4/81 Про стягнення переплачених коштів - Текст документа

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства "Енерговугілля" на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 21 липня 2008 року у справі № 4/81 Господарського суду Донецької області за позовом Приватного підприємства "Схід", Кіровоградська область, до Закритого акціонерного товариства "Енерговугілля", м. Донецьк, про стягнення 51 901,13 грн.,

за участю представників сторін:

позивача -ПП "Схід" -Соколова Р.О. (дов. № 10 від 09.04.2008 р.);

відповідача -не з'явилися;

У лютому 2008 року позивач -Приватне підприємство "Схід" пред'явив у Господарському суді Кіровоградської області позов до відповідача -Закритого акціонерного товариства "Енерговугілля" про стягнення 51 901,13 грн.

Вказував, що на підставі платіжного доручення № 8 від 22 жовтня 2003 року здійснив передоплату за товар на суму 171 901,13 грн. по договору купівлі-продажу № 6 від 21 жовтня 2003 року, укладеного між ним (покупцем) та Розрізом "Константинівський" Державної холдингової компанії "Олександріявугілля" (продавцем), правонаступником якого є відповідач -ЗАТ "Енерговугілля".

Посилаючись на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором, що полягало у передачі товару у власність позивача та на часткове повернення відповідачем грошових коштів у сумі 120 000 грн., позивач просив стягнути з відповідача залишок отриманих і не отоварених коштів у сумі 51 901,13 грн.

Ухвалою Господарського суду Кіровоградської області від 10 квітня 2008 року матеріали справи № 15/86 надіслано за підсудністю до Господарського суду Донецької області на підставі ч. 1 ст. 17 ГПК України (1798-12) .

Рішенням Господарського суду Донецької області від 30 травня 2008 року (суддя Гринько С.Ю.) позов задоволено.

Постановлено стягнути з відповідача на користь позивача 51 901,13 грн. боргу та судові витрати.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 21 липня 2008 року (колегія суддів у складі: Стойка О.В. -головуючого, Діброви Г.I., Алєєва I.В.) мотивувальну частину рішення змінено, зазначено про помилковість висновку суду першої інстанції про неможливість застосування позовної давності, через перерахування суми попередньої оплати відповідачу в межах строку договору. В іншій частині рішення залишено без змін.

Судові рішення мотивовані посиланнями наявністю підстав до задоволення позовних вимог на підставі ст.ст. 525, 526, 693 ЦК України (435-15) , оскільки відповідачем не виконано в повному обсязі свої зобов'язання в частині поставки товару.

У касаційній скарзі ЗАТ "Енерговугілля", посилаючись на порушення норм матеріального права та неправильне застосування норм процесуального права, а саме: ст.ст. 59, 60 Господарського кодексу України (436-15) , ст. 256 Цивільного кодексу України (435-15) , -просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Розглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права у вирішенні даного спору, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, що викладені в п.1 Постанови від 29.12.1976 року № 11 "Про судове рішення (v0011700-76) ", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Обгрунтованим визнається рішення, в якому повністю відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

Постанова апеляційного суду відповідає зазначеним вимогам, оскільки грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи, 21 жовтня 2003 року між ПП "Схід" (покупцем) та Розрізом "Константинівський" Державної холдингової компанії "Олександріявугілля" (продавцем), правонаступником якого є ЗАТ "Енерговугілля", укладено договір купівлі-продажу № 6, відповідно до умов якого продавець зобов'язався передати у власність покупця товар -рядове вугілля марки "Б" у кількості 2 705,4 тон на загальну суму 171 901,13 грн., а покупець зобов'язався прийняти та оплатити товар.

На виконання умов договору позивачем здійснено 100 % передоплату за товар, що підтверджується платіжним дорученням № 8 від 22 жовтня 2003 року на суму 171 901,13 грн.

Зобов'язання з поставки товару відповідачем не виконано.

Листом № 5 від 24 листопада 2003 року позивач звернувся до відповідача з вимогою повернути кошти, перераховані ним в якості передоплати за договором.

