Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

за участю представників:

В судовому засіданні оголошувалася перерва з 7 по 14 жовтня 2008 року

Рішенням господарського суду м.Києва від 17.08.2007 (суддя Трофименко Т.Ю.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.10.2007 та постановою Вищого господарського суду України від 25.12.2007, позовні вимоги задоволені повністю –на підставі ст.ст. 152, 155 Земельного кодексу України визнано недійсним розпорядження Київської обласної державної адміністрації від 22.10.2003 №635 "Про передачу в оренду земельних ділянок для несільськогосподарських потреб" в частині вилучення та передачі в оренду земельної ділянки із земель дослідного господарства "Новосілки" на території Чабанівської сільської ради Києво-Святошинського району площею 7,5 га (ріллі –5,0 га, багаторічних насаджень – 2,0 га, полезахисних лісосмуг –0,5 га) ВАТ "Обухівський "Райагротехсервіс" під розміщення господарських об'єктів. Визнано недійсним розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 20.11.2003 №488, визнано недійсним договір оренди земельної ділянки від 27.11.2003 укладений між Київською обласною державною адміністрацією та ВАТ "Обухівський "Райагротехсервіс", припинивши його дію на майбутнє.

Ухвалою Верховного Суду України від 07.02.2008 відмовлено в порушенні касаційного провадження з перегляду постанови Вищого господарського суду України від 25.12.2007.

Рішення мотивоване тими обставинами, що спірна земельна ділянка відноситься до земель державної власності та не була вилучена у землекористувача - Інституту садівництва УААН відповідно до ст. 149 Земельного кодексу України, згода землекористувача, який має зареєстрований державний акт на право постійного землекористування, отримана не була. Земельна ділянка у судовому порядку не вилучалася. При прийнятті розпоряджень та укладенні договору оренди не дотримано вимог ч.9 ст. 149 Земельного кодексу України, якою передбачено, що Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб. Згідно зі ст. 149 Земельного кодексу України обласні державні адміністрації не мають права вилучати земельні ділянки, якщо їх вилучення віднесено до компетенції Кабінету Міністрів України.

Ухвалою господарського суду м.Києва від 14.05.2008 (суддя Трофименко Т.Ю.) заяву ВАТ "Обухівський райагротехсервіс" про перегляд за нововиявленими обставинами рішення від 17.08.2007 залишено без задоволення у зв'язку з відсутністю нововиявлених обставин.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 01.07.2008 (судді: Смірнова Л.Г., Шапран В.В., Алданова С.О.) ухвалу від 14.05.2008 скасовано, заяву ВАТ "Обухівський райагротехсервіс" про перегляд за нововиявленими обставинами рішення від 17.08.2007 задоволено частково - вказане рішення скасовано з припиненням провадження у справі з огляду на підвідомчість адміністративним судам спору в частині визнання недійсними розпоряджень суб'єктів владних повноважень та обумовлену цим відсутність предмета спору в частині позовних вимог про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 27.11.2003, який укладався на підставі оспорюваних розпоряджень.

Постанова мотивована також тим, що на момент прийняття первісного рішення заявнику не було відомо про обставини відсутності прийняття рішення про зміну цільового призначення спірної земельної ділянки та відсутності перебування Інституту садівництва Української академії аграрних наук у віданні Національної академії наук України, про які зазначено в листах Національної академії наук України від 21.02.2008 №47/351-15 та Київської обласної державної адміністрації від 20.03.2008 №11-33-12005. Вказані обставини визнано апеляційним судом нововиявленими обставинами.

