Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

у судовому засіданні взяли участь представники:

Відповідно до розпорядження Заступника Голови Вищого господарського суду України Шульги О.Ф. від 07.10.2008 №02-12/433, розгляд справи №36/66 господарського суду м. Києва здійснюється у складі колегії суддів: Губенко Н.М. –головуючий суддя, судді Барицька Т.Л., Шевчук С.Р.

У січні 2008 року Акціонерна енергопостачальна компанія "Київенерго" (далі –позивач) звернулась до господарського суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Київенергобуд" (далі –відповідач), в якому просила суд: стягнути з відповідача 373082,69 грн. заборгованості з орендної плати та 14865,02 грн. заборгованості за комунальні послуги; 4026,38 грн. 3% річних; 21474,03 грн. пені; 4134,48 грн. державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішенням господарського суду м. Києва від 27.02.2008 у справі №36/66 (суддя Трофименко Т.Ю.) позовні вимоги задоволено частково, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 373082,69 грн. заборгованості, 21474,03 грн. пені, 4026,38 грн. 3% річних, 3985,83 грн. державного мита, 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; в іншій частині в позові відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.06.2008 у справі №36/66 (колегія суддів у складі: Ропій Л.М. –головуючий суддя, судді Буравльов С.І., Капацин Н.В.) рішення господарського суду м. Києва від 27.02.2008 залишено без змін, а скаргу без задоволення.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить скасувати оскаржувану постанову в частині стягнення пені та прийняти нове рішення.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на неповне з'ясування судом фактичних обставин справи, що мають значення для правильного вирішення спору, неповне дослідження матеріалів справи, надання невірної юридичною оцінки обставинам справи, а також на порушення та неправильне застосування норм матеріального права: ч. 1 с. 638, ст. 761 Цивільного кодексу України, ст. 287 Господарського кодексу України, ст. ст. 5, 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", ч. 5 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та норм процесуального права: ст. 4- 7, 43 ГПК України.

Зокрема, обґрунтовуючи свої вимоги щодо скасування оскаржуваної постанови в частині стягнення пені, скаржник посилається на те, що оскільки попередній договір №072/18 від 01.01.2007 є неукладеним через відсутність погодження сторонами такої істотної умови договору як термін його дії, відтак у позивача відсутні правові підстави для нарахування пені.

Відзив на касаційну скаргу від позивача не надходив, що відповідно до ч. 2 ст. 111-2 ГПК України не перешкоджає перегляду судового рішення, що оскаржується.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Представник відповідача у призначене судове засідання не з'явився.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм господарськими судами попередніх судових інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх судових інстанцій встановлено наступне:

- 30.12.2003 між сторонами був укладений договір оренди нерухомого майна №002/18, відповідно до умов якого позивач, за договором орендодавець, на підставі рішення Київської міської ради від 27.11.2003 №246/1121 (ra_246023-03) передає, а відповідач, за договором орендар, приймає в оренду гуртожиток за адресою: вул. Промислова, 4/1, площею 3990 м2 для розміщення працівників; вказане приміщення відповідно до п. 4.1 договору №002/18 було передане позивачем та прийняте відповідачем за актом передання-прийняття орендованих приміщень від 05.01.2004;

- пунктом 9.1 договору №002/18 встановлено, що цей договір вступає в силу з моменту підписання його сторонами і діє з 30.12.2003 до 30.12.2006, а пунктом 9.5 цього договору передбачено, що договір припиняється в разі закінчення строку, на який його було укладено;

- 01.01.2007 між сторонами був укладений попередній договір №072/18, згідно з п. п. 1.1, 1.2 якого позивач, за договором орендодавець, передає, а відповідач, за договором орендар, приймає в оренду гуртожиток за адресою: вул. Промислова, 4/1, площею 3990 м2 для розміщення працівників, які виконують роботи на об'єктах позивача; цей договір визначає взаємовідносини сторін щодо строкового, платного користування відповідачем об'єктом оренди;

- дослідивши зміст попереднього договору №072/18, зокрема, усі його істотні умови, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що договір №072/18 укладався сторонами з метою використання відповідачем, як орендарем, гуртожитку по вул. Промисловій, 4/1, площею 3990 м 2, як об'єкту оренди протягом певного строку за плату, а не з метою укладення в майбутньому договору оренди вказаного приміщення, тому договір №072/18 за своєю правовою природою є договором оренди, а не попереднім договором;

- таким чином, проаналізувавши положення норм ч. 4 ст. 284, ч. 2 ст. 291 Господарського кодексу України, ч. 1 ст. 763 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 17, ч. 2 ст. 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", враховуючи ту обставину, що 01.01.2007 сторонами був укладений новий договір оренди за №072/18 із назвою: "попередній договір оренди нерухомого майна комунальної власності територіальної громади м. Києва", апеляційний господарський суд прийшов до висновку, що договір №002/18 припинив свою дію 30.12.2006;

