Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Рішенням господарського суду Запорізької області від 11.04.2008 р. (суддя Кутіщева Н.С.), залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 03.06.2008 р. (судді: Коробка Н.Д., Кагітіна Л.П., Яценко О.М.), позов задоволено частково: стягнуто з відповідача на користь позивача 72000, 03 грн. основного боргу, 60, 80 грн. пені, 115 608, 92 грн. інфляційних втрат, 25 723, 03 грн. відсотків річних.

Рішення господарського суду мотивоване обґрунтованістю та доведеністю заявлених позовних вимог, оскільки за періоди з січня по квітень та з жовтня по грудень 2006 р. Компанія передала у власність Підприємства природний газ на суму 3873292, 07 грн., що підтверджується актами прийому-передачі газу. Підприємство виконало зобов'язання частково, внаслідок чого утворилась заборгованість перед Компанією. Крім того, позовні вимоги щодо стягнення пені, на підставі ст. 83 ГПК України задоволено частково в сумі 60, 80 грн., а також судом задоволено клопотання про надання відстрочки виконання рішення на п'ять місяців.

Не погоджуючись з постановою частково, Компанія звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати в частині зменшення розміру пені та надання відстрочки виконання рішення, мотивуючи скаргу порушенням і неправильним застосуванням судом норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судами, 30.12.2005 р. між Компанією (постачальник) та Підприємством (покупець) укладено договір на постачання природного газу для вироблення теплової енергії № 06/05-2428 ТЕ-13 (надалі - Договір).

Згідно умов Договору Компанія зобов'язується передати у власність Підприємства природний газ, а відповідач зобов'язується прийняти та оплатити газ на умовах Договору.

Відповідно до п. 3.3 Договору приймання-передача газу, поставленого Компанією Підприємству у відповідному місяці, оформлюється актом приймання-передачі газу, в якому зазначаються фактичні обсяги спожитого та протранспортованого газу.

Згідно п. 3.4 Договору, не пізніше 5 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу, відповідач зобов'язується надати позивачу два примірники акту приймання-передачі газу, підписані та скріплені печаткою Підприємства та погоджені, розподільною або газотранспортною організацією. Акти приймання-передачі газу є підставою для остаточних розрахунків.

В силу ст. ст. 11, 202, 509 ЦК України між сторонами на підставі Договору виникли зобов’язальні відносини.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених ГК України (436-15) .

Як встановлено судами, на виконання умов договору Компанія поставила Підприємству газ на загальну суму 3873292, 07 грн., що підтверджується актами приймання-передачі. Натомість відповідач зобов'язання належним чином не виконав, у зв'язку із чим утворилась заборгованість у сумі 72000, 03 грн. Наявність заборгованості відповідачем не заперечується.

Встановивши обставини справи, зокрема те, що Підприємство не повністю сплатило грошові кошти за отриманий газ, надавши належну юридичну оцінку відносинам сторін, врахувавши положення ч. 1 ст. 193 ГК України, ст. ст. 525, 526 ЦК України, суди дійшли мотивованих висновків про наявність у Підприємства зобов'язання сплатити грошові кошти за Договором.

З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується з обґрунтованими висновками судів, про задоволення позову в частині стягнення заборгованості у розмірі 72000, 03 грн.

Як вбачається з матеріалів справи спір у даній справі виник з приводу несплати Підприємством за поставлені нафтопродукти згідно Договору.

Отже, вказаний борг за одержані послуги на підставі договору є грошовим зобов'язанням Підприємства перед Компанією. Грошове зобов'язання складається з грошової суми, яку боржник зобов'язаний сплатити кредитору і на інших підставах окрім договірних, що передбачені цивільним законодавством.

Такі підстави передбачені, зокрема, ст. 625 ЦК України згідно з якою боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Саме з такою вимогою на підставі зазначеної норми Цивільного кодексу України (435-15) Компанія звернулась до Підприємства у даній справі.

У зв'язку з цим грошовими зобов'язаннями Підприємства перед Компанією є грошова сума, що визначена з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних.

З огляду на зазначене, висновки судів про наявність підстав для стягнення з Підприємства боргу, індексу інфляції та процентів річних є законним та обґрунтованими.

Крім того, Компанія на підставі п. 7.2 Договору та ст. 231 ГК України та ст.ст. 549- 551 ЦК України заявила вимогу про стягнення пені в розмірі 6079, 83 грн.

Відповідно до ч. 3 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Згідно ч. 1 ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

На підставі ч. 3 ст. 83 ГПК України господарський суд приймаючи рішення має право відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Колегія суддів вважає обґрунтованим та підставним зменшення розміру штрафних санкцій та надання відстрочки виконання рішення, оскільки підприємство відповідача має надзвичайно велике соціальне значення для міста, виконує важливу роль у функціонуванні місті та відповідно до мети діяльності забезпечує всі категорії споживачів тепловою енергією, а тому стягнення в повному обсязі пені може поставити під загрозу нормальну діяльність підприємств, установ та організацій міста, негативно вплине на умови проживанні населення.

Відповідно до п. 1 ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити постанову суду апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що постанова апеляційного господарського суду прийнята з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 111-5 ГПК України та частин 1, 2 статті 111-7 ГПК України, касаційна інстанція на підставі вже встановлених фактичних обставин справи перевіряє судові рішення виключно на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові господарських судів. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Посилання оскаржувача на інші обставини не приймаються колегією суддів до уваги з огляду на положення ст. 111-7 ГПК України та з підстав їх суперечності матеріалам справи.

Твердження оскаржувача про порушення і неправильне застосування апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті постанови не знайшли свого підтвердження, в зв’язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 ГПК України, суд

Касаційну скаргу ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" залишити без задоволення.

Постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 03.06.2008 р. у справі № 7/113/08 залишити без змін.