42/397-7/52 Про стягнення заборгованості за договором про уступку права вимоги - Текст документа

Рішенням господарського суду м. Києва від 22.03.2007 (суддя: М.Якименко) позов про стягнення заборгованості за договором про уступку права вимоги задоволено.

Рішення господарського суду мотивовано наступними обставинами.

На підставі укладеного з ДК "Укргазвидобування" НАК "Нафтогаз України" договору № 24-А від 24.01.2003 позивач набув право вимоги до відповідача щодо виконання останнім договору № 16/02-1041 від 09.08.2002, строк виконання якого настав 08.09.2002.

Відповідно до договору від 30.01.2003 між сторонами було укладено угоду про зарахування зустрічних однорідних вимог з умов якої вбачається, що відповідач визнав заборгованість за договором № 16/02-1041 від 09.08.2002.

Таким чином строк позовної давності по розрахунках за договором № 16/02-1041 від 09.08.2002 почався заново в день укладення угоди від 30.01.2003 про зарахування зустрічних однорідних вимог, тому вимоги позивача про захист права заявлені в межах позовної давності.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 31.05.2007 (судді: В.Зеленін, Л.Рєпіна, О.Синиця) зазначене рішення господарського суду першої інстанції залишено без змін з аналогічних мотивів та підстав.

Відповідач в касаційній скарзі просить вищезазначені рішення господарського суду першої інстанції та апеляційну постанову скасувати з підстав неправильного застосування господарськими судами норм матеріального права, в позові відмовити.

Скаржник вважає, що позовна давність щодо зобов'язань за договором № 16/02-1041 від 09.08.2002 закінчилася 08.09.2005; оскільки спірні правовідносини сторін виникли в 2002, тому до них слід застосовувати положення норм Цивільного кодексу УРСР (1540-06) ; щодо позовів юридичних осіб вчинення зобов'язаною стороною дій, що свідчать про визнання боргу, не перериває позовної давності, тому висновок суду про переривання позовної давності у зв'язку з діями відповідача за угодою від 30.01.2003 не відповідає приписам ст. 79 ЦК УРСР (1540-06) .

Вищий господарський суд України у відкритому судовому засіданні дослідив матеріали справи, доводи касаційної скарги, заслухавши представників сторін, вважає, що скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та касаційної скарги, відповідач вважає, що у нього відсутнє зобов'язання перед позивачем внаслідок спливу позовної давності.

Як встановлено судом та вбачається з п. 2.1 договору № 16/02-104-1 від 09.08.2002 строк виконання зобов'язання перед позивачем настав 08.09.2002 і саме з цього моменту у позивача виникло право вимоги виконання цього обов'язку відповідачем. З огляду на приписи норми ст. 71 Цивільного кодексу УРСР строк позовної давності у позивача закінчився 08.09.2005.

Відповідно до ст. 71 Цивільного кодексу УРСР, що був чинним на момент виникнення правовідносин сторін, загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

Відповідно до пп. 4, 10 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (435-15) , який набрав чинності з 01.01.2004, щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності, а правила про відповідальність за порушення договору застосовується в тих випадках, коли відповідні порушення були допущені після набрання чинності цим Кодексом.

Стаття 6 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (435-15) встановлює, що правила Цивільного кодексу про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплинув до набрання чинності цим Кодексом.

Оскільки строк позовної давності за договором № 16/02-1041 від 09.08.2002, встановлений ст. 71 ЦК УРСР (1540-06) , закінчився 08.09.2005, до спірних правовідносин, які виникли між позивачем та відповідачем, необхідно застосовувати положення Цивільного кодексу України (435-15) .

Відповідно до договору від 30.01.2003 між сторонами було укладено угоду про зарахування зустрічних однорідних вимог з умов якої вбачається, що відповідач визнав свою заборгованість за договором № 16/02-104-1 від 09.08.2002.

Відповідно до частини першої ст. 264 ЦК України (435-15) перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Згідно з частиною третьою цієї ж статті після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

За таких обставин господарські суди попередніх інстанцій дійшли обгрунтованого висновку, що позовна давність за спірними правовідносинами сторін була перервана внаслідок дій відповідача по укладенню договору від 30.01.2003 про зарахування зустрічних однорідних вимог, що свідчили про визнання ним свого боргу, і її перебіг до моменту звернення позивача з позовом не закінчився.

Доводи скаржника про неправильне застосування судом норм права щодо позовної давності до уваги не приймаються, оскільки грунтуються на неправильному застосуванні норм права щодо позовної давності, внаслідок не врахування норм Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (435-15) , що викладені вище.

Виходячи з викладеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-8, 111-9, 111-11 ГПК України (1798-12) , Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 31.05.2007 та рішення господарського суду м. Києва від 22.03.2007 у справі № 42/397-7/52 (rs735054) господарського суду м. Києва залишити без змін, а касаційну скаргу -без задоволення.