6/909 Про стягнення боргу за отриману продукцію за договором купівлі-продажу світлого нестабільного газового конденсату; визнання недійсними договору комісії та договору купівлі-продажу світлого нестабільного газового конденсату - Текст документа

У листопаді 2005р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Iнтернафтотрейд" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Відкритого акціонерного товариства "Укрнафта" про стягнення з останнього суми основного боргу за отриману продукцію за договором купівлі-продажу світлого нестабільного газового конденсату №7/83а-ГК від 30.03.2004р. у розмірі 3808961,39грн., нараховану пеню за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань на суму 350425,42грн., збитків в розмірі 698316,27грн.

Поряд з цим, у січні 2007р. позивач уточнив позовні вимоги та просив стягнути з відповідача в особі Гнідинцівського газопереробного заводу вартість нестабільного газового конденсату в сумі 3808961,9грн., 1251667,21грн. як компенсацію знецінення грошових коштів внаслідок інфляції споживчих цін за термін з березня 2004р. по грудень 2006р. включно, три проценти річних на суму заборгованості у розмірі 293458,5грн., державне мито у сумі 25500грн. та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Відповідач подав зустрічний позов до Товариства з обмеженою відповідальністю "Iнтернафтотрейд" про визнання недійсним договору комісії №48/04 від 01.03.2004р., укладений між "Спільною діяльністю між ЗАТ "Iнтернафтотрейд" та НВГУ "Чернігівнафтогаз" за договором №6/25 від 04.09.1998р. та ТОВ "Iнтернафтотрейд", а також про визнання недійсним договору купівлі-продажу №7/83а-ГК від 30.03.2004р., укладений між ТОВ "Iнтернафтотрейд" та Гнідинцівським газопереробним заводом Відкритого акціонерного товариства "Укрнафта", про відмову у задоволенні первісного позову.

Рішенням господарського суду міста Києва від 21.03.2007р. у справі №6/909 (колегія суддів у складі головуючого судді Шкурат А.М., суддів Сулім В.В., Дідиченко М.А.) у задоволенні первісного позову відмовлено, зустрічний позов задоволено, визнано недійсним повністю договір комісії №48/04 від 01.03.2004р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Iнтернафтотрейд" та "Спільною діяльністю між ЗАТ "Iнтернафтотрейд" та НВГУ "Чернігівнафтогаз" за договором №6/25 від 04.09.1998р., визнано повністю недійсним договір купівлі-продажу світлого нестабільного газового конденсату №7/83а-ГК, укладений 30.03.2004р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Iнтернафтотрейд" та Гнідинцівським газопереробним заводом Відкритого акціонерного товариства "Укрнафта", стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Iнтернафтотрейд" на користь Відкритого акціонерного товариства "Укрнафта" 170грн. витрат по сплаті державного мита та 118грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.06.2007р. у справі №6/909 (колегія суддів у складі головуючого судді Капацин Н.В., суддів Смірнової Л.Г., Зеленіна В.О.) залишено без задоволення апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Iнтернафтотрейд" на рішення господарського суду міста Києва у справі №6/909 від 21.03.2007р., та залишено без змін зазначене судове рішення.

Зазначені судові рішення мотивовані тим, що виконавчий директор договору про спільну діяльність № 6/25 від 04.09.1998 р. не мав повноважень укладати від імені ВАТ "Укрнафта" спірний договір комісії на продаж спільної продукції позивача та відповідача, цей договір укладений з порушенням вимог ч.3. ст.203, 358, 658, 1135 ЦК України (435-15) та визнав договір недійсним на підставі ч.1. ст.215 ЦК України (435-15) , в зв'язку з відсутністю волевиявлення ВАТ "Укрнафта" на укладання цього договору. Суд визнав, що цей договір спрямований на заволодіння майном, порушує публічний порядок та відповідно до статті 228 ЦК України (435-15) є нікчемним. Крім того, суд визнав недійсним договір купівлі-продажу на підставі статті 229 ЦК України (435-15) , як укладений ВАТ "Укрнафта" внаслідок помилки з огляду на те, що ВАТ "Укрнафта" не володіло інформацією про те, що майно, яке передається за договором купівлі-продажу є спільним майном позивача та відповідача. Суд визнав, що договір купівлі-продажу також укладений з порушенням порядку розпорядження спільним майном та вимог ст. 358, 658, 1135 ЦК України (435-15) і спрямований на заволодіння коштами від реалізації майна, що порушує публічний порядок та свідчить про його нікчемність відповідно до статті 228 ЦК України (435-15) .

