Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Позивач звернувся до господарського суду з позовом про визнання укладеного відповідачем та третьою особою без самостійних вимог на предмет спору договору оренди від 05.09.2006р., як такого, що є нікчемним за частиною 1 статті 220 Цивільного кодексу України внаслідок недодержання вимоги про його нотаріальне посвідчення, а також про повернення предмету оренди –будівлі гуртожитку за адресою м. Рахів, вул. Харківська, 2 –у стані, в якому будівля знаходиться на даний час, про заборону дій з ремонту та реконструкції гуртожитку.

Позивач наголошував на порушенні його законних прав та інтересів, як власника нерухомого майна, внаслідок неправомірної передачі цього майна в оренду.

Відповідач заперечив позов, вказавши на порушення, що допускалися органом місцевого самоврядування щодо предмету договору оренди, на часткове виконання договору оренди та на необхідність відшкодування здійснених орендарем покращень майна та його реконструкції; також на його думку позивач не є власником спірного майна, яке було передано третій особі.

Рішенням місцевого господарського суду від 22.04.2008р. (суддя Якимчук Л.М.) позов задоволено частково; зобов'язано відповідача передати будівлю гуртожитку, розташовану у м. Рахів по вул. Харківській, 2, Рахівській міській раді; заборонено відповідачу проводити ремонтні роботи та роботи щодо реконструкції будівлі гуртожитку, розташованого у м. Рахові по вул. Харківській, 2; з відповідача на користь позивача стягнуто 134,66грн. у відшкодування судових витрат; в іншій частині позовних вимог відмовлено.

Судове рішення вмотивовано встановленими обставинами справи щодо нікчемності договору оренди від 05.09.06р. за частиною 1 статті 220 Цивільного кодексу України внаслідок недодержання вимог щодо його нотаріального посвідчення, відтак визнання судом такої нікчемності не вимагається; водночас недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, а юридичними наслідками недійсності правочину є повернення сторонами всього, одержаного за даним правочином.

Також суд дійшов висновку, що спірне майно належить до комунальної форми власності, відтак саме право позивача, як власника, порушується перебуванням цього майна у безпідставному володінні іншої особи та незаконним проведенням відповідачем робіт з ремонту та реконструкції гуртожитку за відсутності правових підстав, що підлягає забороні.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 12.07.2008 року (судді – Давид Л.Л. - головуючий, Кордюк Г.Т., Мурська Х.В.) рішення місцевого господарського суду залишено без змін з мотивів його відповідності обставинам справи та приписам процесуального законодавства. Судом відхилено доводи апеляційної скарги як такі, що не спростовують висновків господарського суду.

Не погоджуючись з судовими рішеннями, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову апеляційного суду та рішення місцевого суду та прийняти нове рішення про визнання договору оренди від 05.09.2006р. дійсним.

Касаційну скаргу вмотивовано доводами про порушення апеляційним та місцевим господарськими судами норм матеріального та процесуального права, а саме статей 4-3, 22, 59 Господарського процесуального кодексу України, статті 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", статті 628 Цивільного кодексу України.

Скаржник вважає, що саме позивачем не додержано вимог законодавства при укладенні договору оренди, а судами неправомірно не та в порушення принципів рівності та змагальності учасників судового процесу не було надано відповідачу можливості подати докази в підтвердження його спроб нотаріального посвідчення договору оренди.

Позивач не надав відзив на касаційну скаргу, усно в судовому засіданні відхилив її доводи з мотивів необґрунтованості.

Заслухавши доповідь судді –доповідача, пояснення представників сторін, присутніх у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судовому рішенні, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, на підставі фактичних даних, тобто, доказів у справі.

За статтею 38 Господарського процесуального кодексу України господарський суд зобов'язаний витребувати від підприємств та організацій, незалежно від їх участі у справі, документи та матеріали, необхідні для вирішення спору.

