9/102 Про припиненням договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності - 09.10.2008 Прийняття

Рішенням господарського суду Чернівецької області від 13.08.2007 у справі № 9/102 (суддя Чорногуз М.Г.) позовні вимоги РВ ФДМ України по Чернівецькій області до Приватного підприємця ОСОБА_1 задоволені частково, зобов'язано Приватного підприємця ОСОБА_1 протягом місяця з дня набрання рішенням чинності звільнити приміщення площею 28,4 кв.м в адміністративній будівлі Кельменецького відділу статистики, розташованій по АДРЕСА_1, стягнено з активів Приватного підприємця ОСОБА_1 в доход Державного бюджету України 1659,47 грн. (в т.ч. неустойка в розмірі 1658,96 грн., пеня в розмірі 0,51 грн.), в частині стягнення збитків в сумі 547,92 грн. відмовлено.

Рішення в частині задоволення позову вмотивовано приписами ст. ст. 526, 610 ЦК України, ст. 291 ГК України, ст. ст. 17, 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", в порушення яких, а також умов договору оренди нерухомого майна № 126 від 22.12.2005 відповідач після припинення договору оренди не повернув орендоване майно, в зв'язку з чим і на підставі ч. 2 ст. 785 ЦК України має також сплатити неустойку за користування річчю за весь час прострочення її повернення.

Львівський апеляційний господарський суд, здійснюючи апеляційну перевірку в зв'язку зі скаргою відповідача, постановою від 02.07.2008 (колегія суддів у складі головуючого судді Якимець Г.Г., суддів Зварич О.В., Юрченко Я.О.) рішення у справі скасував в частині стягнення 1659,47 грн. (в тому числі неустойки в розмірі 1658,96 грн. та пені в сумі 0,51 грн.), прийнявши в цій частині нове рішення про відмову в позові, в решті рішення залишено без змін.

Постанова в частині відмови в позові мотивована тим, що позивачем в період з 22.11.2006 по день прийняття рішення у справі виставлялись рахунки на оплату орендної плати, які відповідач сплачував, за період оренди приміщення його балансоутримувачем претензії щодо внесення орендної плати не пред'являлись, орендна плата не поверталась, отже, підстави для нарахування неустойки відсутні.

ПП ОСОБА_1, не погоджуючись з рішенням і постановою у справі в частині задоволення позовних вимог, в поданій касаційній скарзі просить їх скасувати, в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що, за його переконанням, суди попередніх інстанцій дійшли хибного висновку про припинення дії договору оренди. Скаржник стверджує, що він не отримував повідомлення про припинення договору оренди та звільнення приміщення, отже, договір є чинним на той самий строк на тих самих умовах.

РВ ФДМ України по Чернівецькій області з судовими актами також не згодне, в поданій касаційній скарзі просить постанову та рішення у справі в частині відмови у позові скасувати, прийнявши в цій частині нове рішення про стягнення з відповідача 547,92 грн. збитків, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій ст. ст. 224, 225 Господарського кодексу України, а також помилковість висновку суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для застосування штрафних санкцій до відповідача, оскільки останній порушив умови договору та приписи законодавства про оренду, що тягне за собою застосування відповідальності, в т.ч. стягнення неустойки, зокрема, на підставі частини 2 статті 785 ЦК України.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного та рішенні місцевого господарських судів, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга ПП ОСОБА_1 не підлягає задоволенню, а касаційна скарга РВ ФДМ України по Чернівецькій області підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено, що 22.12.2005 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Чернівецькій області (орендодавець) та Приватним підприємцем ОСОБА_1 (орендар) укладено договір оренди № 126 нерухомого майна, що належить до державної власності, а саме: приміщення 1 поверху адміністративної споруди Кельменецького відділу статистики площею 24,8 кв.м за адресою: АДРЕСА_1, що перебуває на балансі Головного управління статистики у Чернівецькій області.

Згідно п.10.1 договору його укладено терміном на 11 місяців, з 22.12.2005 по 21.11.2006 включно.

З огляду на закінчення 21.11.2006 договору оренди № 126 від 22.12.2005, а також враховуючи, що Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 29.06.2004 №1905-ІV (1905-15) внесено зміни до ч. 2 ст. 4 зазначеного закону, згідно з яким об'єкти, що не підлягають приватизації відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна", не можуть бути об'єктами оренди, а до таких об'єктів належить, зокрема, майно органів виконавчої влади, в даному випадку, майно Держкомстату, позивач заявою від 30.11.2006 № 09-77/3629 повідомив відповідача про припинення договору оренди № 126 від 22.12.2005 та необхідність термінового повернення державного майна його балансоутримувачу - Головному управлінню статистики у Чернівецькій області за актом приймання-передачі.

