Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Істок"

участю представників сторін:

від позивача -не з'явився

відповідача -не з'явився

В березні 2008 року об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Істок" звернулося до господарського суду Харківської області із позовом про виселення суб`єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_1 із нежитлових приміщень за адресою: АДРЕСА_1, посилаючись на нікчемність договорів оренди нежитлового приміщення, укладених між позивачем та відповідачем 17 грудня 2003 року.

Рішенням господарського суду Харківської області (суддя -О.Ільїн) від 14 квітня 2008 року позов задоволено. Виселено відповідача з нежитлових приміщень площею 22 кв.м. та 37 кв.м., що знаходяться за адресою АДРЕСА_1.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду (головуючий -В.Бондаренко, судді -В.Лакіза, Л.Камишева) рішення господарського суду Харківської області від 14 квітня 2008 року скасовано.

В касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати постанову Харківського апеляційного господарського суду від 23 червня 2008 року, залишивши в силі рішення господарського суду Харківської області від 14 квітня 2008 року.

Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини (пункт 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України).

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як вбачається з матеріалів справи і встановлено господарськими судами, 17 грудня 2003 року між об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку "Істок" та суб`єктом підприємницької діяльності -фізичною особою ОСОБА_1 було укладено договори оренди нежитлових приміщень 22 кв.м. та 37 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1, на умовах викладених у даному договорі (пункт 1.1. договорів).

Пункт 5.1. договорів встановлює, що договір вступає в силу з 25 січня 2004 року і діє до 25 січня 2010 року.

В обґрунтування касаційної скарги, позивач, посилаючись на пункт 4 Перехідних положень ЦК України (435-15) , зазначає, що в силу статті 220 ЦК України дані договори є нікчемними, так як при їх укладенні не було дотримано положення частини 2 статті 793 ЦК України про нотаріальне посвідчення договору найму будівлі (її окремої частини) строком на один рік і більше.

Крім того, скаржник зазначає, що спірні приміщення відносяться до категорії допоміжних приміщень багатоквартирного будинку і є нежитловими приміщеннями, а отже на правовідносини, що виникли із договорів мають розповсюджуватись положення параграфу 4 глави 58 Цивільного кодексу України (435-15) .

Проте із такою позицією повністю погодитись неможливо, виходячи із наступного.

Частина 1 статті 153 ЦК УРСР встановлює, що договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах.

Відповідно до частини 1 статті 257 ЦК УРСР договір майнового найму між громадянами на строк більше одного року повинен бути укладений у письмовій формі.

Враховуючи наведене, з огляду на те, сторони, до набуття чинності Цивільним кодексом України (435-15) , у передбаченій статтею 257 ЦК УРСР формі досягли згоди щодо усіх істотних умов оренди нежитлових приміщень, колегія суддів дійшла до висновку, що підстави недійсності зазначених договорів визначаються ЦК УРСР (1540-06) , що діяв на момент їх укладення.

Згідно з частиною 1 статті 41 ЦК УРСР угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов'язків.

Частина 1 статті 45 ЦК УРСР встановлює, що недодержання форми угоди, якої вимагає закон, тягне за собою недійсність угоди лише в разі, якщо такий наслідок прямо зазначено в законі.

Таким чином, договори оренди нежитлових приміщень були укладені із дотриманням форми, передбаченої ЦК УРСР (1540-06) , а тому підстав вважати їх недійсними або нікчемними немає.

Крім того, питання недійсності договорів оренди нежитлових приміщень 22 кв.м. та 37 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1, було предметом розгляду господарського суду Харківської області, в результаті чого було рішенням від 01.11.2007 року (справа № 46/340-07) у задоволенні позовних вимог було відмолено. На даний час, зазначене судове рішення набрало законної сили і скасоване не було.

Незважаючи на те, що при винесенні постанови від 23.06.2008 року, апеляційний господарський суд помилково застосував норми глави 59 ЦК України (435-15) , висновки апеляційної інстанції щодо відсутності підстав для задоволення заявлених вимог зроблені на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих сторонами доказів і відповідають обставинам справи.

Доводи касаційної скарги висновків апеляційного господарського суду не спростовують і підстав для скасування постанови Харківського апеляційного господарського суду від 23 червня 2008 року не вбачається.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. - 111-5, - 111-7, - 111-9- - 111-11 ГПК України Вищий господарський суд України, суд

касаційну скаргу об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Істок" залишити без задоволення, а постанову Харківського апеляційного господарського суду від 23 червня 2008 року у справі за № 46/75-08 -без змін.