Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

розглянувши у відкритому судовому засіданні

Дніпропетровського апеляційного господарського суду

В судове засідання прибули представники сторін:

Заслухавши суддю-доповідача –Є. Борденюк, пояснення представників сторін та перевіривши матеріали справи, Вищий господарський суд України

У липні 2002р. ТОВ "Комунальник" звернулося в господарський суд Дніпропетровської області з позовом до ЗАТ "Дніпрокомунтранс", в якому просить поновити строк позовної давності, який був пропущений у зв’язку з поверненням без розгляду позовної заяви, яка мала недоліки, та стягнути з відповідача на свою користь суму заборгованості за виконанні роботи за договорами підряду.

Первісні позовні вимоги неодноразово змінювались.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 21.11.2002 року у справі № 30/18/141 позовні вимоги задоволені в частині стягнення основного боргу, інфляційних в розмірі 19 063,52 грн., трьох процентів річних в розмірі 2 298,74 грн. В решті позовних вимог –відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 06.02.2003 року рішення господарського суду Дніпропетровської області від 21.11.2002 року у справі № 30/18/141 скасоване, у позові відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 13.05.2003 року рішення від 21.11.2002 господарського суду Дніпропетровської області, постанову від 06.02.2003 Дніпропетровського апеляційного господарського суду у справі № 30/18/141 скасовані, справу передано до господарського суду Дніпропетровської області на новий розгляд.

В ході нового розгляду справи ЗАТ "Дніпрокомунтранс" звернувся до ТОВ "Комунальник" із зустрічним позовом про стягнення з останнього 210 040,76 грн. заборгованості по оплаті наданих послуг та поставлених товарів, які здійснювались в порядку розрахунків за виконані позивачем підрядні роботи.

Також, позивачем були уточнені позовні вимоги шляхом їх збільшення до суми 3328 574,50 грн., у тому числі 1273 315,70 грн. основного боргу, 1736 802,60 грн. збитків від інфляції за період з 01.07.1999 року по 01.10.2007 року та 318 456,25 грн. 3% річних за період з 01.07.1999 року по 01.10.2007 року, відповідно до заяви від 29.10.2007 року (а.с. 36-37, т. 14).

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 15.10.2007 року розгляд даної справи був об’єднаний зі справою господарського суду Дніпропетровської області № 23/24 за позовом ЗАТ "Дніпрокомунтранс" до ТОВ "Комунальник" про визнання договору підряду №2 від 08.01.1998 року недійсним, як такий, що не відповідає вимогам закону.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 19.11.2007 року у справі №9-8/204(30/18/141)(23/24) (суддя Подобед І.М.), яке постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 22.04.2008 року (колегія суддів: Євстигнеєв О.С., Лотоцька Л.О., Бахмат Р.М.) залишено без зміни, відмовлено у первісному позові ТОВ "Комунальник" до ЗАТ "Дніпрокомунтранс" про стягнення 3 328 574,50 грн. заборгованості за виконані підрядні роботи згідно договорів 1995-1997 року та договору 1998 року (з урахуванням уточнень до позовних вимог); відмовлено у задоволені зустрічного позову ЗАТ "Дніпрокомунтранс" до ТОВ "Комунальник" про стягнення 210 040 грн. 76 коп. заборгованості по оплаті наданих послуг, які надавались з березня 2000 року (харчування в їдальні, постачання товарно-матеріальних цінностей, поставку продуктів харчування, оренда приміщень, заліки взаємних вимог по сплаті квартирної плати, за опалення, гарячу та холодну воду, купівля-продаж автомобіля ГАЗ-53, ритуальні послуги тощо) та відмовлено у позові ЗАТ "Дніпрокомунтранс" до ТОВ "Комунальник" про визнання недійсним договору підряду №2 від 08.01.1998 року. Крім того, зазначеним рішенням скасовані заходи по забезпеченню позову, що були застосовані ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 01.08.2005 року у цій справі.

Судові рішення мотивовані тим, що 08 січня 1998 року між сторонами був підписаний договір підряду №2 на здійснення капітального ремонту з реконструкцією гуртожитку для малосімейних із прибудовою блоку малосімейного житлового будинку і зали спортивного комплексу на куту вулиць Рибинська-Болгарська в м. Дніпропетровську (пункт 1 договору), а також на здійснення ремонтних та загально-будівельних робіт на території ЗАТ "Дніпрокомунтранс" і на території об’єктів, що належать йому (пункт 2 договору).

Згідно пункту 3 умов вказаного договору, усі пункти раніше укладених договорів за 1995 рік, 1997 рік, 1998 рік, не включені у цей договір, залишаються у силі.

Пунктом 4 вказаного договору сторони встановили строк дії цього договору з моменту його підписання і до закінчення будівництва по вул. Рибинська-Болгарська.

Умовами пункту 5 вказаного договору сторони встановили, що оплата за виконані ремонтні і загально-будівельні роботи здійснюється замовником згідно затвердженої кошторисної документації, актів Форми-2, актів Форми-3, підписаних представниками Замовника та Підрядчика.

