Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :

в судовому засіданні взяли участь представники:

Відповідно до розпорядження заступника Голови Вищого господарського суду України від 30.09.2008 № 418 справу № 5020-4/098 розглядає колегія суддів Вищого господарського суду України у складі: Губенко Н.М. –головуючий суддя, судді Барицька Т.Л., Подоляк О.А.

Ухвалою Господарського суду м. Севастополь від 05.05.2008 у справі № 5020-4/098 відхилено скаргу Приватного підприємства "Грэксим" на дії Відділу державної виконавчої служби в Ленінському районному Управлінні юстиції у місті Севастополі по примусовому виконанню наказу господарського суду від 21.06.2006 по справі № 20-6/040-8/134 на підставі статті 20 та пункту 4 статті 26 Закону України "Про виконавче провадження", так як місце знаходження боржника Міністерства оборони РФ згідно з рішенням та наказом суду є місто Москва Російська Федерація де і повинно виконуватися рішення.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 12.06.2008 у справі № 5020-4/098 апеляційну скаргу Приватного підприємства "Грэксим" залишено без задоволення, а ухвалу господарського суду м. Севастополя від 05.05.2008 у даній справі без змін.

Не погоджуючись з зазначеною постановою суду апеляційної інстанції, Приватне підприємство "Грэксим" подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 12.06.2008 та ухвалу господарського суду м. Севастополь від 05.05.2008 та прийняти нове рішення, яким задовольнити його скаргу.

В обґрунтування касаційної скарги Приватне підприємство "Грэксим" посилається на те, що фактичні обставини, які входять до предмету доказування у даній справі, досліджені судами першої та апеляційної інстанцій без достатньої повноти, що є порушенням норм процесуального права, в тому числі і статті 43 ГПК України, допущені помилки у застосуванні норм матеріального права.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм попередніми судовими інстанціями належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно із статтею 108 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України переглядає за касаційною скаргою (поданням) рішення місцевого господарського суду та постанови апеляційного господарського суду.

Відповідно до вимог статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до роз'яснень, викладених у пунктах 1, 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 № 11 "Про судове рішення" (v0011700-76) , рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати.

Вищий господарський суд України прийшов до висновку, що оскаржувані судові рішення є такими, що відповідають даним вимогам, з огляду на наступне.

Господарські суди попередніх інстанцій встановили наступні обставини.

Рішенням господарського суду міста Севастополя від 01.06.2004 у справі № 20-6/040-8/134 задоволено позовні вимоги Приватного підприємства "Грэксим" до Міністерства оборони Російської Федерації, треті особи: військова частина 51252 Міністерства оборони Російської Федерації та Фінансово-економічне управління Чорноморського Флоту Російської Федерації і стягнуто з Міністерства оборони Російської Федерації збитки по договору від 04.07.1991 про очищення акваторії Севастопольської бухти, строк дії якого встановлений до 31.12.1998 в сумі 740249,18 грн. шляхом перерахування курсу долара США в національну одиницю України та стягнуто судові витрати. Рішення вступило в законну силу 16.11.2004.

Ухвалами суду від 27.08.2004 та 21.06.2006 внесено зміни в поштові реквізити відповідача та видано наказ.

Постановою ДВС Ленінського РУЮ міста Севастополя від 31.01.2008 відкрито виконавче провадження.

За змістом зазначеної постанови наказ суду пред'явлений до ВДВС в Ленінському районному управлінні юстиції у м. Севастополь на підставі статті 20 Закону України "Про виконавче провадження" у зв'язку з тим, що на території Ленінського району міста Севастополя є майно Міністерства оборони Російської Федерації, а саме: грошові кошти Фінансово-економічного управління Чорноморського флоту Російської Федерації на рахунках в фінансово-кредитних установах.

