Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Рішенням господарського суду Львівської області від 22.03.2005 позовні вимоги задоволені, з ВАТ "Золочівзернопродукт" в дохід державного бюджету стягнуто 57236,52 грн. заборгованості по бюджетній позичці, з ДАК "Хліб України" відповідно стягнуто 663,48 грн.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 14.06.2005 (судді: М.Юркевич, М.Городечна, В.Кузь) рішення суду скасовано, у задоволенні позову відмовлено, так як органом стягнення бюджетної заборгованості є податкові органи, відділення Державного казначейства згідно Положення не наділено повноваженнями щодо стягнення бюджетної заборгованості.

Відділення Державного казначейства у Золочівському районі в касаційній скарзі просить постанову апеляційної інстанції скасувати, рішення господарського суду першої інстанції залишити в силі, оскільки позивач має право безспірного стягнення заборгованості при невиконанні заготівельним підприємством умов договору згідно Наказу Міністерства фінансів України, Міністерства економіки України від 12.07.1995 № 119/109/193 (z0334-95) .

Відділення Державного казначейства у Золочівському районі листом від 02.10.2008 № 04-26/712 повідомило суду про неможливість направлення повноважного представника для участі в засіданні суду касаційної інстанції.

Відповідач надіслав суду повідомлення про неможливість взяти участь в судовому через зайнятість в іншому судовому процесі, у зв'язку з чим просить розгляд справи відкласти.

Ст. 77 ГПК України передбачено, що господарський суд відкладає розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Разом з тим, касаційна інстанція зазначає, що особиста участь сторін у справі судом не вимагалася, враховуючи приписи частини другої ст. 111-5 ГПК України, частини першої ст. 111-7 ГПК України щодо порядку та меж перегляду справи, нез'явлення представників сторін в даному випадку не є обставиною, що перешкоджає здійснення перегляду судових рішень у справі в касаційному порядку.

Вищий господарський суд України у відкритому судовому засіданні дослідив матеріали справи, доводи касаційної скарги, вважає, що скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 4 ст. 17 Бюджетного кодексу України у разі невиконання юридичними особами своїх зобов'язань щодо погашення та обслуговування наданих на умовах повернення кредитів, залучених державою або під державні гарантії, інших гарантованих державою зобов'язань, та стягнення заборгованості перед Державним бюджетом України з наданих підприємствам і організаціям позичок із державного бюджету, позичок, наданих за рахунок коштів, залучених державою або під державні гарантії, плати за користування цими позичками органи стягнення застосовують механізм стягнення цієї заборгованості у порядку, передбаченому законом для стягнення не внесених у строк податків і неподаткових платежів, включаючи погашення такої заборгованості за рахунок майна боржників.

Отже порядок стягнення бюджетної заборгованості визначається виключно законом, а не підзаконними актами.

Крім того, апеляційною інстанцією встановлені обставини справи, пов'язані з тим, що позивачем не доведено невиконання договірних зобов'язань з боку відповідачів, фактичними отримувачами позички є сільськогосподарські товаровиробники.

Встановлення інших обставин справи виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції згідно вимог ст. 111-7 ГПК України.

За таких обставин касаційна інстанція дійшла висновку, що господарським судом апеляційної інстанції встановлені обставини справи на підставі всебічного та повного їх дослідження, висновки суду повністю відповідають цим обставинам, ґрунтуються на дотриманні норм матеріального та процесуального права.

Виходячи з викладеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-8, 111-9, 111-11 ГПК України, Вищий господарський суд України

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 14.06.2005 у справі № 2/1490-13/475 господарського суду Львівської області залишити без зміни, а касаційну скаргу –без задоволення.