17/504 Про зобов'язання вчинити дії щодо підписання акту взаєморозрахунків по отриманим Міністерством оборони України матеріальним цінностям (послугам) в рахунок погашення заборгованості НАК "Нафтогаз України" - Текст документа

У вересні 2005 року НАК "Нафтогаз України" звернулось до господарського суду з позовом до Міністерства оборони України про зобов'язання вчинити дії щодо підписання акту взаєморозрахунків по отриманим Міністерством оборони України матеріальним цінностям (послугам) в рахунок погашення заборгованості НАК "Нафтогаз України" на підставі ст. 2 договору № 36 від 07.04.2000 року, укладеного на виконання постанови КМ України від 05.11.1999 року № 2062 (2062-99-п) .

У березні 2007 року позивач подав до господарського суду заяву про збільшення позовних вимог та просив суд зобов'язати Міністерство оборони України виконати умови ст. 2 договору № 36 про розрахунки від 07.04.2000 року, укладеного на виконання постанови КМ України від 05.11.1999 року № 2062 (2062-99-п) -підписати акт про списання частини заборгованості по отриманим МО України матеріальним цінностям -векселям, згідно з актом прийому-передачі № 12 від 23.01.2001 року на загальну суму 26000000,00 грн.; зобов'язати МО України вчинити дії щодо підписання акту взаєморозрахунків по отриманим Міністерством оборони України матеріальним цінностям - векселям, згідно з актом прийому-передачі № 12 від 23.01.2001 року на загальну суму 26000000,00 грн. на виконання постанови КМ України від 05.11.1999 року № 2062 (2062-99-п) .

Доповідач: Черкащенко М.М.

Рішенням господарського суду м. Києва від 28.03.2007 року у задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.06.2007 року рішення місцевого господарського суду від 28.03.2007 року залишено без змін, а апеляційну скаргу -без задоволення.

Не погоджуючись з прийнятими рішеннями НАК "Нафтогаз України" подало касаційну скаргу, в якій просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.06.2007 року та рішення господарського суду м. Києва від 28.03.2007 року скасувати, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

В обгрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що судами неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття незаконних судових рішень.

Судова колегія, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування норм матеріального та процесуального права вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 07.04.2000 року між Міністерством оборони України та Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" було укладено договір №36 про розрахунки. Предметом укладеного договору є встановлення загальних умов проведення взаєморозрахунків з погашення заборгованості позивача перед відповідачем.

Відповідно до п .1.1 Договору, під заборгованістю розуміється заборгованість, яка виникає відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.1999 №2062 (2062-99-п) "Про забезпечення виконання Угоди між Кабінетом Міністрів України та Урядом Російської Федерації про передачу з України до Російської Федерації важких бомбардувальників Ту-160, Ту-95МС, крилатих ракет повітряного базування великої дальності та обладнання".

Згідно п.п.1.3., 1.4 договору, заборгованість має бути погашена в строки та в обсягах визначених сторонами у додаткових угодах. При цьому повинні бути враховані суми, перераховані позивачем на підготовку до передачі та передачу зазначеної техніки до Російської Федерації. Сума заборгованості та відповідно загальна сума договору складає суму еквівалентну 275 млн. доларів США та не є остаточною і має узгоджуватись сторонами в процесі виконання договору, а розрахунки мають здійснюватись в національній валюті України - гривні з урахуванням курсу Національного банку України до долару США на день проведення розрахунків.

Пунктом 2.1. договору, сторони погодили механізм проведення розрахунків, а саме: погашення заборгованості має здійснюватись протягом п'яти років шляхом перерахування позивачем грошових коштів або поставкою енергоносіїв, продовольства та матеріально-технічних ресурсів, іншого майна (продукції) відповідачу, а також іншими видами розрахунків за згодою сторін. При цьому, під здійсненням поставки відповідачу, розуміється проведення поставок військовим частинам, закладам, установам, організаціям Збройних Сил України, визначених відповідачем.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 23.01.2001 року позивач передав, а Центральне спеціалізоване управління Міністерства оборони України (в/ч А2352) в особі начальника Чірча В.З. прийняло за актом прийому - передачі векселів №12 прості векселі емітента ТзОВ "Т.М.М." на загальну суму 26000000,00 грн., а саме: вексель №80351588064373 номінальною вартістю 6000000,00 грн., №80351588064395 номінальною вартістю 10000000,00 грн., №80351588064396 номінальною вартістю 10000000,00 грн., дата складання векселів - 05.12.2000, а термін погашення векселів - 30.12.2009 із зазначенням, що вказані векселі передано в рахунок розрахунків з Міністерством оборони України за договором №36 від 07.04.2000 року.

Відповідно до п.2.9 Договору, після кожної поставки сторони підписують акт про списання обумовленої частини заборгованості. Такий акт підписується на протязі 10 днів від дати поставки продукції Компанією Міністерству.

Враховуючи вищевикладене, а також умови п.2.9 договору, судова колегія погоджується з висновками попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову щодо зобов'язання відповідача підписати акт про списання частини заборгованості по отриманим МО України матеріальним цінностям -векселям, згідно з актом прийому-передачі № 12 від 23.01.2001 року на загальну суму 26000000,00 грн., оскільки таке зобов'язання у відповідача відсутнє. Згідно п.2.9 таке зобов'язання у відповідача виникає лише у випадку проведення позивачем розрахунку шляхом поставки продукції.

Водночас, судова колегія зазначає, що під час розгляду справи суди попередніх інстанцій помилково застосували строк позовної давності, як додаткову та самостійну підставу для відмови у позові, оскільки таке застосування призводить до взаємо суперечливих висновків, які зроблені судами під час розгляду даної справи.

За таких обставин, судова колегія вважає необхідним виключити з мотивувальної частини судових рішень посилання про застосування строку позовної давності, в решті судові рішення слід залишити без змін, як такі, що прийняті з урахуванням всіх обставин справи, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.