Відповідно до положень Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (2269-12) термін договору оренди визначається за погодженням сторін (ч. 1 ст. 17), договір оренди припиняється, зокрема, в разі закінчення строку, на який його було укладено (ч. 2 ст. 26). Аналогічні умови містить пункт 10.9 договору оренди.

Разом з тим, згідно ч. 2 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", ч. 4 ст. 284 Господарського кодексу України, ст. 764 Цивільного кодексу України договір оренди може бути продовжений на такий саме строк і на тих саме умовах, які були передбачені договором, у разі відсутності заяви однієї з сторін про припинення або зміну умов договору протягом одного місяця після його закінчення. Аналогічні умови сторони передбачили в п. 10.6 договору оренди від 22.12.2005.

Відтак, договір припиняється, якщо на дату закінчення строку договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку мали місце заперечення, зокрема, орендодавця щодо продовження договору.

Під час розгляду справи в судах попередніх інстанцій було достеменно встановлено, що такі заперечення РВ ФДМУ по Чернівецькій області як орендодавця були висловлені відповідачеві заявою від 30.11.2006 № 09-77/3629, надісланою 01.12.2006 на його адресу, зазначену у п.11 договору оренди - Чернівецька область, смт. Кельменці, вул. Хотинська 17а/12.

Судами також встановлено отримання відповідачем вказаної заяви 02.12.2006, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення № 490872, в якому у графі "Вручено" зазначено "особисто" і міститься прізвище особи, якій вручено поштове відправлення, отже, посилання відповідача на неотримання цієї заяви правомірно спростоване судом апеляційної інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди, а згідно п. 2.4 договору оренди у разі припинення цього договору майно повертається орендарем балансоутримувачу аналогічно порядку, встановленому для передачі майна орендарю, і вважається поверненим з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про підставність і ґрунтовність позовних вимог в частині звільнення орендованого приміщення та вважає доводи скаржника - Приватного підприємця ОСОБА_1 такими, що не спростовують цих висновків, отже, його касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Щодо позову в частині стягнення неустойки, колегія суддів зазначає, що суд апеляційної інстанції, погодившись з висновками суду першої інстанції про порушення відповідачем своїх зобов'язань у встановлений термін повернути об'єкт оренди, дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для застосування штрафних санкцій, адже, згідно ст. 611 ЦК України правовим наслідком порушення зобов'язання є, зокрема, сплата неустойки, право позивача на стягнення якої ґрунтується на приписах ч. 2 ст. 785 ЦК України, згідно з якою наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення в разі, якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі.

При цьому, посилання відповідача на сплату ним орендної плати на підставі виставлених позивачем рахунків протягом всього терміну користування приміщенням, прийняті до уваги судом апеляційної інстанції, колегія суддів не вважає підставою для звільнення від сплати неустойки, адже, як вбачається з матеріалів справи, рахунки виставлялись не позивачем як орендодавцем за договором оренди, а балансоутримувачем, їх оплата здійснювалась відповідачем за фактичне користування приміщенням після припинення договору оренди і, за наявності певних умов, може бути підставою для вимоги відповідача про повернення безпідставно отриманих коштів.

Крім того, позивачем заявлено вимогу про відшкодування збитків за користування орендованим приміщенням за період з дати припинення договору оренди по день ухвалення рішення у справі і, як вбачається з матеріалів справи, ці збитки складаються з індексу інфляції, нарахованого на частину орендної плати, яка підлягає сплаті до державного бюджету, втім, як зазначено вище, з припиненням договору оренди у позивача припиняється право на нарахування орендної плати, а у відповідача не виникає грошового зобов'язання з її сплати, що за нормою ч. 2 ст. 625 ЦК України унеможливлює застосування встановленого індексу інфляції і тягне за собою відмову в позові.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову в позові лише в частині стягнення збитків.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що під час розгляду справи господарським судом Чернівецької області фактичні обставини справи встановлені на основі повного і об'єктивного дослідження матеріалів справи, висновки суду, в т.ч. про відмову в позові лише в частині стягнення збитків, відповідають цим обставинам і їм надана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, а, отже, підстави для його зміни або скасування відсутні, відтак, постанова апеляційної підлягає скасуванню як незаконна.