Не погоджуючись з прийнятою по справі постановою та рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Iнтернафтотрейд" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.06.2007р. та рішення господарського суду м. Києва від 21.03.2007р. у справі №6/909 скасувати, та прийняти нове рішення у даній справі, яким повністю задовольнити позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Iнтернафтотрейд" та відмовити повністю у задоволенні зустрічного позову Відкритого акціонерного товариства "Укрнафта". Свої вимоги скаржник обгрунтовує тим, що суди неправильно застосували норми матеріально та процесуального права.

У відзиві на касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Iнтернафтотрейд" Відкрите акціонерне товариство "Укрнафта" заперечує проти задоволення касаційної скарги з підстав, викладених у касаційній скарзі, вважає, що суд підставно визнав спірні договори недійсними і просить залишити без змін прийняті по справі судові акти.

Розпорядженням голови Вищого господарського суду України від 08.10.2007р. змінено склад колегії суддів та призначено колегію суддів у складі: - Кот О.В. головуючий, Шевчук С.Р., Владимиренко С.В.

Відводів складу колегії суддів не заявлено.

Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, відзив на неї, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла наступного висновку.

Як встановлено судами попередніх інстанцій на підставі матеріалів справи, ТОВ "Iнтернафтотрейд" за умовами договору купівлі-продажу (уступки) частки участі у договорі про спільну діяльність від 30.01.2004р. набуло частку ЗАТ "Iнтернафтотрейд" у договорі про спільну діяльність №6/25 від 04.09.1998р.

01.03.2004р. спільною діяльністю між Закритим акціонерним товариством "Iнтернафтотрейд" та Нафтогазовидобувним управлінням "Чернігівнафтогаз" за договором про спільну діяльність з освоєння та розробки газоконденсатних покладів Мільківського нафтогазоконденсатного родовища без створення юридичної особи №6/25 від 04.09.1998р. в особі виконавчого директора Романова Р.О., з однієї сторони (Комітент) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Iнтернафтотрейд" в особі директора Сабо Д.В. (Комісіонер) укладено договір комісії на продаж продукції №48/04 (надалі - Договір комісії).

Згідно п.1.1 даного договору Комісіонер, діючи в якості уповноваженого учасника договору про спільну діяльність №6/25, зобов'язався за дорученням Комітента здійснювати в інтересах останнього від свого імені реалізацію нестабільного газового конденсату третім особам, що видобувається по договору про спільну діяльність №6/25 в повному об'ємі видобутку за період з 10.03.2004р. по 31.12.2004р.

Судами попередніх інстанцій зазначено про відсутність в матеріалах справи та ненадання ТОВ "Iнтернафтотрейд" довіреності на ім'я Романова Р.О., виданої з боку ВАТ "Укрнафта", на ведення справ як учасника спільної діяльності за договором про спільну діяльність з освоєння та розробки газоконденсатних покладів Мільківського нафтогазоконденсатного родовища без створення юридичної особи №6/25 від 04.09.1998р. та чинної на момент укладення спірного Договору комісії.