Умовами пункту 10 вказаного договору сторони встановили, що роботи, не передбачені кошторисною документацією, або необхідні відхилення від кошторисів, встановлюються актами сторін з їх наступною оплатою.

Згідно пункту 11 вказаного договору, Підрядчик сплачує Замовнику за фактично надані послуги і будівельні матеріали по прейскурантних цінах із додаванням транспортних і заготівельно-складських витрат. Оплата здійснюється в рахунок виконаних будівельно-монтажних робіт, згідно укладених договорів.

Пунктом 12 вказаного договору сторони встановили, що Замовник зобов’язується остаточний розрахунок здійснити на протязі 30 діб після здачі об’єктів і у разі дострокового розірвання цього договору.

Вважаючи, що зазначений договір наданий позивачем до суду для залучення до матеріалів справи в іншій редакції, ніж та, що була підписана відповідачем у момент укладення договору, останній звернувся до прокуратури з заявою про порушення кримінальної справи у відношенні директора ТОВ "Комунальник" Кулідоброва В.П., який з метою необґрунтованого стягнення з ЗАТ "Дніпрокомунтранс" грошових коштів підробив договір підряду №2 від 08.01.1998 року і надав його до господарського суду Дніпропетровської області.

На підставі заяви відповідача прокуратурою Бабушкінського району м. Дніпропетровська була проведена перевірка поданої заяви, за наслідком якої було відмовлено у порушенні кримінальної справи відносно директора ТОВ "Комунальник" Кулідоброва В.П. за ознаками ч.1 ст. 366 КК України. Постановою про відмову у порушенні кримінальної справи від 04.08.2006 року, зокрема, встановлено, що:

- договір підряду №2 від 08.01.1998р. складений з внесенням відомостей, які не відповідають дійсності, а саме: в преамбулі договору підряду №2 від 08.01.1998р. вказано, що зі сторони ЗАТ "Дніпрокомунтранс" виступає голова правління Лубинський В.О. у той час як 08.01.1998 року головою правління був Іванченко Ф.Я., який знаходився на роботі і виконував свої обов’язки, що підтверджується табелем робочого часу і заробітної платні за січень 1998 року, поясненнями Іванченко Ф.Я., Лубинського В.О., Глушко В.К., договором підряду №1 від 08.01.1998 року, договором №2 про оренду приміщення від 08.01.1998 року;

- на другом аркуші договору підряду №2 від 08.01.1998 року є підписи посадових осіб ЗАТ "Дніпрокомунтранс", а саме: Лубинського В.О., як голови правління ЗАТ "Дніпрокомунтранс", візи Іванченко Ф.Я. як інженера –будівельника ЗАТ "Дніпрокомунтранс", Глушко В.К.. як головного бухгалтера, що не відповідає дійсності, оскільки у відповідності зі Статутом ЗАТ "Дніпрокомунтранс" і рішення загальних зборів акціонерів ЗАТ "Дніпрокомунтранс" правом підпису договорів був наділений голова правління Товариства, посаду якого станом на 08.01.1998 року займав Іванченко Ф.Я.;

- у ході дослідчої перевірки не встановлено об’єктивних даних, які вказують на наявність у діях директора ТОВ "Комунальник" Кулідоброва В.П. складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України по факту складення завідомо неправдивого договору підряду №2 від 08.01.1998 року або внесення в нього завідомо неправдивих відомостей, оскільки ЗАТ "Дніпрокомунтранс" не надало оригінал чи засвідчену ксерокопію вказаного договору. У зв’язку із чим можна було б об’єктивно встановити факт укладення даного договору або його відсутність і, таким чином, підтвердити факт складення завідомо неправдивого документа або внесення до нього завідомо неправдивих відомостей.

Відповідно до ст. 153 Цивільного кодексу УРСР (1963р.), який регулював правовідносини сторін на час підписання спірного договору, договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.

Згідно ст. 353 Цивільного кодексу УРСР, за договором підряду на капітальне будівництво організація-підрядчик зобов’язується своїми силами і засобами збудувати і здати організації-замовнику передбачений планом об’єкт відповідно до затвердженої проектно-кошторисної документації і у встановлений строк, а замовник зобов’язується надати підрядчику будівельну площадку, передати йому затверджену проектно-кошторисну документацію, забезпечити своєчасне фінансування будівництва, прийняти закінчені будівництвом роботи і оплатити їх.

Однією із суттєвих умов договору підряду на капітальне будівництво, на думку судів попередніх інстанцій, є наявність у сторін затвердженої проектно-кошторисної документації. Така документація до договору підряду №2 від 08.01.1998 року у сторін відсутня, тому суди дійшли висновку, що спірний договір є неукладеним, у зв’язку з чим його умови не можуть встановлювати певні права і обов’язки сторін під час виконання підрядних робіт, зокрема щодо підстав та порядку розрахунків за їх виконання. На підставі цього суди також відмовили у задоволенні позовних вимог щодо визнання договору №2 від 08.01.1998 року недійсним, оскільки недійсним можна визнати тільки укладений договір.

