02-02/217 Про спонукання вчинити певні дії - Текст документа

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Корона-Сервіс" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 8 липня 2008 року у справі № 02-02/217 Господарського суду Чернігівської області за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Корона-Сервіс", м. Чернігів, до: 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропромислова група", м. Київ; 2) Закритого акціонерного товариства "Енергополіс", м. Чернігів, про спонукання вчинити певні дії,

за участю представників сторін:

позивача -ТОВ "Корона-Сервіс" -Рощина Т.С. (дов. від 02.01.2008 р.);

відповідача -ТОВ Агропромислова група" -Тарасенко Р.О. (дов. № 7 від 12.05.2008 р.);

У березні 2008 року позивач -Товариство з обмеженою відповідальністю "Корона-Сервіс" пред'явив у господарському суді позов до відповідачів -Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропромислова група" та Закритого акціонерного товариства "Енергополіс" про спонукання вчинити певні дії.

Вказував, що 30 вересня 1998 року між ним (орендарем) та Фондом комунального майна Чернігівської міської ради (орендодавцем) укладено договір оренди нежитлового приміщення № 110, відповідно до умов якого позивачу передано в строкове платне користування чотириповерхову будівлю, площею 4363,3 кв.м, розташованої під № 32 по пр-ту Мира, в м. Чернігові.

Обгрунтовуючи позовні вимог ТОВ "Корона-Сервіс" зазначив, що 24 жовтня 2003 року договір оренди розірвано, оскільки частину будівлі, площею 4 293,5 кв.м. продано на підставі договору купівлі-продажу від 2 вересня 2003 року, укладеного між Фондом комунального майна Чернігівської міської ради (продавцем) та ТОВ "Агропромислова група" (покупцем). Решта частина приміщення площею 37,5 кв.м. не відчужено та не передано в безоплатне користування.

16 жовтня 2003 року між ТОВ "Агропромислова група" (продавцем) та ЗАТ "Енергополіс" (покупцем) укладено договір купівлі-продажу вказаної вище будівлі.

Посилаючись на те, що в ході ремонтно-будівельних робіт в нежитловому приміщенні ТОВ "Корона-Сервіс" проведено, за згодою орендодавця, невід'ємні поліпшення приміщення на суму 1 254 595,69 грн. та ну ту обставину, що він набув право власності на частку в орендованому майні, що не було приватизоване, в розмірі суми вартості невід'ємних поліпшень, позивач просив визнати порушеним переважне право ТОВ "Корона-Сервіс" на купівлю частки у праві спільної часткової власності -будівлі розташованої під № 32, по пр-ту Мира, в м. Чернігові при відчужені її ЗАТ "Енергополіс" за договором купівлі-продажу від 16 жовтня 2003 року. Просив перевести права і обов'язки покупця будівлі за договором купівлі-продажу від 16 жовтня 2003 року із ЗАТ "Енергополіс" на ТОВ "Корона-Сервіс".

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 20 березня 2008 року (суддя Лавриненко Л.М.) позовну заяву ТОВ "Корона-Сервіс" повернуто на підставі п.п. 3, 4 ст. 63 ГПК України (1798-12) , оскільки останнім не додано доказів сплати державного мита у встановленому розмірі та не надано доказів, що підтверджують викладені в позовній заяві обставини.

Ухвала мотивована тим, що позивачем об'єднано вимоги немайнового характеру про визнання порушеного права та майнові вимоги про переведення прав і обов'язків покупця, кожна з яких підлягає оплаті державним митом окремо.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 8 липня 2008 року (колегія суддів у складі: Кондес Л.О. -головуючого, Куровського С.В., Михальської Ю.Б.) ухвалу залишено без змін.

У касаційній скарзі ТОВ "Корона-Сервіс", посилаючись на неправильне застосування норм процесуального права, а саме: ст. 63 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) -просить скасувати постанову апеляційного суду та передати справу на розгляд до Господарського суду Чернігівської області.

Розглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права у вирішенні даного спору, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Постанова апеляційного суду відповідає зазначеним вимогам, оскільки грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, позивачем у поданій позовній заяві заявлено вимоги про визнання порушеного права та вимоги про переведення прав і обов'язків покупця, тобто позовна заява ТОВ "Корона-Сервіс" одночасно носить майновий та немайновий характер.

Надане до позовної заяви платіжне доручення № 8 від 14 березня 2008 року свідчить про сплату державного мита в сумі 170 грн.

Відповідно до ст. 46 ГПК України (1798-12) державне мито сплачується в порядку і розмірі, встановлених законодавством України.

Порядок сплати державного мита встановлений Iнструкцією про порядок обчислення та справляння державного мита, яка затверджена наказом Головної державної податкової інспекції України від 22 квітня 1993р. № 15 (z0050-93) та Декретом Кабінету Міністрів України "Про державне мито" від 21.01.1993 р. № 7-93 (7-93) .

Згідно з підпунктом "а" пункту 2 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито" (7-93) державне мито із позовних заяв майнового характеру сплачується в розмірі 1 відсотку від ціни позову, але не менше 6 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і не більше 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

При цьому, підпунктом "г" пункту 2 статті 3 зазначеного декрету встановлено, що із апеляційних і касаційних скарг на рішення та постанови, а також заяв про перегляд їх за нововиявленими обставинами ставки державного мита встановлюються в таких розмірах: 50 відсотків ставки, що підлягає сплаті у разі подання заяви, для розгляду спору в першій інстанції, а із спорів майнового характеру -50 відсотків ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми.

В пункті 36 вказаної інструкції зазначено, що у випадках об'єднання в одній заяві вимог як майнового характеру, так і немайнового характеру державне мито підлягає сплаті як за ставками, встановленими для позовів майнового характеру, так і за ставками, встановленими для розгляду позовних заяв по спорах, що виникають при укладенні, зміні або розірванні господарських договорів.

Залишаючи без змін ухвалу суду першої інстанції про повернення заяви без розгляду, суд апеляційної інстанції правильно виходив з того, що оскільки позивачем до позовної заяви не додано доказів сплати державного мита у встановленому розмірі, то позовна заява підлягає поверненню без розгляду на підставі п. 4 ст. 63 ГПК України (1798-12) .

Разом з тим, однією з підстав повернення позовної заяви місцевим судом, є не надання доказів, що підтверджують викладені в позовній заяві обставини.

Відповідно до п. 3 ст. 63 ГПК України (1798-12) суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду якщо у позовній заяві не вказано обставин, на яких грунтуються позовні вимоги, доказів, що підтверджують викладені в заяві обставини, обгрунтований розрахунок стягуваної чи оспорюваної суми.

Встановлені ст. 63 ГПК України (1798-12) підстави для повернення позовної заяви без розгляду, є вичерпними та розширеному тлумаченню не підлягають, а тому апеляційний господарський суд правильно не погодився з посиланнями місцевого суду, як на підставу для повернення позовної заяви, на ч. 4 ст. 362 ЦК України (435-15) , а саме у зв'язку з тим, що позивачем не надано доказів внесення на депозитарний рахунок суду грошову суму, яку за договором повинен сплатити покупець.

Згідно ст. 65 ГПК України (1798-12) з метою забезпечення правильного і своєчасного вирішення господарського спору суддя вчиняє в необхідних випадках такі дії по підготовці справи до розгляду: витребовує від сторін документи, необхідні для вирішення спору та вчиняє інші дії, спрямовані на забезпечення правильного та своєчасного розгляду справи.

З висновками апеляційного суду про відсутність підстав для повернення позовної заяви на підставі п. 3 ст. 63 ГПК України (1798-12) повністю погоджується судова колегія Вищого господарського суду України, оскільки вони відповідають матеріалам справи та вимогам закону.

Доводи касаційної скарги правильності висновків суду не спростовують і тому їх належить залишити поза увагою.

Зважаючи на наведене, судова колегія дійшла висновку про правомірне застосування судом апеляційної інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови норм процесуального законодавства та відсутність будь-яких підстав вважати, що судом неправильно застосовано норми матеріального чи процесуального права, тому підстав до її скасування не вбачається.