30/238-16/433 Про визнання права власності на житлове приміщення - 09.10.2008 Прийняття

Ухвалою господарського суду міста Києва від 24.06.2008р. (суддя Ярмак О.М.) залучено до участі у справі в якості третьої особи на стороні відповідача, що не заявляє самостійних вимог Комунальне підприємство "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації прав власності на обєкти нерухомого майна" та відкладено розгляд справи.

Не погоджуючись з прийнятою ухвалою відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм процесуального права, просить її скасувати.

В судове засідання представники позивача та третьої особи-2 не з’явилися. Враховуючи, що про час, дату та місце судового розгляду справи сторони були повідомлені своєчасно та належним чином, Вищий господарський суд України вважає за можливе розглянути касаційну скаргу у відсутності зазначених представників сторін.

Перевіривши доводи касаційної скарги та доповнення і уточнення до неї, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарським судом норм процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Як зазначалося вище, ухвалою господарського суду міста Києва від 24.06.2008р. залучено до участі у справі в якості третьої особи на стороні відповідача, що не заявляє самостійних вимог Комунальне підприємство "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації прав власності на обєкти нерухомого майна" та відкладено розгляд справи. При винесенні вказаної ухвали суд керувався статтями 27, 77, 86 ГПК України.

Стаття 129 Конституції України встановлює основні засади судочинства, до яких віднесено забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.

Зазначена конституційна норма конкретизована законодавцем у ст. 12 Закону України "Про судоустрій України", згідно з якою учасники судового процесу та інші особи у випадках і порядку, передбачених процесуальним законом, мають право на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення.

Отже, реалізація конституційного права на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення названим Законом ставиться у залежність від положень процесуального закону.

Тобто, Господарський процесуальний кодекс України (1798-12) повинен містити імперативні норми про те, в яких випадках учасники судового процесу та інші особи мають право на апеляційне та касаційне оскарження ухвали суду першої інстанції.

Відповідно до приписів ч.1 ст. 106 та ст. 111-13 ГПК України ухвали місцевого господарського суду можуть бути оскаржені в апеляційному чи касаційному порядку у випадках, передбачених цим Кодексом та Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) .

Отже, оскарженню підлягають лише ті ухвали, про можливість оскарження яких прямо зазначено у відповідній статті Господарського процесуального кодексу України (1798-12) або Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) , в яких йдеться про винесення судом даних ухвал.

Приписами ст. ст. 27 та 77 Господарського процесуального кодексу України не передбачено можливості оскарження судової ухвали про залучення третіх осіб у справі та відкладення розгляду справи.

Відтак, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що право сторін на оскарження зазначеної ухвали у справі Кодексом не передбачено та у зв`язку з викладеним колегія суддів Вищого господарського суду України не вбачає підстав для скасування оскаржуваної ухвали господарського суду міста Києва від 24.06.2008 р.

Крім того, суд касаційної інстанції вважає, що дії відповідача по безпідставному оскарженню ухвали суду апеляційної інстанції, яка не може бути оскаржена, свідчать про неналежне користування відповідачем процесуальними правами, що є порушенням ст. 22 ГПК України і перешкоджає процесу відправлення правосуддя, зокрема, полягають в створенні штучних перешкод для розгляду спору у передбачені законодавством строки. Такі дії сторони є неприпустимими.

Враховуючи наведене, касаційна скарга, доповнення і уточнення до неї, ВАТ "Київський річковий порт" не підлягають задоволенню, а тому ухвала господарського суду міста Києва від 24.06.2008 року у справі № 30/236-16/433 господарського суду міста Києва має бути залишена без змін.

Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11, 111-13 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, –

Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Київський річковий порт" залишити без задоволення, а ухвалу господарського суду міста Києва від 24.06.2008 року у справі № 30/238-16/433 залишити без змін.