10/221-4251 Про визнання права власності на нерухоме майно - Текст документа

Товариство з обмеженою відповідальністю "Віконт" звернулося до господарського суду з позовом про визнання його права власності на нерухоме майно, що знаходиться за адресою с. Миролюбівка Тернопільського району Тернопільської області, а саме: на 45,6% будівлі млина, на 50% будівлі адмінбудинку, на 51,5% будівлі реммайстерні з побутовим приміщенням, посилаючись на прийняття даних об'єктів у експлуатацію після проведеного позивачем капітального ремонту та реконструкції, а також на статті 331 та 328 Цивільного кодексу України (435-15) , що визначають підстави набуття власності на майно.

Позивач зазначає, що ним з дозволу орендодавця та балансоутримувача було здійснено реконструкцію орендованих будівель, внаслідок чого виникло новостворене майно; відповідно з моменту прийняття реконструйованого майна до експлуатації у позивача виникло право власності на спірне майно.

Відповідачі заперечили проти позовних вимог, вказавши, що надане в оренду майно передано ДАК "Хліб України" та не підлягає приватизації; позивач здійснив реконструкцію та капітальний ремонт орендованих приміщень з порушенням дозволу орендодавця, що обмежував вартість ремонтних робіт 25% вартості орендованого майна, та умовам договору оренди; дію договору припинено у зв'язку зі закінченням строку, на який він укладався, а орендоване майно підлягає поверненню.

Рішенням господарського суду Тернопільської області від 10.12.2007 року (суддя Півторак М.Є.) у задоволенні позову відмовлено повністю; судове рішення вмотивовано тим, що передача майна в оренду не спричиняє переходу права власності на нього; здійснюючи поліпшення орендованого майна позивач вийшов за межі наданої згоди орендодавця на таке поліпшення, відтак порушив умови договору та положення статті 778 Цивільного кодексу України (435-15) . Судом зазначено про безпідставність позовних вимог, позаяк діями позивача не створено нову річ, а лише покращено вже існуючу.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 02.06.2008р. (судді: Марко Р. -головуючий, Бойко С., Бонк Т.) рішення місцевого господарського суду залишено без змін з мотивів його законності та обгрунтованості, відповідності встановленим обставинам справи та нормам чинного законодавства.

Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, до Вищого господарського суду України звернувся позивач з касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову у даній справі скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

При цьому скаржник покликається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, оскільки ними не з'ясовано усіх обставин справи, неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, а саме суди помилково не застосували приписи частини 4 статті 778 Цивільного кодексу України (435-15) , якою передбачено законні підстави набуття права власності позивачем на спірне майно. Відмова у позові суперечить представленим позивачем доказам наявності додатково збудованих споруд та приміщень, що можуть експлуатуватися незалежно від основного орендованого майна, а клопотання позивача про призначення відповідної експертизи судами було незаконно відхилено.

Миролюбівська сільська рада не надіслала відзив на касаційну скаргу, не скористалася правом на участь представника в судовому засіданні.

Iнші відповідачі та третя особа відхилили доводи касаційної скарги, як необгрунтовані; зазначили про законність судових рішень.

Заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представників сторін, присутніх у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підстав встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або перевіряти докази.

Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) підприємства, установи, організації мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням; також згідно статей 15, 16 Цивільного кодексу України (435-15) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та право звернутися до суду за його захистом відповідно до встановлених способів захисту цивільних прав та інтересів судом.

Відтак, розглядаючи спір, господарський суд повинен встановити об'єктивну наявність порушення чи оспорювання цивільного права позивача та відповідність обраного ним способу захисту порушеного права способам, визначеним законодавством.

Відповідно до статті 392 Цивільного кодексу України (435-15) позов про визнання права власності пред'являється власником майна, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, що посвідчує право власності.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону, чи не встановлено судом.

Право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом; момент виникнення права власності на нерухоме майно визначається згідно частини 2 статті 331 Цивільного кодексу України (435-15) та пов'язується з моментом державної реєстрації права власності.

Частиною 4 статті 778 Цивільного кодексу України (435-15) визначено, що наймач може поліпшити річ, яка є предметом договору найму, лише за згодою наймодавця; при цьому наймач має право на вилучення поліпшень, якщо вони можуть бути відокремлені від речі без її пошкодження. Якщо в результаті поліпшення, зробленого за згодою наймодавця, створена нова річ, наймач стає її співвласником.

Таким чином, для правильного вирішення спору судам належало встановити, які підстави набуття права власності на спірне майно визначив позивач у позові, та їх відповідність чинному законодавству.

