ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Суб'єкт підприємницької діяльності ОСОБА_1 звернувся до господарського суду з позовом про стягнення з фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 суми 56576,97грн. збитків (у тому числі 19235грн. неотриманого прибутку, 22340грн. сплачених штрафів, 15001,97грн. витрат по оплаті договору на надання правової допомоги), посилаючись на перешкоди, вчинені відповідачем при вивезенні належного позивачу розпиловочного станку з орендованого приміщення по закінченню договору оренди, що спричинило несвоєчасне виконання позивачем зобов'язань за договорами з третіми особами, та статті 317, 386, 387, 390 Цивільного кодексу України, що передбачають захист прав власника та відповідальність осіб, що порушили права власника.

Дана справа неодноразово розглядалася господарськими судами.

Так, при новому розгляді справи рішенням господарського суду Одеської області від 05.05.2008р. (суддя Фаєр Ю.Г.) у задоволенні позовних вимог відмовлено; судове рішення вмотивовано недоведеністю позивачем вини відповідача та наявності причинно-наслідкового зв'язку між його діями та заподіяними збитками.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 01.07.2008р. (судді: Сидоренко М.В. - головуючий, Таценко Н.Б., Мишкіна М.А.) рішення господарського суду залишено без змін з огляду на його законність та обґрунтованість, відповідності встановленим обставинам справи та нормам чинного законодавства..

Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову у даній справі скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

При цьому скаржник покликається на порушення судами норм матеріального та процесуального права; а саме статей 215, 525, 795 Цивільного кодексу України, оскільки правовідносини сторін регулюються договором оренди, що не визнавався недійсним; всупереч статтям 32 та 38 Господарського процесуального кодексу України суд безпідставно відхилив надані позивачем докази та не витребував необхідні для розгляду справи докази у правоохоронних органів.

Відповідач не надав відзив на касаційну скаргу та не скористався правом на участь представників у судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення позивача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті - 111-7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підстав встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або перевіряти докази.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарськими судами ОСОБА_2 та ОСОБА_1 01.11.2005р. уклали договір, відповідно до умов якого відповідач передав позивачу у строкове платне користування нежитлове приміщення площею 126кв.м. для виготовлення у ньому меблів, за що останній зобов'язався сплачувати орендну плату в розмірі 500грн. щомісячно. Також судами встановлено, що 24.10.2005р. позивач придбав розпиловочний станок "Ярома" та витяжку за договором №1; обладнання було ним отримано по накладній № 22 від 02.12.2005р.

Відповідно до пункту 9 договору даний договір укладений на триста п'ятдесят чотири дні, з 01.11.2005р. по 01.10.2006р.

З метою отримання прибутку від своєї підприємницької діяльності позивач уклав договори на постачання товару від 03.02.2007р. з гр. ОСОБА_3, від 05.02.2007р. з гр. ОСОБА_4, від 07.02.2007р. з гр.ОСОБА_5, від 10.02.2007р. з гр. ОСОБА_6, від 14.02.2007р. з гр. ОСОБА_7, якими було передбачено вартість виготовлення меблів, строки поставки, а також цивільно-правову відповідальність позивача за порушення умов договору у вигляді сплати штрафу.

Після закінчення строку дії договору від 01.11.2005р. позивач продовжував користуватися приміщенням у відповідності зі статтею 764 Цивільного кодексу України за відсутності заперечень з боку відповідача.

Відповідачем 16.02.2007р. повідомлено позивача, про те, що не має наміру здавати в оренду приміщення та запропоновано звільнити його. За твердженням позивача, при звільненні даного приміщення відповідач перешкоджав у вивозі майна позивача -розпиловочного станка та витяжки, що зумовило позбавлення права володіти, користуватись та розпоряджатись вказаним майном, внаслідок чого ним не виконані умови договорів укладених з гр. ОСОБА_3, з гр. ОСОБА_4, з гр.ОСОБА_5, з гр. ОСОБА_6, з гр. ОСОБА_7, не отриманий прибуток -упущена вигода за цими договорами на загальну суму 24 720, 00 грн. та сплачено штраф, що підтверджено платіжними документами, тобто, понесено прямі матеріальні збитки на загальну суму 31 465 грн.

Колегія суддів вважає, що господарські суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що договір, укладений між підприємцями, не містить суттєвих умов, як є обов'язковими для договору оренди.