Посилання скаржника на ту обставину, що проектна документація була повернута відповідачу, оскільки останній продав об’єкт нез авершеного будівництва іншій особі, не підтверджуються доказами по справі. Крім того, договір №2 не містить посилань на будь-які додатки до нього.

Щодо відмови у задоволенні первісного позову, то підставою такої відмови були, насамперед, ті обставини, що договір №2 від 08.01.1998 року, на якому ґрунтувалися позовні вимоги, визнаний судом неукладеним, тобто підстави, за якими позивач просив стягнути грошові кошти, відсутні. У зв’язку з цим суди послалися на норми ст.ст. 4, 165 і 345 ЦК УРСР як на підставу оплати робіт за кожним актом форми №КБ-2в окремо і застосували у зв’язку з цими обставинами ст. 71 ЦК УРСР, зазначивши у рішенні про сплив строку позовної давності.

У задоволенні позовних вимог про стягнення грошових коштів за виконані підрядні роботи за період з 02.07.1999 року по жовтень 2000 року судом відмовлено, оскільки відповідачем проведена оплата за вказаний період, у зв’язку з чим зобов’язання відповідача є припиненими.

Зазначені висновки місцевого господарського суду, на думку суду апеляційної інстанції, кореспондуються з рішенням господарського суду Дніпропетровської області по справі №12/166-07, в якому брали участь ті самі сторони, і яке набуло законної сили.

Щодо зустрічного позову, то він задоволенню не підлягає, оскільки згідно ст. 82 Цивільного кодексу УРСР у разі виконання зобов’язання боржником після спливу строку позовної давності він не вправі вимагати повернення виконаного, хоча б в момент виконання він і не знав би про сплив строку давності. За таких обставин ЗАТ "Дніпрокомунтранс" не має права вимагати від ТОВ "Комунальник" повернення грошових коштів та відшкодування вартості товарно-матеріальних цінностей і послуг, які мають бути віднесені останнім на погашення заборгованості, яка знаходиться за межами строку позовної давності, що є, на думку судів попередніх інстанцій, підставою для відмови у позові.

Звертаючись до суду з касаційною скаргою, ТОВ "Комунальник" просить рішення та постанову у справі скасувати, прийняти нове рішення, яким задовольнити первісні позовні вимоги, посилаючись при цьому на неправильне застосування норм матеріального права, а саме, ст. 71, 345 ЦК УРСР, а також на невідповідність висновків, викладених у оскаржуваних рішеннях обставинам справи.

Перевіряючи юридичну оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та їх повноту, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з такого.

Постановою Вищого господарського суду України від 13.05.2003 року скасовані попередні судові рішення, справа направлена на новий розгляд, зокрема, не погодившись з постановою господарського суду апеляційної інстанції про відмову у позові з мотивів ненастання строку оплати виконаних робіт, господарський суд касаційної інстанції вказав на те, що підписання сторонами актів форми-2, форми-3 є подією з настанням якої виникає право вимоги кредитора про оплату та зобов’язання дебітора оплатити вимогу. За відсутності погодженого сторонами строку оплати –застосуються положення ст. 165 ЦК УРСР. При цьому перебіг строку позовної давності починається з моменту виникнення права вимоги.

За результатами нового розгляду спору, висновки суду попередніх інстанцій про закінчення строків позовної давності за вимогами про оплату, які виникли до липня 1999 р., що стало підставою для відмови у первісному позові у цій частині, відповідають законодавчим положенням.

Умова, викладена п.3 договору від 08.01.1998 року про те, що усі пункти раніше укладених договорів за 1995 р., 1997 р., 1998 р., не включені у цей договір, залишаються в силі, не змінює предмету договору від 08.01.1998 року, як не змінює і моменту виникнення права на вимогу. А тому посилання скаржника на те, що за вимогами періоду 1995 р. –липень 1999 р. строки позовної давності не пропущені, є хибним, яке спростовується також клопотаннями самого позивача за первісним позовом про відновлення пропущеного строку позовної давності.

Відповідно до положень ст. 153 ЦК УРСР договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Підписання сторонами актів форми-2, форми-3 є підтвердженням виконання ними зобов’язань, а, отже і їх погодження. Спір про неузгодження сторонами істотних умов договору, може бути лише обставиною, з якою сторона пов’язує неможливість виконання нею повного зобов’язання. Висновок судів попередніх інстанцій про неузгодження сторонами усіх істотних умов договору, є помилковим, який також спростовується вирішенням судами спору з правовідносин, що виникли з договору підряду, по суті. Незалежно від мотивів, на які посилається позивач за зустрічним позовом про недійсність договору, подальше його схвалення, шляхом виконання зобов’язань з посиланням на цей договір, про що зазначено у судових рішеннях, є підставою для відмови у позові.

Мотиви відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог про оплату грошових зобов’язань, базуються на правових нормах.

Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9- 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу ТОВ "Комунальник" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 19.11.2007 року, постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 22.04.2008 року у справі № №9-8/204(30/18/141)(23/24) залишити без зміни.