Разом з тим господарськими судами з посиланням на приписи ст.35 ГПК України (1798-12) зауважено, що згідно рішення господарського суду міста Києва від 11.11.2005р. у справі №22/609 (т.I, а.с.78-89) 23.01.2004р. ВАТ "Укрнафта" правомірно відкликало у виконавчого директора Романова Р.О., що був на той час одночасно й директором ЗАТ "Iнтернафтотрейд" повноваження діяти від імені ВАТ "Укрнафта" в рамках договору про спільну діяльність №6/25 від 04.09.1998р., про що було відомо ТОВ "Iнтернафтотрейд" і станом на 01.03.2004р. ця особа за будь -яких умов не мала права вчиняти правочини із спільним майном від імені ВАТ "Укрнафта". З врахуванням зазначеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що ані ТОВ "Iнтернафтотрейд", ані виконавчий директор Романов Р.О. за договором про спільну діяльність №6/25 не мали і не мають довіреності, підписаної головою правління ВАТ "Укранфта", а працівники структурного підрозділу ВАТ "Укранфта" таким правом від ВАТ "Укрнафта" не наділені.

Крім того, апеляційним господарським судом визнанні необгрунтованими посилання ТОВ "Iнтернафтотрейд" на довіреність №4 від 17.01.2003р., видану ЗАТ "Iнтернафтотрейд", із зазначенням, що ТОВ "Iнтернафтотрейд" не є універсальним правонаступником ЗАТ "Iнтернафтотрейд", а комітет з управління спільною діяльністю не наділений правом видавати довіреності, здійснюючи без згоди ВАТ "Укрнафта" реалізацію спільної продукції та не перераховуючи на спільний рахунок кошти від їх реалізації.

Крім того, судом апеляційної інстанції зазначено, що ухвалою апеляційного суду м. Києва від 29.05.2006р. у справі №22-983-а-06 (т.II, а.с.230-234) встановлено відсутність у Романова Р.О. як виконавчого директора договору №6/25 про спільну діяльність з освоєння та розробки газоконденсатних покладів Мільківського нафтогазоконденчсатного родовища без створення юридичної особи від 04.09.1998р. довіреності за підписом голови правління ВАТ "Укрнафта", а призначення виконавчим директором по зазначеному договору ще не дає цій особі повноважень діяти від імені юридичної особи, за відсутності довіреності за підписом керівника юридичної особи, виконавчий директор не може бути представником такої юридичної особи, а довіреність №4 від 17.01.2003р. не може бути доказом і джерелом повноважень виконавчого директора і ця довіреність не створює для ВАТ "Укрнафта" будь -яких правових наслідків, оскільки підписана працівниками структурного підрозділу за відсутності відповідних повноважень. Право здійснювати реалізацію спільної продукції належить ВАТ "Укрнафта". Виконавчий директор Договору про спільну діяльність не може ототожнюватись з виконавчим органом юридичної особи, оскільки Договір про спільну діяльність не є юридичною особою або суб'єктом господарювання, а у разі видачі певній особі довіреності, наступні мотиви скасування довірителем повноважень не мають значення.

Колегією суддів апеляційної інстанції визнанні безпідставними посилання скаржника на наявність у виконавчого директора спільної діяльності Романова Р.О. на момент укладення договору комісії повноважень представляти інтереси учасників спільної діяльності за договором про спільну діяльність №6/25 від 04.09.1998р. згідно довіреності №4 від 17.01.2001р. та додатковій угоді №3 від 15.03.2002р. до договору про спільну діяльність №6/25, так як ця довіреність підписана працівниками структурного підрозділу (без статусу юридичної особи) ВАТ "Укрнафта" і скріплена печаткою структурного підрозділу в той час, як додатковою угодою №3 на яку посилається позивач, прямо зазначено, що виконавчий директор має діяти на підставі довіреності, виданої відповідно до п.16.3 Договору про спільну діяльність, а саме -відповідно до ст. 431 та 66 ЦК УРСР (1540-06) , що діяв на момент укладення Договору про спільну діяльність, у зв'язку з чим колегія суддів апеляційної інстанції дійшла вірного висновку, що ця довіреність мала бути підписана керівником юридичної особи та скріплена печаткою цієї юридичної особи, а відтак Романов Р.О. не був уповноважений від імені ВАТ "Укрнафта" представляти інтереси останнього як учасника спільної діяльності при укладенні Договору комісії.

