15/7-277 Про спонукання укласти договір купівлі-продажу нежитлового приміщення - Текст документа

Рішенням господарського суду Тернопільської області від 07.05.2008 у справі № 15/7-277 (суддя Бучинська Г.Б.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 08.07.2008 (колегія суддів у складі головуючого судді Краєвської М.В., суддів Кордюк Г.Т., Орищин Г.В.), позовні вимоги ТОВ "Термо-Т" задоволені, вирішено спонукати Управління комунальної власності Тернопільської міської ради укласти з ТОВ "Термо-Т" договір купівлі-продажу нежитлового приміщення по вул. Руській, 25-27 у м. Тернополі загальною площею 67,б м-2 та ринковою вартістю 119244 грн. згідно з експертним висновком станом на 30.04.2005, врахувавши різницю між ринковою вартістю орендованого майна та фактичною сумою поліпшень, що здійснені за рахунок коштів орендаря ТОВ "Термо-Т" і які станом на грудень 2002 року становлять 32460,67 грн. відповідно до постанови господарського суду Тернопільської області від 12.12.2006 у справі № 9/87-1206.

Рішення та постанова у справі мотивовані тим, що відповідач не мав права 30.04.2007 затверджувати нову оцінку об'єкта приватизації, не виконавши при цьому постанову господарського суду Тернопільської області від 12.12.2006 у справі № 9/87-1206, якою встановлено і вартість приміщення і вартість його невід'ємного поліпшення, здійсненого за рахунок орендаря, отже, відповідач безпідставно ухилився від укладення договору на умовах, визначених у цій постанові.

Управління комунальної власності Тернопільської міської ради з рішенням та постановою у справі не згодне, в поданій касаційній скарзі просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на порушення судами ст. 12 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (2171-12) та п. 23 Методики оцінки майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 10.12.2003 № 1891 (1891-2003-п) , а також неправильне застосування ст. 35 ГПК України (1798-12) .

Представник позивача своїм процесуальним правом на участь в судовому засіданні касаційної інстанції не скористався.

Відповідно до розпорядження в.о. Голови судової палати Вищого господарського суду України від 02.10.2008 № 02-12.2/398 розгляд касаційної скарги у справі здійснюється в постійному складі колегії: головуючого судді Грейц К.В., суддів Бакуліної С.В., Глос О.I.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні пояснення представника відповідача, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного та рішенні місцевого господарських судів, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено, що між сторонами за справою виник спір з приводу укладення договору купівлі-продажу комунального майна в процесі його приватизації, орендарем якого є позивач, в зв'язку з недосягненням згоди щодо вартості об'єкту приватизації і його невід'ємних поліпшень, здійснених позивачем під час оренди приміщення.

Як вбачається з матеріалів справи, позовні вимоги про спонукання відповідача укласти договір купівлі-продажу на умовах, запропонованих позивачем, грунтуються на приписах ст. 181 Господарського суду України про загальний порядок укладення договорів, а також обов'язку виконати постанову господарського суду Тернопільської області від 12.12.2006 у справі № 9/87-1206 між тими ж сторонами, якою Управління комунальної власності Тернопільської міської ради зобов'язано вчинити дії при затвердженні експертної оцінки щодо визначення частки комунального майна в об'єкті приватизації - нежитловому приміщенні комунальної власності загальною площею 67,7 м-2, розташованому по вул. Руській, 27 у м. Тернополі, ринкова вартість якого на дату оцінки становила 119244 грн., і при визначенні ціни об'єкта приватизації у договорі купівлі-продажу приміщення різницю між ринковою вартістю орендованого майна та фактичною сумою поліпшень, що здійснені за рахунок коштів орендаря ТОВ "Термо-Т", і які станом на грудень 2002 року становлять 32460,67 грн.

Відповідно до висновку від 13.06.2005 про вартість майна приміщень загальною площею 67,6 м-2, що знаходяться в м. Тернополі, по вул. Руській, 25-27, оціночна вартість об'єкту оцінки станом на 30.04.2005 складає 119244 грн. Даний висновок затверджений наказом. Управління обліку та контролю за використанням комунального майна (правонаступником якого є відповідач у справі) від 23.06.2005 № 106, а наступним наказом № 107 від 23.06.2005 на підставі цієї затвердженої експертної оцінки вирішено укласти з ТОВ "Термо-Т" договір купівлі-продажу та нотаріально його посвідчити.

Втім, договір на умовах, визначених постановою господарського суду Тернопільської області від 12.12.2006 у справі № 9/87-1206, не був укладений, натомість, наказом Управління комунальної власності Тернопільської міської ради від 18.06.2007 № 82 затверджено висновок про нову незалежну оцінку вартості приміщення, орендованого ТОВ "Термо-Т" по вул. Руській, 25-27 у м. Тернополі, згідно якої станом на 30.04.2007 оціночна вартість об'єкту складає 265200 грн., в т.ч. частка комунального майна (75,76%) - 200928 грн., частка орендаря (24,24%) - 64272 грн., та на підставі якої наказом Управління комунальної власності від 18.06.2007 № 83 вирішено укласти з ТОВ "Термо-Т" договір купівлі-продажу вказаного приміщення.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що такі дії відповідача порушують права позивача на купівлю-продаж приміщення на умовах, які щодо вартості об'єкту приватизації та вартості поліпшень, які здійснені за рахунок коштів орендаря, були визначені постановою господарського суду Тернопільської області від 12.12.2006 у справі № 9/87-1206.

Разом з тим, висновки судів попередніх інстанцій про підставність і грунтовність позовних вимог колегія суддів вважає суперечливими, передчасними і такими, що не грунтуються на повно встановлених обставинах справи.

