15.01.2007 р., № 14 від 10.01.2007 р., № 39 від 18.01.2007 р., № 048И003114 від 23.08.2006 р., № 048И003130 від 23.08.2006 р., № 7 від 09.11.2006 р., № 048И003113 від 23.08.2006 р., № 3 від 08.12.2006 р., № 0497011044 від 07.09.2006 р. Позивачем 30.01.2007 р. була проведена незалежна експертна оцінка інвестиційної вартості об'єктів, згідно якої Підприємцем були внесені інвестиції в рахунок погашення кредиторської заборгованості Товариства на загальну суму 681285,67 грн. Підприємцем 21.03.2007 р. були внесені кошти на виконання Договору на суму 451088,95 грн.

Як встановлено судами, на виконання своїх зобов'язань Підприємцем внесено інвестиції на загальну суму 1014245 грн.

Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ч. 1 ст. 316 ЦК України (435-15) ). Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (ч. 1 ст. 317 ЦК України (435-15) ). Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (ч. 1 ст. 319 ЦК України (435-15) ).

Згідно ст. 328 ЦК України (435-15) право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Судами досліджено, що володіння позивачем вищенаведеним майном є правомірним, протилежне відповідачем в порядку ст. ст. 33, 34 ГПК України (1798-12) не доведено, доказів недійсності Договору не надано.

В силу п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України (435-15) , ч. 2 ст. 20 ГК України (436-15) до способів захисту прав та інтересів належить -визнання права.

Відповідно до ст. 392 ЦК України (435-15) власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Матеріали справи свідчать про те, що всебічно і повно встановивши та дослідивши обставини справи, врахувавши положення чинного законодавства, суди дійшли підставних висновків щодо законності та обгрунтованості позовних вимог Підприємця про визнання права власності на майно.

Висновки судів відповідають фактичним обставинам та наявним матеріалам справи, нормам матеріального і процесуального права, є законними та обгрунтованими, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Відповідно до п. 1 ст. 111-9 ГПК України (1798-12) касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити постанову суду апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що постанова апеляційного господарського суду прийнята з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Перевіривши у відповідності до ч. 2 ст. 111-5 ГПК України (1798-12) юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що суди в порядку ст. ст. 4-3, 4-7, 33, 34, 43, 99, 101 ГПК України (1798-12) всебічно, повно і об'єктивно розглянули в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідили подані сторонами в обгрунтування своїх вимог і заперечень докази; належним чином проаналізували відносини сторін.

На підставі встановлених фактичних обставин місцевим господарським судом з'ясовано дійсні права і обов'язки сторін, правильно застосовано матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини, обгрунтовано задоволено позов.

В свою чергу, суд апеляційної інстанції, відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК України (1798-12) , повторно розглядаючи справу, повно з'ясував обставини, які мали значення для правильного розгляду поданої апеляційної скарги. Висновки апеляційного суду грунтуються на доказах, наведених в постанові суду, та відповідають положенням чинного законодавства. Як наслідок, прийнята апеляційним господарським судом постанова відповідає положенням ст. 105 ГПК України (1798-12) та вимогам, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. № 11 "Про судове рішення" (v0011700-76) зі змінами та доповненнями.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 111-5 ГПК України (1798-12) та частин 1, 2 статті 111-7 ГПК України (1798-12) , касаційна інстанція на підставі вже встановлених фактичних обставин справи перевіряє судові рішення виключно на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові господарських судів. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Посилання оскаржувача на інші обставини не приймаються колегією суддів до уваги з огляду на положення ст. 111-7 ГПК України (1798-12) та з підстав їх суперечності матеріалам справи.

Твердження оскаржувача про порушення і неправильне застосування апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті постанови не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обгрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.