16/432/07-НР Про визнання частково недійсним рішення адміністративної колегії територіального відділення АМК - 07.10.2008 Прийняття

Так, постановою Вищого господарського суду України від 27.11.2007 у справі № 16/432/07 рішення господарського суду Миколаївської області від 17.07.2007 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 21.08.2007 скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

У новому розгляді справа одержала номер 16/432/07-НР.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 28.03.2008 (суддя Семенов А.К.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 29.05.2008 (колегія суддів у складі: Туренко В.Б. –головуючий, судді Бандура Л.І. і Поліщук Л.В.), позов задоволено повністю; визнано недійсними пункти 2 –4 рішення територіального відділення АМК від 28.04.2007 № 7-ріш у справі № 26.213/24-2006 (далі –рішення № 7-ріш); на територіальне відділення АМК віднесено судові витрати зі справи. У прийнятті зазначених рішення та постанови попередні судові інстанції з посиланням, зокрема, на приписи Закону України "Про захист економічної конкуренції" (2210-14) (далі –Закон), Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (1875-15) , Цивільного кодексу України (435-15) , Господарського кодексу України (436-15) , Господарського процесуального кодексу України (1798-12) (далі – ГПК України (1798-12) ) виходили з невідповідності рішення № 7-ріш (в оспорюваній частині) вимогам пункту 2 частини другої статті 13 Закону.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України територіальне відділення АМК просить скасувати оскаржувані рішення і постанову попередніх судових інстанцій і прийняти нове рішення, яким у позові відмовити. Скаргу мотивовано неправильним застосуванням попередніми судовими інстанціями у розгляді даної справи норм матеріального і процесуального права, в тому числі статей 1, 5, 8, 13 Закону, статей 202 і 218 Цивільного кодексу України, приписів Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб’єктів господарювання на ринку, затвердженої розпорядженням Антимонопольного комітету України від 05.03.2002 № 49-р, статей 47, 33, 43, 84, 105, 111-12 ГПК України (1798-12) , ненаданням судами юридичної оцінки деяким обставинам справи, що мають суттєве значення для неї.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Згідно з частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. А згідно з частиною другою статті 4 названого Кодексу юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення. Відповідно ж до приписів статті 60 Закону рішення органів Антимонопольного комітету України оскаржуються до господарського суду.

У пункті 4 Інформаційного листа Верховного Суду України від 26.12.2005 (v3-2-700-05) № 3.2-2005 також зазначено: "Закони України можуть передбачати вирішення певних категорій публічно-правових спорів в порядку іншого судочинства (наприклад, стаття 60 Закону України "Про захист економічної конкуренції" встановлює, що заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів АМК до господарського суду у двомісячний строк з дня одержання рішення)".

Отже, спір у цій справі відноситься до підвідомчості господарських судів і підлягає вирішенню за правилами ГПК України (1798-12) .

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями фактичних обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Судовими інстанціями у справі встановлено, що:

- згідно з рішенням № 7-ріш:

1) визнано, що Підприємство з моменту створення до теперішнього часу займає монопольне становище у м. Миколаєві на ринку послуг централізованого водопостачання та водовідведення мережами, які ним використовуються;

2) визнано, що дії і бездіяльність Підприємства є зловживанням монопольним становищем на ринку, що передбачене пунктом 2 частини другої статті 13 Закону, а саме –застосуванням різних умов до рівнозначних угод з покупцями без об’єктивно виправданих на те причин, та порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, яке передбачене пунктом 2 статті 50 Закону;

3) Підприємство зобов’язано застосовувати рівні умови реалізації послуг з централізованого постачання холодної води і водовідведення у взаємовідносинах з виконавцями послуг у житловому фонді всіх форм власності та не допускати застосування різних суттєвих для цих суб’єктів умов реалізації за однаковими цінами;

4) за вчинення згаданих порушень на Підприємство накладено штраф у сумі 17 000 грн.;

- у рішенні № 7-ріш зазначено, що:

Підприємство з 2003 року по січень 2006 року відшкодувало заявникам кошти за виконання ними функцій, пов’язаних з обліком споживання води мешканцям квартир, збором коштів за спожиту воду від мешканців будинку, розрахунково-касовим обслуговуванням банками при розрахунках за послуги водопостачання та водовідведення, а з 01.01.2006 відмовило у відшкодуванні таких коштів. У той же час житлово-комунальні підприємства м. Миколаєва таких робіт не виконують та відповідно витрат, пов’язаних з їх виконанням, не несуть, оскільки їх здійснює Підприємство і воно ж оплачує послуги банківських установ з приймання платежів від абонентів – громадян на його користь; це ставить ОСББ (ЖБК) та громадян, які мешкають у будинках, де виконавцями послуг є ОСББ (ЖБК), у нерівні умови з житлово-комунальними підприємствами міста та мешканцями будинків, що ними обслуговуються;

діями та бездіяльністю, які є зловживанням монопольним становищем на ринку з боку Підприємства, є зловживання останнім "з січня 2006 року до теперішнього часу різного порядку та умов розрахунків з житлово-експлуатаційними організаціями комунальної та не комунальної власності за воду на потреби населення юридичними особами –виконавцями послуг за однаковими цінами, що затверджені рішенням виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 26 липня 2002 року № 710 та від 06.10.06 року № 1966 для населення, зокрема, з об’єднаннями співвласників багатоквартирних житлових будинків, житлово-будівельними кооперативами, які самостійно виконують функції по обліку послуг з водопостачання і водовідведення з власниками квартир, здійснюють збір коштів за ці послуги і несуть у зв’язку з цим власні витрати на розрахунково-касове обслуговування з такими субспоживачами на відміну від порядку та умов розрахунків з житлово-комунальними підприємствами комунальної власності міста, які таких функцій не виконують, Підприємство приймає платежі безпосередньо від мешканців квартир";