Як було встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, позивачем було прийнято в строкове платне користування триповерхову будівлю млина з цокольним поверхом площею 2293кв.м. в с. Миролюбівка, що знаходиться на балансі дочірнього підприємства ДАК "Хліб України" "Тернопільського комбінату хлібопродуктів", на підставі укладеного з Регіональним відділенням Фонду Державного майна України по Тернопільській області договору оренди від 23.09.1999р.

Приміщення вартістю 125500грн. було передано згідно акта приймання-передачі від 23.09.1999р. для організації виробництва борошна та круп строком на 10 років; за умовами договору передача майна в оренду не спричиняє переходу права власності на це майно.

Судами встановлено, що договором орендарю надано право проводити реконструкцію орендованого майна, що зумовлює підвищення його вартості, з дозволу орендодавця. Орендар вправі залишити за собою проведені ним за власний рахунок власних коштів поліпшення орендованого майна, якщо вони можуть бути відокремлені від майна без заподіяння йому шкоди.

Листом № 02-14/326 від 22.02.2000р. орендодавець не заперечував проти задоволення клопотання орендаря виконати капітальний ремонт орендованого приміщення орієнтовною вартістю 38000грн.

Актом державної приймальної комісії від 29.04.2003р. прийнято в експлуатацію після капітального ремонту млин в с. Миролюбівка; вартість виконаних робіт становила 105388грн.

Також судами встановлено, що позивачем було прийнято в строкове платне користування будівлі: побутове приміщення з лабораторією площею 138,5кв.м., склад під зерновідходи площею 432,4кв.м., свинарник площею 333,6кв.м., розміщені на території млина в с. Миролюбівка, що знаходиться на балансі дочірнього підприємства ДАК "Хліб України" "Тернопільського комбінату хлібопродуктів", на підставі укладеного з Регіональним відділенням Фонду Державного майна України по Тернопільській області договору оренди від 07.08.2001р.

Приміщення передані орендарю згідно акта приймання-передачі від 07.08.2001р. до 07.08.2007р. (в силу пролонгації договору); за умовами договору передача майна в оренду не тягне передачі орендарю права власності на це майно.

Судами встановлено, що за умовами договору орендарю надано право проводити реконструкцію орендованого майна, що зумовлює підвищення його вартості, з дозволу орендодавця. Орендар вправі залишити за собою проведені ним за власний рахунок власних коштів поліпшення орендованого майна, якщо вони можуть бути відокремлені від майна без заподіяння йому шкоди; невідокремлювані поліпшення визнаються власністю орендодавця.

08.12.2005р. державною приймальною комісією був складений акт про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта: реконструкцію існуючих будівель під майстерню з побутово-офісними приміщеннями та прибудовою вагової.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивач не довів виникнення у нього права власності на спірні приміщення в порядку, передбаченому чинним законодавством.

Судами попередніх інстанцій встановлено, а позивачем не спростовано, що капітальний ремонт та реконструкція орендованих будівель здійснено з виходом за межі наданого орендодавцем дозволу на проведення реконструкції; позивачем не доведено створення нового майна у порівнянні з первісно орендованим.

Судова колегія вважає, що висновки судів попередніх інстанцій про те, що позивач не довів обгрунтованість поданого позову відповідають приписам чинного законодавства та встановленим обставинам справи.

Касаційна скарга не містить посилань скаржника на будь-які не враховані судами матеріали справи, що свідчили б про настання обставин, з якими законодавство пов'язує момент виникнення права власності на спірне майно, а також оспорювання чи невизнання такого права позивача на момент звернення з позовом. Доводи касаційної скарги не враховують положення частини 3 статті 331 Цивільного кодексу України (435-15) , а посилання скаржника на частину 4 статті 778 Цивільного кодексу України (435-15) не виключає застосування загального порядку виникнення права власності у даних правовідносинах.

Таким чином, перевіривши у відповідності до частини 2 статті 111-5 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного господарського суду та рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що господарські суди в порядку статей 43, 101 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) розглядаючи справу, розглянули всебічно, повно та об'єктивно в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідили подані сторонами в обгрунтування своїх вимог та заперечень докази; внаслідок чого їх висновки за наслідками розгляду позову та апеляційної скарги є законними та обгрунтованими.

Відповідно до роз'яснень, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. № 11 "Про судове рішення" (v0011700-76) зі змінами та доповненнями, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обгрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Оскаржені судові рішення відповідають цим вимогам, відтак підстав для їх скасування не вбачається.

На підставі викладеного, керуючись статтями 111-5, 111-7, пунктом 1 статті 111-9, статтями 111-10, 111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Віконт" залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 02.06.2008р. у справі № 10/221-4251 господарського суду Тернопільської області та рішення господарського суду Тернопільської області від 10.12.2007р. залишити без змін.