За таких обставин посилання скаржника на порушення судами статті 215 Цивільного кодексу України також є безпідставним, оскільки господарські суди дійшли висновку про відсутність істотних умов договору, а не про недійсність правочину.

Також судова колегія враховує, що, предметом позовних вимог позивач визначив, стягнення збитків у вигляді прямої матеріальної шкоди, тобто застосування правових наслідків порушення зобов'язання, передбачених статтею 611 Цивільного кодексу України.

Статтею 22 Цивільного кодексу України передбачено відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди та визначено збитки як втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.

Відповідно до статті 224 Господарського процесуального кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Для визначення підстав застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків суду необхідно з'ясувати наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки, розміру збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника і збитками, вину боржника. Звільнення боржника від відповідальності у вигляді збитків за невиконання або неналежне виконання прийнятих на себе зобов'язань безпосередньо пов'язано з наявністю чи відсутністю вище вказаних елементів, що утворюють склад цивільного правопорушення.

При цьому кредитор не повинен доводити вину боржника у порушенні зобов'язання: натомість на нього покладено обов'язок доведення факту невиконання або неналежного виконання зобов'язання боржником, розміру завданих збитків та прямого причинного зв'язку між порушенням зобов'язання та завданими збитками.

Відповідно до частини 2 статті 614 Цивільного кодексу України відсутність своєї вини у порушенні зобов'язання доводить особа, яка вчинила таке порушення.

За статтями 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Господарськими судами встановлено, що зазначивши у позовній заяві та заяві про зміну позовних вимог про перешкоджання відповідачем розпоряджатися належним позивач майном, не довів суду всупереч вимог статті 33 Господарського процесуального кодексу України, яким чином безпосередньо здійснювалось перешкоджання в обґрунтування неправомірності дій з опечатування власником належного йому приміщення, в якому знаходяться товарно-матеріальні цінності, не довів, що орендоване ним приміщення повернуто орендодавцю із посиланням на певні документи, які про це свідчать, як і не довів певними засобами доказування направлення відповідачу повідомлень щодо наміру забрати належне йому майне з опечатаного приміщення. Таким чином господарські суди дійшли правомірного висновку що відсутність можливості виконати замовлення за договорами на постачання товару у визначені строки та позбавлення його можливості розпоряджатися своїм майном, не доведено позивачем та не містить причинно-наслідковий зв'язок між допущеним правопорушенням та завданими збитками.

Колегія суддів вважає, що господарськими судами також обґрунтовано не прийнято до уваги докази позивачем викладені у заяві про зміну позовних вимог, що при здійсненні відповідачем перешкод у користуванні орендованим та його власним майном, зокрема: пояснення надані відповідачем міськвідділу, а також постановами про відмову у порушенні кримінальної справи, копії постанов про відмову у порушенні кримінальної справи, оскільки з огляду та оцінки зазначених постанов про відмову у порушенні кримінальної справи вбачається, що в діях відповідача відсутні ознаки адміністративного правопорушення та ознаки ст. 296 Кримінального кодексу України.

Отже, позивач звернувшись до суду з вимогами стягнення суми заподіяних збитків, суми упущеної вигоди, не довів суду, на підставі належних і допустимих у справі доказів, протиправність конкретних дій відповідача, наявності причинно-наслідкового зв'язку між цими діям та завданою позивачу майновою шкодою.

Таким чином, твердження скаржника спростовуються матеріалами справи та ґрунтуються тільки на перевазі одних доказів над іншими, доводи про порушення і неправильне застосування господарськими судами норм матеріального права при прийняті судових рішень не знайшли свого підтвердження, з огляду на що підстав для їх скасування колегія суддів не вбачає.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновків про те, що суди в порядку статей 43, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно та об'єктивно розглянули в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідили докази, подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень, проаналізували зобов'язальні правовідносини сторін та дійшли законних та обґрунтованих висновків про відсутність підстав для задоволення позову.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів визнає прийняту у справі постанову такою, що відповідає нормам матеріального права; підстав для її зміни чи скасування не вбачається.

Керуючись статтями 43, - 111-7, пунктом 1 статті - 111-9, статтями - 111-10, - 111-11 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 01.07.2008р. у справі № 34-26/166-07-3851 господарського суду Одеської області та рішення господарського суду Одеської області від 05.05.2008р. залишити без змін.