- обставини, пов’язані із зайняттям Підприємством монопольного становища на названому ринку, Підприємство не заперечує;

- у новому розгляді справи Підприємство подало суду договір № А/3920 на постачання питної води та приймання стічних вод, укладений ним 01.11.2004 з ЖКП "Прибужжя", та аналогічний договір № А/3274, укладений ним з ОСББ "5 Слобідська, 76". З цих договорів вбачається, що: вони містять усі істотні умови договору між виконавцем/виробником та споживачем; зміст цих договорів визначено на підставі зразкового договору на подачу води з комунального водопроводу та приймання стічних вод до комунальної каналізації, який викладено у додатку № 4 до Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах і селищах України, затверджених наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 01.07.1994 № 65 (z0165-94) ;

- у підпунктах 2.1 договорів на постачання питної води та приймання стічних вод, які укладаються Підприємством (як виробником) з КЖЕП та ОСББ (ЖБК) як споживачами, зазначено: "За цим договором Виробник зобов’язується надати Споживачу послуги з постачання питної води до Точки передачі та приймати від нього стічні води у систему каналізації в Точках приймання відповідно до умов цього договору";

- порядок розрахунків по договорах на постачання питної води та приймання стічних вод передбачений підпунктами 3.2 відповідних договорів. Зміст цих підпунктів у договорах, укладених Підприємством і КЖЕП та Підприємством і ОСББ (ЖБК), - однаковий;

- Інспекція у листопаді 2006 року здійснила перевірку планового тарифу на послугу з водопостачання та водовідведення Підприємства, затвердженого рішенням виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 06.10.2006 № 1966. За результатами перевірки порушень правильності формування, встановлення та застосування цін і тарифів з боку Підприємства не виявлено. У процесі перевірки встановлено, що до планових витрат на збут "відшкодування за збір абонентної плати ОСББ (ЖБК)" не враховано; проте визначення правомірності відшкодування зазначених витрат перебуває поза межами компетенції Інспекції, про що нею повідомлено суд, а так само і про те, що "до розрахунку нормативних витрат на збут ОСББ (ЖБК) враховано як один абонент з одним водолічильником";

- поданий територіальним відділенням АМК суду договір № А/3092 про водопостачання та водовідведення на власні потреби, укладений 01.11.2004 Підприємством і ЖКП Миколаївської міської ради "Південь", не може бути прийнятий як доказ у справі, оскільки з урахуванням вимог пункту 1 Прикінцевих положень Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (1875-15) втратив чинність з 01.01.2006, а в рішенні № 7-ріш зазначено, що Підприємство вчинило зловживання монопольним становищем на ринку починаючи з січня 2006 року;

- 01.12.2006 Підприємством і ЖКП Миколаївської міської ради "Південь" укладено договір № А/3356 про постачання питної води та приймання стічних вод, який відповідав чинному законодавству. Тобто споживач погодився з необхідністю укладення з Підприємством договору про надання послуг, який відповідав би Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (1875-15) ;

- наведена у додатках до останнього із зазначених договорів дислокація являє собою перелік об’єктів споживача із зазначенням їх розташування і не впливає на порядок розрахунків за договором.

Причиною спору у справі стало питання про наявність або відсутність підстав для визнання недійсним пунктів 2 - 4 рішення № 7-ріш, з яких у пункті 2 йдеться про кваліфікацію дій Підприємства як зловживання монопольним (домінуючим) становищем, а пункти 3 і 4 безпосередньо пов’язані з пунктом 2 і випливають з його змісту.

Відповідно до пункту 2 статті 50 Закону порушенням законодавства про захист економічної конкуренції є зловживання монопольним (домінуючим) становищем.

Згідно з пунктом 2 частини другої статті 13 Закону зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку визнається застосування різних цін чи різних інших умов до рівнозначних угод з суб’єктами господарювання, продавцями чи покупцями без об’єктивно виправданих на те причин.

За приписом частини другої статті 4-3 ГПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. У частині першій статті 33 названого Кодексу також зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

У розгляді даної справи попередніми судовими інстанціями з’ясовано факт недоведеності територіальним відділенням АМК застосування Підприємством різних умов до рівнозначних угод з покупцями. З іншого боку, ними встановлено, що Підприємство довело, що воно не застосовувало різні умови до таких угод.

Згідно з частиною другою статті 111-7 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Водночас скаржником не наведено обґрунтованих доводів щодо порушення попередніми судовими інстанціями передбачених статтею 43 ГПК України правил оцінки доказів, як і вимог статті 111-12 названого Кодексу.

Визначених законом підстав для скасування оскаржуваних судових рішень не вбачається.

Керуючись статтями 111-7 - 111-11 ГПК України, Вищий господарський суд України

Рішення господарського суду Миколаївської області від 28.03.2008 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 29.05.2008 зі справи № 16/432/07-НР залишити без змін, а касаційну скаргу Миколаївського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України –без задоволення.