Постановою від 18.02.2008 начальника ВДВС в Ленінському РУЮ у м. Севастополь Агалакова Є.А., яка прийнята на підставі статті 8 Закону України "Про виконавче провадження", постанову про відкриття виконавчого провадження від 31.01.2008 скасовано з тих підстав, що боржником є юридична особа Міністерство оборони Російської Федерації (119160, місто Москва, К-160, вул. Знаменка, 19 ПИК 044583001), яке знаходиться та зареєстровано на території Російської Федерації, матеріалами виконавчого провадження не підтверджуються повноваження Фінансово-економічного управління Чорноморського флоту Російської Федерації на здійснення представництва інтересів юридичної особи –Міністерства оборони Російської Федерації. Крім того, Фінансово-економічне управління Чорноморського флоту Російської Федерації не є юридичною особою та не має статусу філії, представництва або підрозділу Міністерства оборони Російської Федерації.

Постановою ВДВС в Ленінському РУЮ у м. Севастополь від 18.02.2008 за підписом заступника начальника виконавчої служби Мирза Ю.І., на підставі ч. 4 статті 26 Закону України "Про виконавче провадження", відмовлено у прийнятті виконавчого документу –наказу господарського суду м. Севастополь від 21.06.2006 та у відкритті виконавчого провадження по примусовому виконанню наказу суду № 20-6/040-8/134 від 21.06.2006, так як він повинен виконуватися за місцем знаходження боржника чи його майна.

Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що дії ВДВС в Ленінському РУЮ м. Севастополя є правомірними, порушень норм чинного законодавства при прийнятті оскаржуваних постанов з боку ВДВС не встановлено, а тому підстави для їх скасування відсутні.

Вищий господарський суд України погоджується із висновками господарських судів першої та апеляційної інстанцій, виходячи з наступного.

Відповідно до преамбули Закону України "Про виконавче провадження" (606-14) цей Закон визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

Статтею 1 названого Закону встановлено, що виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) –це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Виконавчі дії провадяться відповідно до частини 1 ст. 20 Закону державним виконавцем за місцем проживання, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Якщо боржник є юридичною особою, то виконання провадиться за місцезнаходженням його постійно діючого органу або майна.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій боржником є Міністерство оборони Російської Федерації, тобто Федеральний орган виконавчої влади Російської Федерації, який відповідно до пункту 13 Положення про Міністерство оборони Російської Федерації є юридичною особою, має кошторис, печатку, штампи і бланки з зображенням Державного герба Російської Федерації зі своїм найменуванням, поточний, розрахунковий, валютні і інші рахунки в банках і інших кредитних організаціях, лицьові рахунки в органах федерального казначейства, що відкриваються у відповідності до законодавства Російської Федерації.

За угодою між Російською Федерацією та Україною від 28.05.1997 військові частини Чорноморського флоту мають статус "військових формувань", не мають статусу філії, представництва і підрозділів Міністерства оборони Російської Федерації.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження у разі пред'явлення виконавчого документа до органу державної виконавчої служби не за місцем або підвідомчістю виконання рішення.

Таким чином, застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права відповідає встановленим ними обставинам справи, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни прийнятих у справі судових рішень.

Скаржник у касаційній скарзі, посилаючись на статтю 20 Закону України "Про виконавче провадження" зазначає, що ця стаття не зобов'язує стягувача надавати будь-які докази щодо знаходження майна боржника в конкретному місці, а надає право державному виконавцю провести дії по розшуку, виявленню майна боржника і зверненню на нього стягнення.

Таке посилання скаржника не спростовує висновків, до яких дійшли суди, та не заслуговує на увагу, оскільки зазначена стаття Закону надає державному виконавцю лише право, а не обов'язок на проведення певних виконавчих дій.

З урахуванням вищевикладеного, доводи Приватного підприємства "Грэксим", викладені в касаційній скарзі не спростовують висновків, до яких дійшли суди першої та апеляційної інстанцій при розгляді даного спору, а тому немає підстав для задоволення касаційної скарги.

Керуючись статтями 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Приватного підприємства "Грэксим" залишити без задоволення.

Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 12.06.2008 та ухвалу господарського суду м. Севастополя від 05.05.2008 у справі № 5020-4/098 залишити без змін.