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції підставно з посиланням на приписи ч.3 ст.203, ч.1 ст.215 ЦК України (435-15) , якими запроваджено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, а підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені, в тому числі ч3 ст. 203 Цивільного кодексу України (435-15) , погодилася з висновком місцевого господарського суду про визнання на підставі ч.3 ст.203 та ч.1 ст.215 ЦК України (435-15) недійсним договору комісії на продаж продукції №48/04 від 01.03.2004р.

Відповідно до ст.1022 ЦК України (435-15) після вчинення правочину за дорученням комітента комісіонер повинен надати комітентові звіт і передати йому все одержане за Договором комісії. Однак ТОВ "Iнтернафтотрейд", як Комісіонером, в порушення приписів зазначеної статті матеріального права, не надавалось ВАТ "Укрнафта", як співвласнику спільного майна, звіту про виконання комісійного доручення, що вірно було встановлено судами попередніх інстанції, як і те, що Романов Р.О. не був уповноважений розпоряджатися спільним майном, а відтак вчинення правочинів від імені ВАТ "Укрнафта" спрямоване на заволодіння разом із ТОВ "Iнтернафтотрейд" майном та коштами від реалізації цього майна, що є спільною власністю ТОВ "Iнтернафтотрейд" та ВАТ "Укрнафта", що підтверджується і ненаданням ТОВ "Iнтернафтотрейд" доказів перерахування на спільний рахунок коштів, отриманих ТОВ "Iнтернафтотрейд" від реалізації газового конденсату.

Відповідно до норм статті 228 Цивільного кодексу України (435-15) договір, спрямований на заволодіння майном, порушує публічний порядок, а отже є нікчемним.

Як вірно встановлено місцевим та апеляційним господарськими судами, ТОВ "Iнтернафтотрейд" при укладенні Договору комісії порушені і приписи ст. 358, 1135 ЦК України (435-15) , якими регламентоване здійснення права спільної часткової власності та ведення спільних справ учасників простого товариства.

До того ж, апеляційний господарський суд підставно погодився з місцевим господарським судом, що укладенням Договору комісії порушено норми статті 658 Цивільного кодексу України (435-15) внаслідок відсутності волевиявлення співвласника газового конденсату - ВАТ "Укрнафта" на його продаж, зокрема через комісіонера.

Як встановлено судами попередніх інстанцій на підставі матеріалів справи, 30.03.2004р. між ТОВ "Iнтернафтотрейд" (Продавець) та відокремленим структурним підрозділом Гнідинцівським газопереробним заводом ВАТ "Укрнафта" (Покупець) укладено договір купівлі-продажу світлого нестабільного газового конденсату №7/83а-ГК (надалі - Договір купівлі-продажу), факт укладання якого на виконання договору комісії №48/04 від 01.03.2004р. сторонами не заперечувався.

Відповідно до п.1.1-1.2, 4.2.1, 5.1 даного договору ТОВ "Iнтернафтотрейд" зобов'язується передати Гнідинцівському газопереробному заводу газовий конденсат, а Гнідинцівський газопереробний завод зобов'язується його оплатити згідно вартості, визначеної товарно-транспортними накладними, на протязі 10-ти банківських днів з дати підписання актів приймання-передачі та прийняти, плановий обсяг якого становить 7500 тонн очікуваного видобутку протягом 2004р., в порядку та на умовах, передбачених цим договором.

Згідно з пунктом 6.1 зазначеного договору у випадку несвоєчасної оплати покупцем на рахунок продавця суми, визначеної товарно-транспортними накладними, покупець повинен сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплачених обсягів конденсату за кожен день прострочки оплати.