Інститут садівництва УААН ( далі –Інститут) в поданій касаційній скарзі та заступник Генерального прокурора України у внесеному касаційному поданні просять постанову від 01.07.2008 скасувати, ухвалу від 14.05.2008 залишити без змін, посилаючись на порушення та неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме ст. 20, ч.ч.2,9 ст. 149, ст.ст. 152, 208 Земельного кодексу України та ст.ст. 43, 74, 80, 112, 114, 111-21 Господарського процесуального кодексу України. Зокрема, скаржник та прокуратура вказують на відсутність нововиявлених обставин по справі, оскільки вважають, що відсутність рішення Київської обласної державної адміністрації про зміну цільового призначення спірної земельної ділянки, про що йдеться в листі Київської обласної державної адміністрації від 20.03.2008 №11-33-12005, була одним з аргументів позовної заяви на який позивач посилався в обгрунтування позовних вимог, а жодна з сторін не посилалася на перебування Інституту садівництва Української академії аграрних наук у віданні Національної академії наук України. Натомість перебування Інституту у віданні Української академії аграрних наук підтверджується п.1.3 Статуту Інституту, який наявний в матеріалах справи та досліджувався судом при розгляді справи. Таким чином, вказані заявником в якості нововиявлених обставини існували та були відомі сторонам під час розгляду справи по суті. Окрім того, Інститут зазначає про те, що наведені третім відповідачем обставини не спростовують покладені в основу первісного рішення факти відсутності згоди землекористувача (Інституту) на вилучення у нього з постійного користування земельної ділянки площею 7,5 га та перевищення Київською обласною державною адміністрацією та Києво-Святошинською районною державною адміністрацією своїх повноважень при видачі спірних розпоряджень, що є порушенням вимог ч.ч.2,9 ст. 149 Земельного кодексу України. Позивач також вважає, що відмовляючи ухвалою від 07.02.2008 в порушенні касаційного провадження з перегляду постанови Вищого господарського суду України від 25.12.2007 Верховний Суд України погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій та не знайшов підстав для припинення провадження у справі з мотивів підвідомчості даної справи адміністративним судам.

Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права і заслухавши пояснення присутніх у засіданні представників скаржника, третього відповідача та прокуратури, дійшла висновку, що касаційна скарга та касаційне подання підлягають задоволенню, а оскаржувана постанова –скасуванню із залишенням без змін ухвали від 14.05.2008 з наступних підстав.

Задовольняючи частково заяву про перегляд рішення від 17.08.2007 за нововиявленими обставинами, скасовуючи це рішення та ухвалу від 14.05.2008, апеляційний господарський суд, вважав, що нововиявленими обставинами є вміщені в листах Національної академії наук України від 21.02.2008 №47/351-15 та Київської обласної державної адміністрації від 20.03.2008 №11-33-12005 відомості щодо відсутності прийняття рішення про зміну цільового призначення спірної земельної ділянки та відсутності перебування Інституту садівництва Української академії аграрних наук у віданні Національної академії наук України, оскільки, задовольняючи позов, суд першої інстанції послався на встановлений факт зміни цільового призначення спірної земельної ділянки та положення ч.3 ст.4 Закону України "Про особливості правового режиму майнового комплексу Національної академії наук України" в редакції від 07.02.2002р., поширивши його дію на спірні правовідносини.

Водночас припиняючи провадження у справі апеляційна інстанція виходила з того, що предметом спору у даній справі є оскарження дій суб’єктів владних повноважень, якими було вилучено земельну ділянку та передано іншій особі у користування. Спір про право між ВАТ "Обухівський райагротехсервіс" з однієї сторони та Українською академією аграрних наук в особі Інституту садівництва з іншої сторони відсутній, оскільки ВАТ "Обухівський райагротехсервіс" отримало спірну земельну ділянку від держави в особі органів державної виконавчої влади, уповноважених на розпорядження земельними ділянками державної форми власності, та не вчиняло дій, спрямованих на позбавлення Інституту садівництва права користування земельними ділянками або обмеження цього права.

Таким чином, спір між Українською академією аграрних наук в особі Інституту садівництва з одного боку, Київською обласною державною адміністрацією та Києво-Святошинською районною державною адміністрацією з іншого боку, є справою адміністративної юрисдикції з оскарження рішень суб’єктів владних повноважень і має розглядатись в порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України (2747-15) , компетентним адміністративним судом, оскільки не підпадає під категорії справ, підвідомчих господарським судам згідно ст. 12 Господарського процесуального кодексу України, а є спором, на який поширюється компетенція адміністративних судів згідно ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України (аналогічна позиція міститься в ухвалі Верховного Суду України від 16.01.2008 у справі за позовом Бориспільського міжрайонного прокурора про визнання незаконним та скасування розпорядження голови Бориспільської районної державної адміністрації від 01.04.2004 №251 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на умовах довгострокової оренди (строком на 49 років) для ведення колективного садівництва на території Вишенківської сільської ради Бориспільського району").