Зобов'язання з повернення передплати, відповідачем виконано частково на суму 120 000 грн., про що свідчать платіжні доручення від 27 листопада 2003 року на суму 50 000 грн., від 27 лютого 2004 року на суму 25 000 грн., від 20 березня 2004 року на суму 20 000 грн. та від 29 квітня 2004 року на суму 25 000 грн.

Звертаючись до суду з позовом у даній справі позивач зазначає, що оскільки відповідач умови договору в частині поставки товару не виконав, перераховану грошову суму передоплати у повному обсязі не повернув -у останнього виникло зобов'язання повернути суму передоплати за договором у розмірі 51 901,13 грн.

Під час розгляду спору у справі судом першої інстанції та перегляді прийнятого рішення в апеляційному порядку відповідачем не надано належних та допустимих доказів виконання вищевказаного зобов'язання.

Відповідно до п. 2 ст. 693 ЦК України (435-15) , якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Приймаючи рішення у даній справі про задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача 171 901,13 грн., суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що на виконання умов договору купівлі-продажу № 6 позивачем перераховано на банківський рахунок відповідача суму попередньої оплати за товар, відповідно до платіжного доручення № 8 від 22 жовтня 2003 року на вказану суму, а відповідачем, зобов'язання щодо поставки товару не виконано, суму передоплати у повному обсязі не повернуто.

Отже, судами встановлено, що відповідач допустив порушення прав позивача, оскільки не виконав зобов'язання щодо поставки товару в установлений договором порядку, у зв'язку з чим у нього виникло зобов'язання повернути кошти, перераховані позивачем в якості передоплати за договором.

Між тим, касаційна інстанція погоджується з правильністю висновку суду першої інстанції, який підтриманий апеляційною інстанцією, щодо відмови відповідачу у задоволені клопотання про застосування строку позовної давності, в якому останній посилається на пропуск позивачем строку позовної давності та на ту обставину, що заміна сторін у зобов'язанні, а саме: реорганізація ДХК "Олександріявугілля" шляхом приєднання її структурного підрозділу Розрізу "Костянтинівський" до ЗАТ "Енрговугілля", -не змінює порядку обчислення та перебігу цього строку.

Відповідно до ст.ст. 256, 257 ЦК України (435-15) позовна давність -це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з ч. 5 ст. 261 ЦК України (435-15) за зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений, або визначений моментом вимоги перебіг позовної давності починається від дня коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання.

Статтею 264 ЦК України (435-15) передбачено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Вирішуючи даний спір по суті заявлених вимог та встановлюючи причини пропуску строку позовної давності, суд першої інстанцій виходив з обставин неможливості застосування позовної давності, через перерахування суми попередньої оплати відповідачу в межах строку договору.

Проте, як вірно встановлено судом апеляційної інстанції, строк позовної давності за заявленими у цій справі вимогами починається з 29 квітня 2004 року, тобто з моменту останнього повернення частини передоплати, і закінчується 30 квітня 2007 року.

Також суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок, що строк позовної давності пропущено з поважних причин, оскільки позивачу стало відомо про правонаступництво відповідача в травні 2006 року, доказів того, що позивач знав або повинен був дізнатися про правонаступництво відповідача до вказаної дати матеріали справи не містять.

Враховуючи ту обставину, що помилковість висновку місцевого суду про неможливість застосування позовної давності через перерахування суми попередньої оплати відповідачу в межах строку договору, не призвело до прийняття неправильного рішення по суті, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про зміну мотивувальної частини рішення, шляхом викладення її в редакції постанови апеляційної інстанції.

Матеріали справи свідчать про те, що вказаний висновок суду відповідає фактичним обставинам та наявним матеріалам справи, нормам матеріального і процесуального права, є законним та обгрунтованим.

Твердження скаржника про порушення і неправильне застосування апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті постанови не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обгрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.

Посилання касаційної скарги на неправильне застосування судами положень закону про позовну давність на увагу не заслуговують та спростовуються матеріалами справи.

Iнші доводи, наведені у касаційній скарзі, зводяться до намагань скаржника надати перевагу одних доказів над іншими, що суперечить вимогам ст. 111-7 ГПК України (1798-12) , і тому до уваги не беруться.

Враховуючи те, що у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням, прийнята постанова відповідає нормам чинного законодавства та підстав для її скасування не вбачається.