440/4316/18 Про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки із фізичної особи, яка займається незалежною професійною діяльністю) - 04.10.2022 Прийняття

розглянув порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу №440/4316/18 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Полтавській області про визнання протиправною та скасування вимоги, касаційне провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Головного управління ДФС у Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 28.12.2018 (суддя Клочко К.І.) та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 14.05.2019 (головуючий суддя Бегунц А.О., судді: Лях О.П., Подобайло З.Г.),

ОСОБА_1 звернулася до адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Полтавській області про визнання протиправною та скасування вимоги від 06.11.2018 №Ф-1300-55 в сумі 1394,36грн.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 28.12.2018, яке залишено без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 14.05.2019, позов задоволено.

Не погодившись з прийнятими судовими рішеннями, Головне управління ДФС у Полтавській області звернулося з касаційною скаргою до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 16.07.2019 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою податкового органу у справі №440/4316/18.

Ухвалою суду від 03.10.2022 розгляд справи призначено у порядку письмового провадження на 04.10.2022.

Касаційний розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження відповідно до положень статті 345 КАС України.

Верховний Суд, на підставі встановлених фактичних обставин справи, з`ясував наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, ОСОБА_1 перебуває на обліку у Великобагачанському відділенні Миргородської об`єднаної державної податкової інспекції ГУДФС у Полтавській області як фізична особа, яка займається незалежною професійною діяльністю з 28.07.2017, ознака незалежної професійної діяльності - адвокат.

З 12.03.2018 по 29.07.2018 позивач перебувала на лікарняному у зв`язку із вагітністю та пологами.

На підставі рішення Ради адвокатів Полтавської області №13 від 24.07.2018 ОСОБА_1 зупинила заняття адвокатською діяльністю згідно пункту 1 частини першої статті 31 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

28.11.2018 ОСОБА_1 отримала вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 06.11.2018 № Ф 1300-55 в розмірі 1394,36 грн.

На думку ОСОБА_1 вимога про сплату боргу є протиправною. Позивач звернулась до суду з адміністративним позовом про її скасування. В обґрунтування позовних вимог позивач вказала, що на підставі рішення Ради адвокатів вона зупинила заняття адвокатською діяльністю. Податковий орган не врахував відсутність доходів і зупинення діяльності, та продовжив нараховувати ЄСВ.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, посилався на те, що поняття "зупинення" та "припинення" адвокатської діяльності мають різну юридичну природу, та, відповідно, не є тотожними, з огляду на різний процедурний характер та особливості застосування, відтак, дія положень Порядку обліку платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.11.2014 №1162, які регулюють особливості саме припинення незалежної професійної діяльності з відповідними зобов`язаннями, не може бути розповсюджено на спірні відносини щодо зупинення адвокатської діяльності.

Вважаючи рішення судів попередніх інстанцій такими, що ухвалені з порушенням норм матеріального і процесуального права, податковий орган подав касаційну скаргу до Верховного Суду, у якій просив скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 28.12.2018 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 14.05.2019, ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування касаційної скарги відповідач зазначає, що у разі прийняття відповідними органами (особами) рішення про ліквідацію, припинення діяльності платників єдиного внеску, відповідно до вимог наказу Міністерства фінансів України №1162 від 24.11.2014 платник єдиного внеску зобов`язаний у десятиденний строк з дня прийняття відповідного рішення подати до контролюючого органу заяву про зняття з обліку платника єдиного внеску. Втім, ОСОБА_1 не подала до контролюючого органу заяву про зняття з обліку, внаслідок чого їй було нараховано єдиний внесок.

Позивач правом подання відзиву на касаційну скаргу не скористалася, що не перешкоджає касаційному розгляду справи.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

За приписами статті 2 Закону №2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 4 Закону №2464-VІ платниками єдиного внеску є особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

За приписами підпункту14.1.226 пункту 14.1 статті 14 ПК України під самозайнятою особою розуміється платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Незалежна професійна діяльність - це участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Згідно з частинами другою, третьою, восьмою статті 9 Закону №2464-VІ обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Платники єдиного внеску, зазначені у пункті 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VІ єдиний внесок для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі, якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Проаналізувавши наведені вище положення законодавства суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, в даному випадку, незалежної професійної адвокатської діяльності, та отримання доходу від такої діяльності.

При цьому, Свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю лише посвідчує право адвоката на здійснення професійної діяльності, однак не є свідченням здійснення особою адвокатської діяльності.

Відповідно до статей 31, 32 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 №5076-VI (далі - Закон №5076-VI (5076-17) ) право на заняття адвокатською діяльністю зупиняється у разі подання адвокатом заяви про зупинення адвокатської діяльності з дня подання раді адвокатів регіону за адресою робочого місця адвоката відповідної заяви. Протягом строку зупинення права на заняття адвокатською діяльністю адвокат не має права її здійснювати. Такий адвокат також не може брати участь у роботі органів адвокатського самоврядування, крім випадків, коли таке право зупинено у зв`язку з призначенням особи на посаду до органу державної влади з`їздом адвокатів України. Відомості про зупинення права на заняття адвокатською діяльністю вносяться до Єдиного реєстру адвокатів України.

З наведених вище положень Закону №5076-VI (5076-17) можна дійти висновку, що правовим наслідком зупинення права на заняття адвокатською діяльністю є неможливість заняття адвокатською діяльністю на певний строк, у той час як наслідком припинення права на заняття адвокатською діяльністю є неможливість її подальшого здійснення взагалі, у зв`язку з чим анулюється свідоцтво на заняття адвокатською діяльністю. Таким чином законодавець розрізняє зупинення та припинення права на заняття адвокатською діяльністю.

Поняття "зупинення" та "припинення" адвокатської діяльності мають різну юридичну природу, та, відповідно, не є тотожними, з огляду на різний процедурний характер та особливості застосування, у зв`язку з чим суди дійшли висновку, що дія положень Порядку обліку платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 листопада 2014 року №1162, які регулюють особливості саме припинення незалежної професійної діяльності з відповідними зобов`язаннями, не розповсюджується на правовідносини, в яких адвокатська діяльність була зупинена, як на цьому наполягає контролюючий орган.

Наявність в особи Свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю лише посвідчує його право як адвоката на здійснення незалежної професійної діяльності, однак не є доказом безпосереднього здійснення адвокатської діяльності та отримання від такої діяльності доходу.

Крім того, необхідно враховувати висновки Європейського суду з прав людини, які сформувались з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків ("Серков проти України", заява № 39766/05, "Щокін проти України", заяви № 23759/03 та №37943/06) слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків.

Як вбачається у цій справі, право позивача на заняття адвокатською діяльністю зупинено на підставі пункту 1 частини першої статті 31 Закону №5076-VI з 24.07.2018. Починаючи з означеної дати позивач не здійснювала адвокатську діяльність та не отримувала доходу від такої діяльності, що свідчить на користь висновку про відсутність у останньої обов`язку зі сплати єдиного внеску як самозайнятої особи в розумінні чинного законодавства.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 05.11.2018 справа №820/1538/17, постанові від 18.11.2021 справа №520/6094/19.

Переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судами фактичних обставин справи, Верховний Суд дійшов висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень суди повно встановили обставини справи та правильно застосували норми матеріального права.

Як встановлено пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.