Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

за участю представників сторін

Підприємство Коростишівської райспоживспілки "Кооперативний ринок" звернулося до господарського суду Житомирської області з позовом до Суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_1 про стягнення 200 грн. заборгованості з орендної плати та 7400 грн. неустойки за користування торговими місцями (з урахуванням уточнень).

Відповідач проти позову заперечив та звернувся з зустрічною позовною заявою про визнання недійсним укладеного між ним та позивачем договору оренди №223 від 01.01.05 як такого, що суперечить законодавству.

Рішенням від 02.11.07 господарський суд Житомирської області (суддя Гансецький В.П.) первісний позов задовольнив у повному обсязі, а зустрічний позов залишив без задоволення.

Постановою від 29.05.08 Житомирський апеляційний господарський суд (колегія суддів у складі: Майора Г.І. -головуючого, Будішевської Л.О., Горшкової Н.Ф.) рішення суду першої інстанції змінив, задовольнивши позов у частині стягнення 4800 грн. неустойки. Додатковою постановою від 24.06.08 Житомирського апеляційного господарського суду припинено провадження в частині стягнення 200 грн. заборгованості з орендної плати на підставі п. 2 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Суд апеляційної інстанції визнав невідповідним законодавству стягнення неустойки на майбутнє, а в решті погодився з висновками суду першої інстанції про доведеність позовних вимог.

Ухвалою від 24.07.08 Вищий господарський суд України порушив касаційне провадження за касаційною скаргою позивача, в якій заявлено вимоги про часткове скасування постанови суду апеляційної інстанції та залишення без змін рішення суду першої інстанції в частині стягнення неустойки в сумі 7200 грн.

Касатор доводить, що вказана сума неустойки розрахована, зокрема, за час невиконання відповідачем судового рішення в справі №12/188нм щодо звільнення торгівельних місць №№68, 71, розташованих на території ринку.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, судова колегія вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, між сторонами у справі укладено договір №223 від 01.01.05, згідно з яким позивач передав відповідачеві у тимчасове платне користування торгівельні місця №68 та №71 (продовольча група) площею по 6,75 м-2 за адресою:АДРЕСА_1

Згідно з п.п. 3.1, 3.2 договору сторони домовились, що місячний розмір орендної плати по договору становитиме за два торгових місця в загальній сумі 200 грн.; відповідач зобов'язався сплачувати орендну плату готівкою в касу ринку наперед, не пізніше 5-го числа місяця.

Відповідно до п.п. 2.2, 7.2 договору прийом-передача торгового місця на ринковій площі здійснюється представниками сторін згідно з актом приймання-передачі, при цьому місце вважається переданим в користування з моменту підписання договору на строк дії договору без права викупу та передачі його третій особі.

Позивач свої зобов'язання за даним договором виконав, передавши відповідачеві в тимчасове користування зазначені торгівельні місця за актом приймання-передачі основних засобів в оперативну оренду від 01.01.05. Але відповідач свої зобов'язання зі сплати орендної плати не виконав.

У зв'язку з цим позивач звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості з орендної плати за період з червня до грудня 2004 року в розмірі 1400 грн. та 587,40 грн. пені (за договором оренди №319 від 01.01.04); а також заборгованості з орендної плати за 2005 рік -2400 грн. та 232,20 грн. пені (за договором оренди №223 від 01.01.05). Вказані вимоги позивача задоволені господарс ьким судом Житомирської області у справі №2/3643.

В силу п. 2 ч. 1 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо є рішення господарського суду або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішив господарський спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав.

З огляду на таке суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що заявлені в даній справі вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 200 грн. заборгованості з орендної плати за грудень 2005 року задоволенню не підлягають, а провадження в цій частині позовних вимог слід припинити. Суд першої інстанції вказані обставини залишив поза увагою.

Також суди встановили, що 10.12.05 до закінчення терміну дії договору позивачем було направлено відповідачеві попередження за №648 про те, що строк дії договору закінчується 31.12.05, та у випадку неукладення договору до 25.12.05 на 2006р., торгові місця будуть надані іншому орендареві згідно черги. Відповідач вказане попередження позивача залишив без реагування та продовжив користуватися торговими місцями №68 та №71.

Відповідно до п.п. 4.8, 7.3 договору відповідач зобов'язаний повернути позивачеві орендовані торгові місця в належному стані згідно акту здачі-прийому та сплатити до моменту підписання цього акту орендну плату, пеню та відшкодувати збитки, якщо вони були нанесені орендодавцю.

Згідно з ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Тобто ч. 2 ст. 785 ЦК України встановлює неустойку за несвоєчасне повернення наймачем речі, одержаної в найм; розмір такої неустойки встановлюється у сумі подвійної плати за користування річчю за період прострочення. Тобто при розрахунку неустойки наймодавцеві необхідно підрахувати вартість одного дня користування річчю, помножити цю суму на два та на кількість днів прострочення повернення речі.

Суд першої інстанції розмір неустойки визначив в сумі 7200 грн. за період з 01.01.06 по червень 2007р. (200 грн. (орендна плата в місяць)х 2(подвійна орендна плата)х18(кількість прострочених місяців).

Суд апеляційної інстанції визнав, що сума неустойки становить 3600 грн., а решта є неустойкою на майбутнє.

Проте суди як першої, так і апеляційної інстанцій не встановили момент звільнення відповідачем торгівельних місць, а відтак їх висновки не засновані на повному встановлені усіх обставин у справі щодо кількості днів неповернення майна орендарем орендодавцеві.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного суду України, викладених у пункті 1 Постанови від 29.12.1976 № 11 "Про судове рішення (v0011700-76) ", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Зважаючи на викладене, судова колегія дійшла висновку про недотримання судами першої та апеляційної інстанцій при вирішенні спору у справі вимог ст.ст. 4-3, 4-7, 43, 80, 84, 105 ГПК України (1798-12) щодо повного і всебічного встановлення усіх обставин справи на засадах рівності та змагальності сторін, тому рішення і постанова підлягають скасуванню як такі, що не відповідають нормам матеріального та процесуального права.

Оскільки касаційна інстанція обмежена у праві оцінки доказів та встановленні фактичних обставин справи, а право оцінки доказів належить до повноважень судів першої та апеляційної інстанцій з додержанням принципу рівності сторін у процесі, справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення на підставі відповідних доказів усіх суттєвих обставин щодо правовідносин, які існують між сторонами.

Керуючись ст.ст. 108, 111-5, 111-7, 111-9-12 ГПК України (1798-12) , Вищий господарський суд України

1. Касаційну скаргу задовольнити частково.

2. Постанову Житомирського апеляційного господарського суду від 29.05.08 та рішення господарського суду Житомирської області від 02.11.07 у справі №16/1298 скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.