2-1/4985-2008 Про визнання недійсним рішення про затвердження ставок орендної плати на землю - Текст документа

Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛС" звернулося з позовною заявою до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовною заявою до Гурзуфської селищної ради про визнання недійсним рішення.

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 22.05. 2008 року у справі № 2-1/4985-2008 (суддя Ковтун Л.О.) позов товариства з обмеженою відповідальністю "ЛС" до Гурзуфської селищної ради задоволено, визнано недійсним рішення 24 cecії 24 скликання Гурзуфської селищної ради № 5 від 13.02.2004 року "Про затвердження ставок орендної плати на землю" та стягнуто з. відповідача на користь товариства з обмеженою відповідальніcтю "ЛС" державне мито в розмірі 85,00 грн. та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 29.07.2008 року у справі № 2-1/4985-2008 (судді: Прокопанич Г.К., Лисенко В.А., Латиніна О.А.) рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 22.05.2008 року скасовано, провадження у справі припинено.

Не погоджуючись із постановою господарського суду апеляційної інстанції, ТОВ "ЛС" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 29.07.2008 року скасувати, а рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 22.05. 2008 року у справі № 2-1/4985-2008 залишити без змін, посилаючись на порушення та невірне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді доповідача, розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між товариством з обмеженою відповідальністю "ЛС" (орендар) та Гурзуфською селищною радою (орендодавець) 31 травня 2001 року був укладений договір оренди земельної ділянки площею 0,0686 га із земель селищної ради, які не передані у власність та не надані в постійне користування, зокрема по yгіддям: 0,0686 га, землі, що використовуються для відпочинку - за адресою: м. Ялта, смт. Гурзуф, набережна ім. О. Пyшкіна.

Відповідно до пункту 2.3 договору орендна плата встановлюється орендодавцем в cyмі 9596,87 грн та вноситься позивачем щомісячно рівними частинами в строк до 15 числа місяця, наступного за звітним.

Суди встановили, що 24.01.2002 між сторонами було укладено додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки від 31.05.2001, згідно умов якої пункт 2.2 договору викладено в наступній редакції: Договір оренди укладено строком на 49 pоків, починаючи з дня прийняття рішення № 22 27-ої cecії 23 скликання Гурзуфської селищної ради від 30.03.2001 про надання земельної ділянки в оренду.

Суд апеляційної інстанції вказав, що рішенням 24 cecії 24 скликання Гурзуфської селищної ради № 5 від 13.02.2004 року затверджено ставки орендної плати за землю в розмірі, передбаченому статтею 21 Закону України "Про оренду землі" (161-14) згідно наданого додатку, відповідно до якого річна ставка орендної плати за земельну ділянку, розташовану за адресою: м. Ялта, смт. Гурзуф, набережна ім. О.С.Пушкіна становить 1О відсотків.

Тобто, предметом зазначеного спору є нормативно-правовий акт індивідуальної дії органу владних повноважень, а саме, рішення 24 cecії 24 скликання Гурзуфської селищної ради № 5 від 13.02.2004 року.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) до компетенції адміністративних судів входить розгляд спорів фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових aктів чи правових aктів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Згідно першого та другого абзацу пункту 6 розділу VП "Прикінцеві та перехідні положення" (в редакції Закону України від 06 жовтня 2005 року № 2953-IV (2953-15) ) Кодексу адміністративного судочинства України до початку діяльності окружних та апеляційних адміністративних судів адміністративні справи, підвідомчі господарським судам відповідно до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) 1991 року, вирішують у першій та апеляційній інстанціях відповідні місцеві та апеляційні господарські суди за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.

З огляду на викладене, суд попередньої інстанції зазначив, що позовні вимоги про визнання недійсним рішення 24 cecії 24 скликання Гурзуфської селищної ради № 5 від 13.02.2004 року "Про затвердження ставок орендної плати за землю", які мають публічно-правовий характер, судом першої інстанції в порушення вимог статей 1, 12 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) після набрання чинності Кодексом адміністративного судочинства України розглянуто в порядку господарського судочинства.

Пунктом 1 частини 1 cтaтті 80 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) встановлено, що господарський суд припиняє провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.

За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку про скасування рішення місцевого господарського суду та припинення провадження у справі № 2-1/4985-2008.

Проте, судова колегія не може погодитись із висновками суду апеляційної інстанції, оскільки останні протирічать нормам діючого процесуального законодавства.

Згідно до ст. 3 Кодексу адмінстративного судочинства України, справа адміністративної юрисдикції -це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Виходячи із зазначеної норми, судова колегія зазначає, що якщо суб'єкт в тому числі орган державної влади, місцевого самоврядування або їх представник влади у спірних правовідносинах не здійснює вказаних владних управлінських функцій, відносно іншого суб'єкта, який є учасником спору, то такий спір не має встанволених нормами КАС України (2747-15) ознак справи адмінстративної юрисдикції.

Судова колегія зазначає, що оскільки даний спір є господарським, тобто витікає із земельних правовідносин, а саме зміни умов арендної плати за орендований земельний участок, то спір є підвімчий господарському суду у відповідності до ч. 4 ст. 12 ГПК України (1798-12) . Тобто справа відноситься до спорів, які виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, а також спорів про визнання недійсними актів, актів органів державної влади і місцевого самоврядування.

З огляду на викладене, апеляційний суд не вірно застосував норми процесуального права, а тому безпідставно скасував рішення суду першої інстанції та припинив провадження.

Беручи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції та повноваження останнього, колегія суддів вважає, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції, не відповідає нормам матеріального і процесуального права, а тому підлягає скасуванню, а рішення господарського суду АР Крим від 22.05.08р. залишенню без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст.111-5, 111-7 , 111-9 - 111-11, Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України, -