Що стосується позовних вимог про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 27.11.2003 р., укладеного між Київською обласною державною адміністрацією в особі заступника голови Києво-Святошинської районної державної адміністрації та Відкритим акціонерним товариством "Обухівський райагротехсервіс", то провадження в цій частині також підлягає припиненню за відсутністю предмету спору на підставі п.11 ч.1 ст. 80 ГПК України, оскільки Київський апеляційний господарський суд припинив провадження у справі в частині визнання недійсними спірних розпоряджень, на підставі яких укладався даний договір оренди.

Проте, з такими висновками колегія не може погодитися з огляду на таке.

Відповідно до вимог ст. 112 Господарського процесуального кодексу України господарський суд може переглянути прийняте ним судове рішення, яке набрало законної сили, за нововиявленими обставинами, що мають істотне значення для справи і не могли бути відомі заявникові. Необхідними ознаками нововиявлених обставин є їх наявність на час розгляду справи та те, що ці обставини не могли бути відомі заявнику на час розгляду справи, тобто виявлення їх після прийняття судового рішення зі справи. В зв'язку з цим не можуть вважатися нововиявленими обставини, що встановлюються на підставі доказів, які не були своєчасно подані сторонами чи прокурором. Виникнення нових або зміна обставин після вирішення спору по суті не можуть бути підставою для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами.

Таким чином, нововиявленими є такі обставини, які не могли бути відомі заявникові.

В зв’язку з цим апеляційний суд безпідставно послався на листи Національної академії наук України від 21.02.2008 №47/351-15 та Київської обласної державної адміністрації від 20.03.2008 №11-33-12005 як носії нововиявлених обставин, оскільки відсутність рішення Київської обласної державної адміністрації про зміну цільового призначення спірної земельної ділянки, про що йдеться в листі Київської обласної державної адміністрації від 20.03.2008 №11-33-12005, була одним з доводів позовної заяви, на який позивач посилався в обгрунтування позовних вимог, а жодна з сторін не посилалася на перебування Інституту садівництва Української академії аграрних наук у віданні Національної академії наук України. До того ж перебування Інституту у віданні Української академії аграрних наук підтверджується п.1.3 Статуту Інституту, який наявний в матеріалах справи, досліджувався та оцінювався судами попередніх інстанцій як доказ при розгляді справи. Факт підпорядкованості Інституту, як державної бюджетної установи, Українській академії аграрних наук, також вбачається з мотивувальної частини постанови Вищого господарського суду України від 25.12.2007 у даній справі та жодною із сторін не піддавався сумніву.

Отже, помилково вказані заявником в якості нововиявлених обставини існували і були відомі сторонам під час розгляду справи по суті та їм надавалася судом відповідна правова оцінка.

Окрім того, однією з умов перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами на підставі ст. 112 ГПК України є істотність цих обставин для вирішення спору. Тому результат перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами залежить від того, чи спростовують ці обставини факти, які покладено в основу судового рішення.

Водночас наведені третім відповідачем обставини ніяким чином не спростовують покладені в основу первісного рішення про задоволення позову факти відсутності згоди легітимного землекористувача (Інституту) на вилучення у нього з постійного користування земельної ділянки сільськогосподарського призначення (ріллі та багаторічних насаджень) площею 7,5 га та перевищення Київською обласною державною адміністрацією та Києво-Святошинською районною державною адміністрацією при видачі спірних розпоряджень своїх повноважень шляхом її передачі заявнику в оренду для несільськогосподарських потреб, що є порушеннями вимог ч.ч.2,9 ст. 149 Земельного кодексу України.

Касаційна інстанція зазначає, що наведеної правової позиції дотримується також Верховний Суд України при здійсненні касаційного перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами (постанова ВСУ від 27.06.2006 у справі №40/508).

Оформлена спірними розпорядженнями фактична зміна цільового призначення спірної земельної ділянки шляхом її передачі в оренду ВАТ "Обухівський райагротехсервіс" для несільськогосподарських потреб свідчить про порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель, що, в свою чергу, згідно зі ст. 21 Земельного кодексу України є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам, а також для визнання недійсними угод щодо земельних ділянок.

