8/385 Про визнання права власності на частку приміщення - Текст документа

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві касаційну скаргу Асоціації "Київцукор" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 28 липня 2008 року у справі № 8/385 Господарського суду міста Києва за позовом Асоціації "Київцукор", м. Київ, до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія", м. Київ, про визнання права власності на частку приміщення,

за участю представників сторін:

позивача -не з'явилися;

відповідача -ТОВ "Лізингова компанія" -Андишул А.М. (дов. від 14.04.08 р.); Боков О.Г. (дов. від 01.09.08 р.);

У липні 2006 року позивач -Асоціація "Київцукор" звернувся до господарського суду з позовом до відповідача -Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія" про визнання права власності на частку приміщення в будинку № 17 квартира № 73 по вул. Кравченка, в м. Києві.

Вказував, що на підставі договору оренди від 28 серпня 2001 року, укладеного між ним (орендарем) та ТОВ "Лізингова компанія" (орендодавцем) відповідач надав позивачу в строкове платне користування приміщення для розміщення офісу в квартирі № 73 по вулиці Кравченка, 17 у м. Києві, загальною площею 102,3 кв.м.

Обгрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначав, що він зі згоди відповідача здійснив переобладнання житлового приміщення у нежитлове та поніс витрати в сумі 86 575грн., що складає 28,54 % вартості спірного приміщення, після чого в судовому порядку, на вимогу відповідача, договір оренди було розірвано.

Посилаючись на понесення ним витрат на переобладнання приміщення, які є невід'ємною частиною та не можуть бути відокремлені, позивач просив визнати за ним право власності на 28,54 % спірного приміщення.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12 червня 2008 року (суддя Катрич В.С.) позов задоволено.

Постановлено визнати за позивачем право власності на частку приміщення квартири № 73 по вулиці Кравченка, 17 у м. Києві в розмірі 28,54 %, що належить ТОВ "Лізингова компанія". Стягнуто з відповідача на користь позивача судові витрати.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 28 липня 2008 року (колегія суддів у складі: Капацин Н.В. -головуючого, Синиці О.Ф., Пашкіної С.А.) рішення скасовано. У задоволені позовних вимог відмовлено.

Постановлено стягнути з позивача на користь відповідача 435 грн. державного мита за подачу апеляційної скарги.

Рішення суду мотивоване посиланнями на ту обставину, що вартість поліпшень, зроблених позивачем під час ремонтних робіт житлового приміщення, підлягає відшкодуванню, оскільки проведення даних робіт погоджувалось між сторонами і позивачем надано дозвіл на здійснення реконструкції приміщення. До того ж проведення вказаних робіт змінило технічні характеристики об'єкту оренди та функціональне призначення останнього, а тому позивач, в силу ч. 4 ст. 778 ЦК України (435-15) , став її співвласником, частка якого у праві власності відповідає вартості його витрат на поліпшення речі.

Постанова мотивована посиланнями на порушення позивачем умов розділу 7 договору оренди від 28 серпня 2001 року та ст.ст. 773, 778 Цивільного кодексу України (435-15) та відсутністю згоди орендодавця -ТОВ "Лізингова компанія" на переобладнання приміщення, шляхом перетворення його в офісне приміщення. Крім того, апеляційним судом зазначено, що платіжні доручення, надані позивачем на обгрунтування вартості виконаних робіт, не свідчать про понесення ним витрат у сумі 86 575 грн. саме на об'єкт оренди.

У касаційній скарзі Асоціація "Київцукор", посилаючись на порушення норм матеріального права та неправильне застосування норм процесуального права, а саме: ст.ст. п. 3 ст. 778 ГК України (436-15) , ст.ст. 38, 43 ГПК України (1798-12) , -просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення місцевого суду.

Розглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права у вирішенні даного спору, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, що викладені в п.1 Постанови від 29.12.1976 року № 11 "Про судове рішення (v0011700-76) ", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Обгрунтованим визнається рішення, в якому повністю відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

Постанова апеляційного суду відповідає зазначеним вимогам, оскільки грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи, 28 серпня 2001 року між Асоціацією "Київцукор" (орендарем) та ТОВ "Лізингова компанія" (орендодавцем) укладено договір оренди приміщення, відповідно до умов якого відповідач надав позивачу в строкове платне користування приміщення для розміщення офісу в квартирі № 73 по вулиці Кравченка, 17 у м. Києві, загальною площею 102,3 кв.м.

Пунктом 4.1 договору визначено термін його дії до 1 січня 2012 року.

При прийомі-передачі спірного приміщення за актом від 1 жовтня 2001 року, сторонами погоджено проведення ремонтних робіт для використання останнього під офіс, про що 9 жовтня 2001 року підписано протокол обстеження та погодження обсягів ремонтних робіт квартири № 73 в по вулиці Кравченка, 17 у м. Києві.

Пунктом 5.5 договору оренди від 28 серпня 2001 року передбачено, що вартість ремонту орендованого приміщення зараховується в рахунок орендної плати, зарахування провадиться після проведення ремонту на підставі кошторису, затвердженого орендодавцем до початку виконання робіт та акту виконаних робіт, затвердженого орендодавцем після проведення ремонту шляхом укладення додаткової угоди до цього договору.