Відповідно до п.6.7 даного договору після підписання товарно-транспортної накладної з Покупцем чи Перевізником газового конденсату ризик випадкової загибелі газового конденсату несе Покупець.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в матеріалах справи містяться копії актів приймання передачі конденсату у період березня - грудня 2004р. загальним обсягом 3549,607тонн.

Відповідно до частини першої статті 712 ЦК України (435-15) за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Однак вбачається з матеріалів справи, що було вірно встановлено попередніми судовими інстаціями, з яким погоджується колегія суддів Вищого господарського суду України, газовий конденсат переданий від ТОВ "Iнтернафтотрейд" до Гнідинцівського ГПЗ, що є структурним підрозділом ВАТ "Укрнафта", є спільною частковою власністю ВАТ "Укрнафта" та ТОВ "Iнтернафтотрейд".

Пунктом 1.1 Договору комісії вказується про реалізацію нестабільного газового конденсату третім особам, що видобувається по Договору про спільну діяльність.

В договорі про спільну діяльність №6/25 від 04.09.1998р., який ще не був розірваний станом на момент укладання Договору купівлі-продажу зазначено, що додаткові вуглеводні, які видобуті на родовищі в процесі спільної діяльності, стають власністю учасників з моменту їх видобутку і розподіляються між ними згідно умов цього Договору.

Частиною другою статті 432 ЦК УРСР (1540-06) (регламентувала відносини щодо спільного майна учасників договору про сумісну діяльність), чинного на момент укладення договору про спільну діяльність встановлено, що грошові та інші майнові внески учасників договору, а також майно, створене або придбане в результаті їх спільної діяльності, є їх спільною власністю.

Частиною першою статті 1134 ЦК України (435-15) (регламентує відносини щодо спільного майна учасників договору про спільну діяльність), чинного на момент укладення спірного договору купівлі - продажу, також визначено, що внесене учасниками майно, яким вони володіли на праві власності, а також вироблена у результаті спільної діяльності продукція та одержані від такої діяльності плоди і доходи є спільною частковою власністю учасників, якщо інше не встановлено договором простого товариства або законом.

З врахуванням зазначених приписів, суди вірно зазначили, що реалізований за договором купівлі - продажу газовий конденсат, про який йдеться у первісній позовній заяві, є спільною частковою власністю ТОВ "Iнтернафтотрейд" та ВАТ "Укрнафта" та був отриманий ТОВ "Iнтернафтотрейд" за договором комісії.

З актів приймання-передачі продукції на комісію за період березень -грудень 2004р. вбачається, що обсяг газового конденсату за Договором комісії, склав загалом 3551,620тн.

Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що судам попередніх інстанцій не надано доказів про належність ресурсів конденсату, про який йдеться у позовній заяві іншим особам.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що зміст договору купівлі-продажу, в тому числі положення третього розділу щодо ліміту поставки вуглеводнів та інші матеріали даної справи, не містять визначення власника ресурсу конденсату або інформації про його походження, не містять положень про погодження Договору комісії ВАТ "Укрнафта", у тому числі умов щодо розміру комісійної винагороди ТОВ "Iнтернафтотрейд", ціни наступної реалізації та інших істотних умов такого договору, що є обов'язковим на момент підписання договору згідно із статтею 14 Договору про спільну діяльність та статтею 1135 Цивільного кодексу України (435-15) .

Відповідно до ч. 1 статті 229 Цивільного кодексу України (435-15) , якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Iстотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

З врахуванням наведених приписів, апеляційний господарський суд зазначивши, що зобов'язання повторного прийняття у власність товару, який вже належить (частково) покупцеві, та зобов'язання оплатити цей товар свідчить про наявність помилки з боку покупця в частині своїх прав на цей товар та обов'язків по відношенню до цього товару, дійшов правильного висновку, що газовий конденсат отриманий за спірним Договором купівлі-продажу вже частково належав ВАТ "Укрнафта" за Договором про спільну діяльність №6/25 від 04.09.1998р., тобто ВАТ "Укрнафта" в особі свого структурного підрозділу Гнідинцівського ГПЗ на момент укладення спірного договору купівлі-продажу помилялося щодо своїх прав на зазначене майно, визнавши обгрунтованими позовні вимоги ВАТ "Укрнафта" про визнання цього договору недійсним, у зв'язку із вчиненням його під впливом помилки.