Приймаючи оскаржувану постанову апеляційний суд помилково послався в обгрунтування своїх висновків щодо незмінності сільськогосподарського призначення спірної земельної ділянки на ст. 208 Земельного кодексу України, якою врегульовано питання звільнення від відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва, оскільки зазначені питання не є предметом даного спору.

Водночас колегія не приймає до уваги висновок апеляційного суду про скаржника про помилкове застосування судами попередніх інстанцій до спірних земельних правовідносин положень ч.3 ст.4 Закону України "Про особливості правового режиму майнового комплексу Національної академії наук України" (в редакції від 07.02.2002р.), оскільки помилкове посилання в постанові Київського апеляційного господарського суду від 10.10.2007 на вказану статтю не вплинуло на законність рішення від 17.08.2007 та постанови від 10.10.2007 в цілому. Тим більше, що первісне рішення не містить жодних посилань на ч.3 ст.4 Закону України "Про особливості правового режиму майнового комплексу Національної академії наук України" (в редакції від 07.02.2002р.) в обгрунтування підстав для задоволення позову.

Касаційна інстанція враховує, що наведеної правової позиції дотримується також Верховний Суд України при здійсненні касаційного перегляду судових рішень у справах, пов'язаних з визнанням угод недійсними (постанова ВСУ від 06.03.2007 у справі №2-20/4663.1-2006).

Висновок апеляційного суду про необхідність припинення провадження у справі з мотивів підвідомчості адміністративним судам спорів щодо оскарження рішень суб’єктів владних повноважень про вилучення земельної ділянки та її передачу іншій особі у користування не відповідає вимогам ст. 152 Земельного кодексу України, ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України та ст.ст. 12, 111-21 Господарського процесуального кодексу України з огляду на наступне.

Згідно з ч.3 ст. 152 Земельного кодексу України одним із способів захисту прав громадян та юридич них осіб на земельні ділянки є визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 3 КАС справа адміністративної юрисдикції (далі - адміністративна справа) - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Предметом спору у даній справі є визнання недійсними розпоряджень, які стосуються передачі земельних ділянок в оренду. Тобто зазначена позовна вимога ґрунтується на праві землекористування, що має приватноправовий характер.

Разом з тим, участь у справі заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України не змінювало правову природу спірних відносин та не робило даний спір публічно-правовим, як і заявлені вимоги про визнання недійсними розпоряджень про передачу в оренду земельних ділянок для несільськогосподарських потреб.

Даний позов не є адміністративним, оскільки вимоги позивача не стосуються захисту його прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади.

Касаційна інстанція враховує, що наведеної правової позиції дотримується також Верховний Суд України при здійсненні касаційного перегляду судових рішень у господарських справах, пов'язаних з визнанням недійсними актів органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, які (акти) грунтуються на земельних правовідносинах (постанови ВСУ від 22.05.2007 у справі №9/1-05-32 та від 16.09.2008 у справі №2-7/16633-2007).

Окрім того, припинивши провадження у справі у зв'язку з непідвідомчістю даної справи господарським судам апеляційний суд також порушив вимоги ст. 111-21 Господарського процесуального кодексу України, оскільки відмовляючи ухвалою від 07.02.2008 в порушенні касаційного провадження з перегляду постанови Вищого господарського суду України від 25.12.2007 Верховний Суд України погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій та не знайшов підстав для припинення провадження у справі з мотивів непідвідомчості даної справи господарським судам.

Зважаючи на те, що допущені апеляційним судом порушення норм процесуального права призвели до прийняття неправильної постанови, постанову Київського апеляційного господарського суду від 01.07.2008 слід скасувати із залишенням без змін ухвали господарського суду м.Києва від 14.05.2008.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7- 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

Касаційну скаргу Інституту садівництва Української академії аграрних наук та касаційне подання заступника Генерального прокурора України задовольнити.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 01.07.2008 у справі №36/231 скасувати, а ухвалу господарського суду м.Києва від 14.05.2008 у даній справі залишити без змін.

Витрати Інституту садівництва Української академії аграрних наук по сплаті держмита за подання касаційної скарги покласти на ВАТ "Обухівський райагротехсервіс".