Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Товариство з обмеженою відповідальністю "КІНГ 99" звернулося до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом про зобов'язання Сімферопольської міської ради укласти договір оренди земельної ділянки по вул. Желябова в місті Сімферополі (в районні готелю "Спортивний") для будівництва авторемонтного комплексу з мийкою автотранспорту, в місячний строк з дня набрання законної сили рішення суду. Позов вмотивований тим, що позивачем був розроблений проект землеустрою з відведенням земельної ділянки, який відповідачем не був затверджений, що і стало підставою для звернення до суду з позовом.

Рішенням господарський суд Автономної Республіки Крим від 24.04.2008 року (суддя: Дворний І.І.) позов задовольнив. Зобов'язав Сімферопольську міську раду укласти з Товариством з обмеженою відповідальністю "Кінг 99" договір оренди земельної ділянки по вул. Желябова в місті Сімферополі для будівництва Доповідач:Гоголь Т.Г.

авторемонтного комплексу з мийкою автотранспорту, в місячний строк з дня набрання законної сили рішення суду. Рішення вмотивоване тим, що позивач вчинив всі необхідні дії для затвердження проекту землеустрою та отримання земельної ділянки в оренду, відповідно до вимог Земельного кодексу України (2768-14) та Закону України "Про місцеве самоврядування" (280/97-ВР) . Суд виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог та зазначив, що відповідач не надав суду доказів існування будь-яких перешкод для передачі в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю "Кінг 99" спірної земельної ділянки.

Севастопольський апеляційний господарський суд постановою від 23.06.2008 року ( судді Прокопанич Г.К., Антонова І.В., Заплава Л.М.) рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 24.04.2008 року залишив без змін, з тих самих підстав.

Сімферопольська міська рада звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 24.07.2008 року та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду України від 23.06.2008 року, в задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на те, що оскаржувані судові акти прийняті з порушеннями норм матеріального права, а саме: статей 13, 41, 142- 145 Конституції України, статей 12, 116, 123 Земельного кодексу України, статті 6 Закону України "Про оренду землі", статей 26, 59, 73 Закону України "Про місцеве самоврядування". Скаржник зауважив, що прийняття рішення щодо відведення земельної ділянки, є правом Сімферопольської міської ради, як органу місцевого самоврядування, а не його обов'язком.

Позивач не скористався своїм правом на подання відзиву на касаційну скаргу.

Заслухавши доповідь судді Гоголь Т.Г., заслухавши присутнього в судовому засіданні представника позивача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Предметом спору у даній справі є матеріально - правова вимога Товариства з обмеженою відповідальністю "Кінг 99" про спонукання Сімферопольської міської ради до укладення договору оренди земельної ділянки по вул. Желябова в місті Сімферополь (в районні готелю "Спортивний") для будівництва авторемонтного комплексу з мийкою автотранспорту.

Задовольняючи позов місцевий та апеляційний господарські суди виходили з того, що рішенням виконавчого комітету Сімферопольської міської ради №26 від 22.02.2002 року був затверджений акт вибору та обстеження земельної ділянки площею 601 м2 по вул. Желябова в місті Сімферополі та дозволено позивачеві здійснити проектно-вишукувальні роботи для будівництва авторемонтного комплексу з мийкою автотранспорту. Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 23.10.2003 року у справі №2-4/13196-2003 Сімферопольську міську раду зобов'язано розглянути узгоджений проект відводу земельної ділянки. Проте висновок до якого дійшли суди попередніх інстанцій задовольняючи позовні вимоги є передчасним з огляду на наступне.

Право користування земельними ділянками унормоване главою 15 Земельного кодексу України (2768-14) . Різновидом права користування земельною ділянкою є право на її оренду.

Статтею 93 Земельного кодексу України визначено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземним громадянам і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об'єднанням і організаціям, а також іноземним державам. Оренда земельної ділянки може бути короткостроковою - не більше 5 років та довгостроковою - не більше 50 років. Орендодавцями земельних ділянок є їх власники або уповноважені ними особи.

Згідно з пунктом 34 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" питання регулювання земельних відносин віднесено до компетенції сільських, селищних, міських рад, які вирішуються виключно на пленарних засіданнях. З приписами наведеної норми кореспондується і стаття 12 Земельного кодексу України, якою передбачено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад належить розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності, здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності.

Відповідно до частини 1 статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок громадянам і юридичним особам із зміною їх цільового призначення та із земель запасу під забудову здійснюється за проектами відведення в порядку, встановленому статтями 118, 123 цього Кодексу.

Статтею 181 Господарського кодексу України встановлений загальний порядок укладання господарських договорів, відповідно до якого, господарський договір за загальним правилом, викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Проте допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. Проект договору може бути запропонований будь-якою із сторін . У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках. Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору.

Поняття договору оренди землі, вимоги до його форми та умови договору оренди землі визначено у розділі І І Закону України "Про оренду землі" (161-14) .

За приписами статті 14 цього Закону договір оренди землі укладається у письмовій формі та за бажанням однієї сторони може бути посвідчений нотаріально. Типова форми договору затверджуються постановою Кабінету Міністрів України.

Стаття 15 Закону України "Про оренду землі" визначає істотні умовами договору оренди землі. За її приписами до істотних умов належить: об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки), строк дії договору, орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату, умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду, умови збереження стану об'єкта оренди, умови і строки передачі земельної ділянки орендарю та повернення її орендодавцеві, існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки, визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини та відповідальність сторін, умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися і інші умови.

Частиною 2 наведеної норми встановлено, що відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4 - 6, 11, 17, 19 Закону України "Про оренду землі" є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

Крім того, за приписами статті 15 зазначеного Закону невід'ємною частиною договору оренди землі є: план або схема земельної ділянки, яка передається в оренду, кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів, акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), акт приймання-передачі об'єкта оренди, проект відведення земельної ділянки у разі його розроблення згідно із законом.

Розглянувши спір та спонукавши відповідача укласти договір оренди земельної ділянки з позивачем, попередні судові інстанції не встановили та не дослідили усі обставини справи з якими законодавство пов'язує можливість передачі земельної ділянки в оренду, правові підстави для укладення договору оренди, а у разі їх наявності не дослідили умови редакції договору, яка була запропонована позивачем. Тобто не з'ясовували чи відповідає цей проект вимогам Закону України "Про оренду землі" (161-14) .

На необхідності дослідження усіх доказів та доводів щодо права оренди відповідач (Сімферопольська міська рада) наголошував упродовж усього розгляду справи.

Відповідно до вимог статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. У зв'язку із неповним дослідженням обставин справи, що мають значення для її вирішення, рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 24.04.2008 року та постанова Севастопольського апеляційного господарського суду від 23.06.2008 року підлягають скасуванню, а справа передачі на новий розгляд до господарського суду Автономної Республіки Крим .

При новому розгляді справи суду першої інстанції необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з’ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, надати об’єктивну оцінку доказам, які мають юридичне значення для її розгляду, правильно застосувати норми матеріального права, які регулюють спірні відносини та прийняти нове рішення.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9–111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий

Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 24.04.2008 року та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 23.06.2008 року у справі № 2-7/3630-2008 скасувати, справу скерувати до господарського суду Автономної Республіки Крим на новий розгляд.

Касаційну скаргу Сімферопольської міської ради задовольнити частково.