Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого -судді

Дерепи В.I.

суддів :

Грека Б.М. -(доповідача у справі)

Стратієнко Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства "Рівненський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою"

на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 03.07.07

у справі № 7/291 (rs989679)

господарського суду Рівненської області

за позовом Державного підприємства "Рівненський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою"

до Комунального підприємства "Рівнеелектроавтотранс",

Виконавчий комітет Рівненської міської Ради

треті особи

Рівненська міська рада, Комунальне підприємство "Рівненське обласне бюро технічної інвентаризації"

про визнання права господарського відання

за участю представників від:

позивача

Рудь В.О. (дов. від 25.10.04)

відповідачів

не з'явилися, були належно повідомлені

В С Т А Н О В И В :

Рішенням господарського суду Рівненської області від 09.01.07 відмовлено у позові Державному підприємству "Рівненський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" до Комунального підприємства "Рівнеелектроавтотранс" та Виконавчого комітету Рівненської міської ради про визнання права господарського відання частиною житлової площі та виділення її в натурі.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 03.07.07 рішення господарського суду Рівненської області від 09.01.07 залишено без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Суб'єкт касаційного оскарження, ДП "Рівненський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою", вважає судові акти неправочинними та просить скасувати постанову Львівського апеляційного господарського суду від 03.07.07, рішення господарського суду Рівненської області від 09.01.07 та прийняти нове судове рішення про задоволення позовних вимог. В обгрунтування своїх доводів та вимог, скаржник відмічає, що судами невірно застосовано ст.267 ЦК України (435-15) , оскільки в матеріалах справи відсутня будь-яка заява про застосування позовної заяви, а наявність такої заяви вимагає ст.267 ЦК України (435-15) .

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як слідує з матеріалів справи, рішення виконавчого комітету Рівненської міської ради депутатів трудящих № 162 від 05.04.77 про розподіл житлової площі та затвердження собівартості одного ліжко-місця гуртожитку тролейбусного управління, правонаступником якого є Комунальне підприємство "Рівнеелектроавтотранс", Рівненському філіалу інституту "Укрземпроект" (правонаступником є державне підприємство "Рівненський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою") в рахунок дольової участі у будівництві гуртожитку, як дольовику, виділено житлову площу в розмірі 160,2 кв.м.

Судами також встановлено, що згідно рішення міськвиконкому та Президії Ровенської обласної ради профспілок від 15.06.76 № 623 "Про затвердження плану виділення житлової площі та розподіл житла на 1976 рік" Рівненському філіалу інституту "Укрземпроект" у гуртожитку по вул.Московській,62-Б, на теперішній час вул.С.Бандери,62 із загальної площі 270 кв.м виділено 160,2 кв.м житлової площі.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні вимог, місцевий та апеляційний господарські суди виходили з того, що позивачем допущено пропуск строку позовної давності, так як відповідно до ст.71 Цивільного кодексу УРСР та ст.257 Цивільного кодексу України загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки. При цьому перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов, тобто з дня, коли особа дізналася або повинна дізнатися про порушення свого права.

Окрім того, судами встановлено, з 1977 року позивач не звертався ні до Рівненської міської ради, як до власника гуртожитку, ні до КП "Рівнеелектроавтотранс" з метою реалізації права на користування житловою площею та виділення житлової площі у господарське відання. Гуртожиток утримувався за кошти КП "Рівнеелектроавтотранс". Право господарського відання на приміщення гуртожитку КП Рівнеелектроавтотранс" підтверджується реєстраційним посвідченням № 69 від 16.12.87, виданим Рівненським обласним БТI на підставі рішення виконкому Рівненської міської ради № 373 від 09.12.87 "Про реєстрацію будинків, які належать підприємствам, установам і організаціям м. Рівне", технічним паспортом та оціночним актом по домоволодінню. Отже, як встановлено в ході розгляду справи, позивачем пропущений строк позовної давності, про застосування якого клопотав відповідач та представник 3-ої особи.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що господарські суди першої та апеляційної інстанції дійшли правильного висновку щодо наявності підстав для застосування позовної давності до даних правовідносин, оскільки наявними у справі документами підтверджується фактичне самоусунення позивача від використання та утримання житлової площі, виділеної в 1977.

Таким чином, оспорювана постанова апеляційної інстанції та рішення місцевого господарського суду винесені на підставі фактичних обставин справи, відповідають вимогам діючого законодавства, що в свою чергу свідчить про відсутність підстав для їх скасування. Твердження скаржника про допущені порушення норм матеріального права, а саме, невірне застосування приписів закону щодо позовної давності, спростовується наведеними вище доводами та не може бути підставою для скасування законних та обгрунтованих судових актів.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державного підприємства "Рівненський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 03.07.07 по справі № 7/291 (rs989679) залишити без змін.