14 червня 2002 року між Асоціацією "Київцукор" (замовником) та ТОВ "Кром" (підрядником) укладено договір підряду № 176, на виконання умов якого підрядником виконано на замовлення Асоціації "Київцукор" ремонтні роботи в приміщенні по вул. Кравченка, 17 кв. 73.

Експертним висновком Київського науково-дослідного інституту судових експертиз № 1487 від 27 лютого 2007 року встановлено, що ремонтно-будівельні роботи в приміщеннях квартири № 73 по вул. Кравченка, 17 проведені згідно з кошторисом і пов'язані з реконструкцією та переобладнанням її приміщень зі зміною технічної характеристики приміщення та функціонального призначення, обсяг ремонтних робіт і кошторис на визначення їх вартості погоджено з ТОВ "Лізингова компанія". Також встановлено, що проведені поліпшення приміщення неможливо відокремити без шкоди для його приміщень.

Звертаючись до суду з позовом у даній справі, позивач стверджує, що відповідно до умов договору оренди від 28 серпня 2001 року, укладеного між ним та відповідачем, за погодженням з відповідачем, проведені ремонтно-будівельні роботи з метою поліпшення орендованого майна, що знаходилось у непридатному для використання стані. Оскільки вказаний договір розірвано відповідно до рішення Господарського суду міста Києва від 8 грудня 2005 року у справі № 2/518, позивач вважає, що частка його майна у спільній частковій власності відповідає вартості його витрат на поліпшення речі та складає 28,54 % від об'єкту оренди.

Згідно із пунктом 3 статті 773 Цивільного кодексу України (435-15) , наймач (орендар) має право змінювати стан речі, переданої йому у найм (оренду), лише за згодою наймодавця (орендодавця).

Відповідно до пункт 1 статті 778 Цивільного кодексу України (435-15) наймач (орендар) може поліпшити річ, яка є предметом договору найму (оренди), лише за згодою наймодавця (орендодавця).

Згідно з частиною 4 статті 778 Цивільного кодексу України (435-15) наймач стає співвласником найманого майна, якщо створено нову річ в результаті поліпшення речі зробленого за згодою наймодавця.

Під час розгляду справи, місцевим господарським судом встановлено, що відповідні поліпшення орендованого майна та розмір витрат на їх проведення узгоджені з відповідачем, умовами договору також передбачено зарахування вартості ремонту в рахунок орендної плати.

Приймаючи рішення у даній справі про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що в результаті проведення, за згодою відповідача, ремонтно-будівельних робіт та реконструкції орендованого майна, що в цілому змінило її технічні характеристики (площу, планування) та функціональне призначення, створено нову річ, а тому Асоціація "Київцукор", в силу ч. 4 ст. 778 ЦК України (435-15) , став її співвласником, частка якого у праві власності відповідає вартості його витрат на поліпшення речі.

При цьому господарський суд виходив з того, що відповідно до ч. 2 п. 4 Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного кодексу України (435-15) від 01.01.2004 року Цивільний кодекс України (435-15) застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України (435-15) , положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Враховуючи вищевикладене, місцевий суд дійшов висновку, що до відносин, які виникли між позивачем та відповідачем у даній справі слід застосовувати норми ЦК України (435-15) , оскільки право позивача на звернення до суду з позовом виникло після винесення рішення Господарського суду міста Києва від 8 грудня 2005 року у справі № 2/518 про розірвання договору оренди приміщення від 28 серпня 2001 року.

Проте, як вірно встановлено судом апеляційної інстанції, рішення господарського суду першої інстанції підлягає скасуванню, оскільки місцевим судом не враховано положення ст. 152 Житлового кодексу УРСР (5464-10) та п. 4 Правил користування приміщеннями житлових будинків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 8 жовтня 1992 року № 572 (572-92-п) , якими передбачено, що переобладнання і перепланування жилого будинку (квартири), що належить громадянинові на праві приватної власності, провадяться з дозволу виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів.

При цьому апеляційним судом встановлено, що дозволу на переобладнання (перепланування) квартири № 73 в будинку 17 по вул. Кравченка в нежитлове приміщення, тобто в офіс, та доказу реєстрації нежитлового приміщення органами державної реєстрації, як цього вимагає Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", позивач не надав, а тому у позивача відсутні правові підстави стверджувати про створення нової речі (офісного приміщення) після його ремонту (поліпшення).

Водночас, суд апеляційної інстанції правильно зазначив що платіжні доручення, надані позивачем на обгрунтування вартості виконаних робіт, не свідчать про понесення ним витрат у сумі 86 575 грн., оскільки ці платіжні документи не мають відмітки про об'єкт, який ремонтувався, а саме квартири № 73 в будинку № 17 по вул. Кравченка, у м. Києві.

З даними висновками апеляційного суду повністю погоджується судова колегія Вищого господарського суду України, оскільки вони відповідають матеріалам справи, встановленим судом обставинам та вимогам закону.

Твердження скаржника про порушення і неправильне застосування апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті постанови не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обгрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.

Iнші доводи, наведені у касаційній скарзі, зводяться до намагань скаржника надати перевагу одних доказів над іншими, що суперечить вимогам ст. 111-7 ГПК України (1798-12) , і тому до уваги не беруться.

Враховуючи те, що у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням, прийнята постанова відповідає нормам чинного законодавства та підстав для її скасування не вбачається.