40/569 Про розірвання договору купівлі-продажу об'єкта державної власності - 02.10.2008 Прийняття

У листопаді 2006 року Заступник прокурора Дніпровського району м. Києва в інтересах держави в особі Фонду державного майна України і Регіонального відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області звернувся до Господарського суду м. Києва з позовом до Відкритого акціонерного товариства фірми "Укрбудресурси" про розірвання договору купівлі-продажу об'єкта державної власності № 368 від 26.06.06 на підставі статті 651 ЦК України у зв'язку з істотним порушенням відповідачем умов спірного договору та стягнення з останнього 316461,67 грн неустойки і 3620,85 грн пені (у урахуванням уточнень позовних вимог).

В ході розгляду справи в суді першої інстанції Відкритим акціонерним товариством фірмою "Укрбудресурси" було заявлено зустрічний позов до Фонду державного майна України і Регіонального відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області про розірвання договору купівлі-продажу № 368 від 26.06.06 на підставі статті 652 ЦК України.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 24 березня 2008 року (суддя Борисенко І.І.) позовні вимоги Заступника прокурора Дніпровського району м. Києва в інтересах держави в особі Фонду державного майна та Регіонального відділення Фонду державного майна по Закарпатській області задоволено частково, стягнуто з ВАТ "Укрбудресурси" пеню в розмірі 3620,85 грн. Зустрічні позовні вимоги ВАТ "Укрбудресурси" задоволено повністю.

Рішення вмотивоване посиланнями на статті 610, 614, 651 ЦК України і на ухвалу Господарського суду м. Києва від 31.07.06 у справі № 6/417 за позовом Відкритого акціонерного товариства венчурний корпоративний інвестиційний фонд недиферсіфікованого виду закритого типу "Манускрипт" до ВАТ "Укрбудресури" і Регіонального відділення ФДМ України по Закарпатській області про визнання недійсним договору купівлі-продажу об'єкта державної власності № 368 від 26.06.06. Вказаною ухвалою, суд першої інстанції з метою забезпечення позову заборонив ВАТ "Укрбудресурси" та Регіональному відділенню ФДМ України по Закарпатській області вчиняти будь-які дії, спрямовані на виконання умов спірного договору. Задовольняючи первісні позовні вимоги частково, господарський суд вказав на відсутність в діях позивача та відповідача (сторін за договором № 368) вини у формі умислу чи необережності, зазначаючи про те, що фактична істотна зміна обставин наступила поза волею сторін, а тому відсутні підстави для розірвання договору № 368 в порядку вимог статті 651 ЦК України. Відмовляючи у стягненні з відповідача неустойки в сумі 316461,67 грн, господарський суд зазначив про те, що неустойка настає як правовий наслідок порушення особою зобов'язання встановленого договором або законом.

Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, Регіональне відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду м. Києва від 24.03.08 в частині стягнення з відповідача пені в розмірі 3620,85 грн залишити в силі, рішення місцевого суду скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги по первісному позову задовольнити в повному обсязі і скасувати рішення суду від 24.03.08 в частині задоволення позовних вимог по зустрічному позову ВАТ "Укрбудресурси", прийнявши нове рішення, яким відмовити у задоволенні зустрічних позовних вимог. Касаційна скарга вмотивована доводами щодо невірного застосування судом вимог статті 188 ГК України, в силу якої сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір повинна внести пропозиції про це другій стороні за договором, а також положень статей 509, 610, 614 ЦК України, посилаючись на те, що відповідачем не доведено вжиття всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання договірних зобов'язань як підставу для звільнення останнього від відповідальності.

Заслухавши суддю - доповідача Швеця В.О., присутніх в судовому засіданні представників сторін, перевіривши правильність застосування господарськими судами норм матеріального і процесуального права, дослідивши матеріали справи і доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарським судом, 26 червня 2006 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Закарпатській області (продавець) та Відкритим акціонерним товариством "Укрбудресурси" (покупець) було укладено договір купівлі-продажу об'єкта державної власності № 368, відповідно до умов якого, продавець зобов'язався передати у власність покупцю об'єкт державної власності групи "А" - цілісного майнового комплексу Державного підприємства "Майданський завод пластмас", а покупець - прийняти вказаний об'єкт приватизації і сплатити за нього ціну відповідно до умов, визначених в договорі (далі - Договір). Спірний договір посвідчений нотаріально 26.06.06. Згідно з п. 2.1 Договору покупець зобов'язаний внести 1956000,00 грн, в тому числі ПДВ - 326000,00 грн за придбаний об'єкт приватизації протягом 30 календарних днів з моменту нотаріального посвідчення та державної реєстрації Договору, при цьому строк оплати може бути продовжено ще на 30 календарних днів за умови внесення покупцем не менше 50 відсотків від ціни продажу об'єкта приватизації з урахуванням податку на додану вартість.

Пунктом 7.1 Договору сторони передбачили, що у випадку порушення покупцем строку оплати за об'єкт приватизації чи строк перерахування податку на додану вартість, вказану в пунктах 2.1, 2.2 Договору він сплачує пеню з сум недоїмки, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п.п. 7.2, 7.9 Договору у разі, якщо покупець протягом 60 днів з моменту нотаріального посвідчення державної власності цього договору не сплатить встановлену в цьому договорі ціну продажу об'єкта приватизації, він сплачує неустойку в розмірі 20 відсотків від ціни продажу об'єкта приватизації з урахуванням податку на додану вартість, при цьому продавець порушує питання про розірвання цього договору.