Водночас сторони, виходячи з принципів їх рівності та змагальності в судовому процесі, зобов'язані довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, належними та допустимими у справі доказами.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій 05.09.2006р. Виробничим управлінням житлово-комунального господарства та Обслуговуючим житлово-будівельним кооперативом "Імпульс" було укладено договір оренди нерухомого майна (гуртожитку), розташованого за адресою м. Рахів, вул. Харківська, 2, площею 1540кв.м., відповідно до якого управління зобов'язалось передати кооперативу у довгострокове володіння (строком на 15 років) об'єкт оренди на умовах сплати орендної плати 1грн. за 1кв.м.

Також судами встановлено, що об'єкт оренди передано відповідачу за актом приймання-передачі від 15.09.2006р.

До правовідносини сторін, пов'язаних з наявністю договору оренди комунального майна, застосовуються норми Цивільного кодексу України (435-15) , Господарського кодексу України (436-15) , Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (2269-12) .

За частиною 2 статті 793 Цивільного кодексу України (в редакції, що діяла на момент укладення спірного договору) договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на 1 рік та більше підлягає нотаріальному посвідченню; з договору оренди від 05.09.2006р. вбачається, що вимог чинного законодавства щодо нотаріального посвідчення договору оренди гуртожитку, що укладався строком на 15 років, сторонами не дотримано.

За частиною 1 статті 220 Цивільного кодексу України у разі недодержання сторонами вимог про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Відповідно до частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України та частин 1, 2 статті 215 Цивільного кодексу України, правочин, недійсність якого встановлена законом є нікчемним незалежно від наявності судового рішення про визнання його недійсним.

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім пов'язаних з його недійсністю, при цьому у разі недійсності правочину кожна зі сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Також відповідно до статті 319 Цивільного кодексу України саме власнику належать правомочності з володіння, користування та розпорядження власним майном.

Правомірно застосувавши приписи вказаних законодавчих актів, суди попередніх інстанцій дійшли законного та обґрунтованого висновку, що договір оренди від 05.09.06р. є нікчемним в силу спеціального положення чинного законодавства, відтак судових рішень про нікчемність договору оренди у такому випадку не вимагається; так само наслідки нікчемності договору оренди підлягають застосуванню відповідно до вимог статті 216 Цивільного кодексу України.

У касаційній скарзі скаржник не наводить будь-яких доводів у спростування висновків судів попередніх інстанцій щодо нікчемності договору оренди та наслідків такої нікчемності; посилання на виконання договору не впливають на нікчемність договору в силу приписів законодавства, а зустрічних позовних вимог про визнання даного договору оренди дійсним в порядку частини 2 статті 220 Цивільного кодексу України відповідачем не заявлялось.

Таким чином, перевіривши у відповідності до частини 2 статті 111- 5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що апеляційний та місцевий господарські суди розглядаючи справу в порядку статей 43, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно та об’єктивно розглянули в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, дослідили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази, належним чином проаналізували правовідносини, що виникли та існували між сторонами, та дійшли законних та обґрунтованих висновків за наслідками розгляду позову та апеляційної скарги.

Як наслідок, прийняті апеляційним та місцевим господарськими судами постанова та рішення відповідають вимогам статей 84 та 105 Господарського процесуального кодексу України та Постанови Пленуму Верховного суду України № 11 від 29.12.76 р. "Про судове рішення" (v0011700-76) зі змінами та доповненнями.

Доводи скаржника не приймаються колегією суддів до уваги з огляду на положення статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України та з підстав їх суперечності обставинам справи.

Твердження заявника про порушення і неправильне застосування господарськими судами норм процесуального та матеріального права при прийнятті постанови та рішення не знайшли свого підтвердження, з огляду на що підстав для скасування зазначених судових актів колегія суддів не вбачає.

На підставі викладеного, керуючись статтями 111-5, 111-7, пунктом 1 статті 111-9 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

Касаційну скаргу Обслуговуючого житлово-будівельного кооперативу "Імпульс" залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 02.07.2008 року у справі № 11/49 господарського суду Закарпатської області та рішення господарського суду Закарпатської області від 22.04.2007 року залишити без змін.