Статтею 1134 Цивільного кодексу України (435-15) встановлено, що вироблена у результаті спільної діяльності продукція є спільною частковою власністю учасників.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з судами попередніх інстанцій, що саме положеннями Договору про спільну діяльність а також приписами законодавства, яке регулює взаємовідносини учасників Договору про спільну діяльність, та законодавства, яке регламентує відносини спільної діяльності в даному випадку мали регулювати взаємовідносини ТОВ "Iнтернафтотрейд" та ВАТ "Укрнафта", що стосуються спільного майна.

Суди дійшли правильного висновку, що внаслідок визнання судом недійсним договору комісії підстави для укладення договору купівлі-продажу, передбачені частиною другою статті 11 ЦК України (435-15) , відсутні, який в силу ст.1011 ЦК України (435-15) є похідним від Договору комісії.

Суд апеляційної інстанції правильно погодився з місцевим господарським судом, який зазначив, що ТОВ "Iнтернафтотрейд" при укладенні спірного договору купівлі-продажу порушило норми ст.658 ЦК України (435-15) , відповідно до якої право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару, тоді як газовий конденсат (об'єкт купівлі-продажу за спірним договором) належав ВАТ "Укрнафта" та ТОВ "Iнтернафтотрейд" на праві спільної власності, та дійшли вірного висновку, що ТОВ "Iнтернафтотрейд" не мало права одноособово продавати цей газовий конденсат, та порушення порядку розпоряджання спільним майном, встановленого статтями 358 та 1135 ЦК України (435-15) .

Крім того, господарськими судами підставно зазначено, що оскаржуваний договір купівлі-продажу також має ознаки недійсності у відповідності до статті 228 ЦК України (435-15) , оскільки як і договір комісії, на виконання якого укладений договір купівлі-продажу, цей договір був спрямований на заволодіння майном, а відтак з посиланням на приписи частини першої статті 216 Цивільного кодексу України (435-15) щодо нескорення недійсним правочином юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, вірно визначено, що недійсний договір купівлі-продажу не породжує юридичних наслідків у вигляді зобов'язання оплатити придбаний товар та відповідальності за прострочення оплати.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з апеляційним господарським судом в тому, що не підлягають задоволенню вимоги первісного позову про стягнення 3808961,39грн. основного боргу, 1251667,21грн. компенсації знецінення грошових коштів внаслідок інфляції споживчих цін за термін з березня 2004 року по грудень включно 2006 року, та трьох процентів річних в сумі 293458,5грн., нарахованих станом на 22.01.2007р., тоді як позовні вимоги зустрічного позову є обгрунтованими, не спростованими, законними і такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі, у зв'язку з чим їх задоволення судом першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, визнається колегією суддів Вищого господарського суду України правомірним.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що відповідно до вимог ст.43 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) постанова Київського апеляційного господарського суду від 04.06.2007р. та рішення господарського суду міста Києва від 21.03.2007р. у справі №6/909 грунтуються на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідають нормам матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Iнтернафтотрейд" не спростовують висновків місцевого та апеляційного господарських судів, у зв'язку з чим підстави для їх скасування відсутні.

Iнші доводи, викладені Товариством з обмеженою відповідальністю "Видання "Спортивна газета" в касаційній скарзі, не приймаються Вищим господарським судом України, оскільки вони зводяться до переоцінки встановлених місцевим та апеляційним господарськими судами обставин справи, що не входить до компетенції суду касаційної інстанції.