Так, згідно ч. 1 ст. 12 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (2171-12) ціна продажу об'єкта, що підлягає приватизації шляхом викупу, визначається шляхом проведення незалежної оцінки

За приписами пунктів 17, 18, 23 Методики оцінки майна, затвердженої постановою Кабінету міністрів України № 1891 від 10.12.2003 (1891-2003-п) прийняття, погодження та затвердження оцінки майна державними органами приватизації, органами, уповноваженими управляти державним майном, чи виконавчими органами відповідних органів місцевого самоврядування здійснюється на підставі результатів рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна) згідно з Законом України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" (2658-14) .

Затвердження оцінки майна здійснюється шляхом видання наказу про затвердження акта оцінки майна або скріплення печаткою та підписом керівника державного органу приватизації (органу, уповноваженого управляти державним майном) чи виконавчого органу відповідного органу місцевого самоврядування висновку про вартість майна.

Погодження висновку про вартість майна здійснюється шляхом скріплення його печаткою та підписом керівника відповідного органу або іншої уповноваженої на це особи.

Висновок про вартість майна, складений для цілей приватизації майна шляхом викупу або продажу конкурентними способами (для договору купівлі-продажу, оголошення умов продажу, у тому числі повторного продажу), дійсний протягом шестимісячного строку від дати його затвердження.

Дія висновку про вартість майна продовжується наказом відповідного органу, який його затвердив, на строк, що не перевищує одного року від дати затвердження..

Виходячи з зазначених законодавчих приписів, висновок від 13.06.2005 про вартість майна спірних приміщень станом на 30.04.2005, яка складає 119244 грн., не міг бути використаний для укладення договору купівлі-продажу в 2007 році, отже, провівши і затвердивши нову незалежну оцінку вартості приміщень станом на 30.04.2007 відповідач діяв у відповідності до вимог чинного законодавства про приватизацію, а посилання судів попередніх інстанцій на невиконання при цьому постанови господарського суду Тернопільської області від 12.12.2006 у справі № 9/87-1206 колегія суддів вважає помилковим, адже, цією постановою відповідача зобов'язано при затвердженні експертної оцінки вчинити дії з визначення частки комунального майна в об'єкті приватизації, ринкова вартість якого на дату оцінки становила 119244 грн., і при визначенні ціни об'єкта приватизації у договорі купівлі-продажу приміщення врахувати частку орендаря, що складається з вартості невід'ємних поліпшень, здійснених ним за рахунок власних коштів за час оренди, яка станом на грудень 2002 року становить 32460,67 грн.

Таким чином, судом у справі № 9/87-1206 була встановлена вартість невід'ємних поліпшень на певну дату - на грудень 2002р., яка підлягає врахуванню при визначенні ціни об'єкта приватизації, а не ціна об'єкта приватизації, як вважає позивач і цю його позицію підтримали суди попередніх інстанцій.

Колегія суддів зазначає, що в процесі розгляду справи залишились не спростованими заперечення відповідача проти позовних вимог щодо ухилення саме позивача від укладення договору купівлі-продажу, в умовах якого мала бути врахована нова експертна оцінка майна і пропорційно збільшена частка орендаря, визначена в постанові у справі № 9/87-1206, з огляду на що, не можна вважати встановленою підставність звернення позивача до суду з вимогою спонукати відповідача укласти договір на іншіх умовах, адже, відповідно до ст. 1 ГПК України (1798-12) право на звернення до суду пов'язується з порушенням або оспорюванням прав і охоронюваних законом інтересів позивача.

Крім того, суди попередніх інстанцій не звернути увагу, що позов, предметом якого фактично є спонукання до виконання постанови господарського суду Тернопільської області від 12.12.2006, може свідчити про те, що спір між сторонами про той же предмет і з тих же підстав вже вирішено компетентним судом, однак, це рішення залишилось не виконаним, що унеможливлює задоволення такого позову і тягне за собою зовсім інші процесуальні наслідки, втім, судами не надано належної правової оцінки предметам доказування у цих двох справах шляхом їх співставлення з метою виключення їх тотожності.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного суду України від 29.12.1976 № 11 "Про судове рішення" (v0011700-76) , рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, а також оцінку всіх доказів. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обгрунтувати. Мотивувальна частина рішення повинна мати також посилання на закон та інші нормативні акти матеріального права, на підставі яких визначено права і обов'язки сторін у спірних правовідносинах.

Обгрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду стосовно встановлених обставин і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Резолютивна частина рішення повинна містити чіткі та безумовні висновки, що грунтуються на аналізі та оцінці фактичних обставин, викладених у його мотивувальній частині, та відповідати застосованим до спірних відносин нормам права.

Однак, в порушення цих приписів і вимог ст. 84 ГПК України (1798-12) судами не встановлена наявність чи відсутність обставин, які входять до предмету доказування і з якими закон, на який посилається позивач, пов'язує виникнення у нього права на позов і захист цього права у обраний ним спосіб, а у органу приватизації - настання зобов'язання укласти з ним і на його умовах договір купівлі-продажу.

Оскільки відповідно до приписів ст. ст. 111-5, 111-7 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) касаційна інстанція перевіряє повноту встановлення та юридичну оцінку обставин справи і не наділена повноваженнями щодо їх встановлення, колегія суддів на підставі п. 3 ст. 111-9 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) вважає за необхідне скасувати судові акти попередніх інстанцій, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення зазначених обставин і надання їм належної правової оцінки з врахуванням всіх вищевикладених вказівок цієї постанови.