Відмовляючи частково в позові суд першої інстанції виходив з того, що умовами спірного договору можливість його розірвання пов'язувалася лише з порушенням покупцем 60-денного строку внесення платежу за об'єкт приватизації продавцю з моменту його нотаріального посвідчення та державної реєстрації, при цьому суд вказав, що ВАТ "Укрбудресурси" вжило усіх необхідних заходів для виконання зобов’язань за Договором, а тому вина у невиконанні зобов’язань за п.7.2 вказаного договору відсутня. Приймаючи рішення у справі господарський суд послався на ухвалу Господарського суду м. Києва від 31.07.06 у справі № 6/417 за позовом Відкритого акціонерного товариства "Венчурний корпоративний інвестиційний фонд недиферсифікованого виду закритого типу "Манускрипт" до Відкритого акціонерного товариства "Укрбудресурси" та Регіонального відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області про визнання недійсним договору № 368 від 26.06.06. Вказаною ухвалою суд першої інстанції з метою забезпечення позову заборонив ВАТ "Укрбудресурси" та Регіональному відділенню ФДМУ по Закарпатській області вчиняти будь-які дії, спрямовані на виконання умов договору № 368 від 26.06.06.

В частині стягнення неустойки суд зазначив, що виходячи зі змісту положень Закону України "Про приватизацію державного майна" (2163-12) та п.7.2 Договору стягнення таких штрафних санкцій безпосередньо пов'язане з розірванням договору, а тому в зв'язку з відмовою в задоволенні позовних вимог про розірвання договору підстав для стягнення неустойки, передбаченої п.7.2 договору, також не вбачається.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з вказаними висновками господарського суду про наявність підстав для часткової відмови в позові з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 651 Цивільного кодексу України, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Статтею 27 Закону України "Про приватизацію державного майна" та статтею 23 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств" передбачено укладення між продавцем і покупцем договору купівлі-продажу об'єкта приватизації. Ці угоди як окрема юридична категорія угод мають назву "угоди приватизації" (стаття 27 Закону) і є особливими договорами купівлі-продажу державного майна, на які поширюються також відповідні норми цивільного законодавства про угоди, якщо інше не випливає із законодавства про приватизацію. Абзацом другим цієї ж статті передбачається, що договір купівлі-продажу об'єкта приватизації містить санкції за порушення його умов як цивільно-правову відповідальність за невиконання зобов'язань ( рішення Конституційного суду України від 01.07.98 №9-рп (v009p710-98) у справі №01/1501-97).

Згідно з частинами 5, 9 статті 27 Закону України "Про приватизацію державного майна", на вимогу однієї із сторін договір купівлі-продажу може бути розірвано або визнано недійсним за рішенням суду в разі невиконання іншою стороною зобов'язань, передбачених договором купівлі-продажу, у визначені строки, при цьому приватизований об'єкт підлягає поверненню в державну власність. Дана норма кореспондується з статтею 651 ЦК України. При цьому, відповідно до частини першої статті 614 ЦК України особа, яка порушила зобов’язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання (ч. 2 ст. 614 ЦК України). Тобто, обов’язковою умовою, необхідною для прийняття господарським судом рішення про розірвання договору купівлі-продажу (угоди приватизації), є наявність вини сторони за таким договором (угодою) у порушенні зобов’язання.

Відповідно до частини 2 статті 193 ГК України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Проте, як встановлено господарським судом та підтверджується матеріалами справи, ВАТ "Укрбудресурси" вжило усіх необхідних заходів для виконання зобов’язань за договором купівлі-продажу №368, і його вина у невиконанні зобов’язань за п.7.9 вказаного договору відсутня, оскільки воно не могло виконати відповідного зобов’язання у зв’язку з винесенням Господарським судом м. Києва ухвали про забезпечення позову від 31.07.06 у справі № 6/417, якою суд заборонив відповідачу вчиняти будь-які дії на виконання спірного договору.

За таких обставин колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками місцевого господарського суду про те, що у даному випадку до відповідача не може бути застосована відповідальність, передбачена нормами Закону України "Про приватизацію державного майна" (2163-12) , у тому числі –у вигляді розірвання договору купівлі-продажу (угоди приватизації), яким у даному випадку є Договір №368.

Що стосується позовних вимог про стягнення 316461,67 грн неустойки, передбаченої п. 7.2 Договору, касаційна інстанція враховує наступне.

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Враховуючи те, що відповідач був позбавлений можливості своєчасно внести платежі за об'єкт приватизації у зв’язку з винесенням Господарським судом м. Києва ухвали про забезпечення позову від 31.07.06 у справі № 6/417, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність законних підстав для стягнення неустойки.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з вказаними висновками господарського суду та вважає, що приймаючи оскаржуване рішення у справі, суд дав вірну юридичну оцінку обставинам справи та правильно застосував норми матеріального та процесуального права.

Згідно з частиною другою статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Правова оцінка обставин та достовірності доказів по справі є виключна прерогатива першої та апеляційної інстанції.

З огляду на викладене, твердження скаржника про порушення і неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті судових актів не знайшли свого підтвердження, інші ж доводи пов’язані з переоцінкою доказів, що виходить за межі повноважень касаційної інстанції, у зв’язку з чим, підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акта колегія суддів касаційної інстанції не вбачає.