- хоча п. 4.1 договору №072/18 передбачено, що позивач зобов'язаний протягом 30 календарних днів з моменту підписання цього договору з додатками передати, а відповідач прийняти по акту приймання-передачі об'єкт оренди, однак, як вже було встановлено вище, об'єкт оренди був переданий позивачем відповідачу ще за актом передання-прийняття орендованих приміщень від 05.01.2004 на підставі договору №002/18, при цьому докази повернення орендованого приміщення відповідачем позивачу станом на день укладення договору №072/18 в матеріалах справи відсутні, отже станом на 01.01.2007 об'єкт оренди перебував у відповідача;

- відповідач свої зобов'язання по сплаті орендної плати як-то передбачено пунктами 3.1, 3.2, 3.6 договору №072/18 належним чином не виконав, доказів сплати орендної плати за червень, липень та серпень 2007 року не надав, у зв'язку із чим заборгованість останнього перед позивачем становить 373082,69 грн.;

- відповідно до п. 6.2 договору №072/18, ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України позивачем нараховані відповідачу 21474,03 грн. пені, 4026,38 грн. 3% річних;

- таким чином, апеляційний господарський суд погодився із рішенням господарського суду першої інстанції, що позовні вимоги про стягнення 373082,69 грн. заборгованості, 21474,03 грн. пені та 4026,38 грн. 3% річних (розрахунок яких доданий до позовної заяви) ґрунтуються на матеріалах справи та відповідають чинному законодавству України, у зв'язку із чим підлягають задоволенню.

- при цьому, суди попередніх судових інстанцій прийшли до висновку, що оскільки договір №072/18 не містить обов'язку відповідача сплачувати позивачу вартість фактично наданих комунальних послуг, докази того, що саме позивачем надавалися такі послуги на вказану ним суму відповідачеві, відсутні, тому позовні вимоги про стягнення з відповідача 14865,02 грн. комунальних послуг є безпідставними та задоволенню не підлягають.

Згідно із статтею 108 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України переглядає за касаційною скаргою (поданням) рішення місцевого господарського суду та постанови апеляційного господарського суду.

Відповідно до вимог статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до роз'яснень, викладених у пунктах 1, 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 № 11 "Про судове рішення" (v0011700-76) , рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати.

Вищий господарський суд України прийшов до висновку, що оскаржувана постанова є такою, що відповідає даним вимогам.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із ст.ст. 526, 629 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Вступивши у договірні відносини, сторони прийняли на себе як взаємні права, так і обов'язки, які випливають з умов договору №072/18 від 01.01.2007, погоджених ними на їх розсуд, та норм чинного законодавства, яке регулює той чи інший вид договірних зобов'язань.

Так, судом апеляційної інстанції на підставі аналізу положень чинного законодавства та умов договору №072/18 від 01.01.2007 вірно встановлено, що за своєю правовою природою даний договір є договором оренди, який визначає взаємовідносини сторін щодо строкового, платного користування відповідачем об'єктом оренди.

Враховуючи те, що відповідач, як орендар за договором, здійснював користування приміщенням –об'єктом оренди за договором №072/18, зокрема, у період, за який стягується заборгованість, доказів протилежного останнім відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України не було надано судам попередніх судових інстанцій під час здійснення ними розгляду справи, відтак обов'язок сплатити орендну плату в розмірі, визначеному умовами договору, є беззаперечним та має бути виконаний останнім в обов'язковому порядку.

Також суд апеляційної інстанції обґрунтовано підтримав рішення господарського суду першої інстанції в частині наявності підстав для задоволення позовних вимог про стягнення пені та 3% річних у заявленому позивачем розмірі.

При цьому, усі доводи відповідача, викладені в касаційній скарзі, були предметом дослідження судами попередніх інстанцій, їм дана належна оцінка, тому відхиляються як необґрунтовані та такі, що не спростовують зроблених судами висновків.

Посилання відповідача в касаційній скарзі на порушення та неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права: ч. 1 с. 638, ст. 761 Цивільного кодексу України, ст. 287 Господарського кодексу України, ст. ст. 5, 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", ч. 5 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та норм процесуального права: ст. 4- 7, 43 ГПК України, не знайшли свого підтвердження.

Таким чином, застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права відповідає встановленим ним обставинам справи, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваної постанови.

Керуючись ст.ст. 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Рішення господарського суду міста Києва від 27.02.2008 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.06.2008 у справі №36/66 залишити без змін, а касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Київенергобуд" –без задоволення.