ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 липня 2007 р.
№ 7/635
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді:
Добролюбової Т.В.
суддів
Гоголь Т.Г., Швець В.О.
розглянувши матеріали касаційної скарги
Державного підприємства "Придніпровська залізниця"
на постанову
Київського апеляційного господарського суду від 27.02.07
у справі
№ 7/635
за позовом
Державного підприємства "Придніпровська залізниця"
(надалі -підприємство)
до
Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної
компанії "Нафтогаз України" (надалі -компанія)
про
стягнення 39 106,07 грн.
в судовому засіданні взяли участь представники:
від позивача: Шурай Т.В. -за дов. №305 від 01.01.07;
від відповідача : Лебедюк Ю.А.- за дов. від 19.12.06.
Розпорядженням Заступника Голови Вищого господарського суду
України від 21.06.07 №02-20/26 у зв'язку зі змінами у складі
судової палати з розгляду спорів пов'язаних з державним
регулюванням економічних відносин утворено з 02.07.07 колегію
суддів у постійному складі: Добролюбової Т.В.- головуючого, Гоголь
Т.Г., Швець В.О.
доповідач: Добролюбова Т.В
Державним підприємством "Придніпровська залізниця" у жовтні
2006 року заявлений позов про стягнення з Дочірньої компанії "Газ
України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" 39
106,07 грн. на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
, як набуті без законних підстав. Обгрунтовуючи вимоги
позивач вказував на те, що Антимонопольний комітет України визнав
ціну на природний газ у розмірі 293,1 грн. за 1000 куб. м
завищеною. Позивач зазначав, що згідно договору №ПР/БМЕС-0424/НЮ
від 29.12.03 компанія поставила йому у період з 01 лютого до 18
лютого 2004 року 4 573, 809 тис. метрів кубічних газу за ціною
саме 293,10 грн. за 1000 куб. метрів на загальну суму 1 340 583,
42 грн. При цьому, підприємство зауважувало, що вартість
отриманого газу у спірний період за ціною 284,55 грн. за 1000
куб.м становить 1 301 477, 35 грн. Відтак, позивач просив стягнути
з відповідача різницю між цінами на газ в період з 01.02.04 до
18.02.04.
Рішенням господарського суду міста Києва від 16.11.06,
ухваленим суддею Якименко М.М., в задоволенні позовних вимог
відмовлено. Вмотивовуючи рішення місцевий суд дійшов висновку про
відсутність підстав для задоволення вимог позивача, оскільки
врегулювання граничного рівня цін на природний газ, що
поставляється для промислових споживачів, було запроваджено з
19.02.04, а відтак, дані вимоги не поширюється на правовідносини
сторін за договором від 29.12.03 №ПР/БМЕС-0424/НЮ, які виникли у
спірному періоді. Разом з цим, судове рішення обгрунтоване
приписами частини 4 статті 129 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
,
статті 33, 35 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
.
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії
судів Губенко Н.М.- головуючого, Барицької Т.Л., Ропій Л.М.
постановою від 27.02.07, перевірене рішення у справі залишив без
змін, а апеляційну скаргу Державного підприємства "Придніпровська
залізниця" залишив без задоволення. Водночас, апеляційний суд
посилався на приписи статей 189, 193, частини 6 статті 180
Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
, статей 629, 1212
Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
, пункту 7 постанови Кабінету
Міністрів України від 27.12.01 №1729 ( 1729-2001-п ) (1729-2001-п)
"Про порядок
забезпечення галузей національної економіки та населення природним
газом" в редакції від 21.01.03, статтю 35 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Державне підприємство "Придніпровська залізниця" звернулось
до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій
просить судові акти у справі скасувати, як прийняті з порушенням
норм матеріального і процесуального права, а позовні вимоги
просить задовольнити. Доводи касаційної скарги заявник обгрунтовує
тим, що судами порушено вимоги частини 2 статті 4 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
щодо незастосування
судами актів державних та інших органів, якщо ці акти не
відповідають законодавству України. Заявник наголошує на тому, що
з 21.01.03 НАК "Нафтогаз України" не мала повноважень самостійно
встановлювати ціну на природний газ для промислових споживачів,
оскільки з цієї дати було введено державне регулювання ціни на
природний газ. Також, скаржник вважає, що судами порушено частину
2 статті 35 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
щодо преюдиційності фактів, адже, суд не врахував
рішення Антимонопольного комітету України від 28.12.04 у справі
№28-26.13/72-04, яким встановлено порушення відповідачем
законодавства про захист економічної конкуренції. Разом з цим,
підприємство зазначає про порушення судами попередніх інстанцій
приписів статті 33, пункту 2 частини 1 статті 83 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Від Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної
компанії "Нафтогаз України" відзиву на касаційну скаргу судом не
отримано.
Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді
Добролюбової Т.В. і пояснення представників сторін, перевіривши
матеріали справи та касаційної скарги, правильність застосування
судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 111-7 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція на
підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє
застосування судом апеляційної інстанції приписів матеріального і
процесуального законодавства.
Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено та
підтверджено матеріалами справи, що 29.12.03 між Дочірньою
компанією "Газ України" Національної акціонерної компанії
"Нафтогаз України" -постачальником та Державним підприємством
"Придніпровська залізниця" - покупцем укладено договір №06/03-3263
(ПР/БМЕС-0424/НЮ) на постачання природного газу. За умовами
договору постачальник зобов'язався передати у власність покупцеві
в 2004 році природний газ, а останній в свою чергу прийняти і
оплатити його. Додатковою угодою №1 від 30.01.04 до названого
договору сторони доповнили пункт 5.1 договору підпунктом 5.1.1 про
те, що з 01.02.04 ціна за 1000 куб. м газу становить 293,10 грн.
Додатковою угодою №4 від 31.03.04 до договору від 29.12.03 сторони
виклали підпункт 5.1.1 в новій редакції, за якою з 01.02.04 до
18.02.04 ціна за 1000 куб. м газу, без врахування вартості
транспортування газу на території України, складає -293,10 грн.; з
19.02.04 до 29.02.04 ціна за 1000 куб.м газу, без врахування
вартості транспортування газу на території України становить -284,
55 грн. Предметом позову у справі є вимога Державного підприємства
"Придніпровська залізниця про стягнення з Дочірньої компанії "Газ
України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" 39
106,07 грн. безпідставно набутих грошових коштів на підставі
статті 1212 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
. Відмовляючи у
задоволенні позовних вимог суди дійшли правильного висновку про
відсутність підстав для стягнення з відповідача заявлених коштів.
Відповідно до приписів статті 1212 Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
особа, яка набула майно або зберегла його у себе за
рахунок іншої особи без достатньої правової підстави, зобов'язана
повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно
і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
За змістом даної норми безпідставність полягає в тому, що
придбання або збереження майна відбувається без правових підстав.
З матеріалів справи вбачається, що між сторонами у спірний період
існували правовідносини, які були визначені договором від 29.12.03
на постачання природного газу та додатковими угодами до нього.
Згідно статті 627 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
сторони є
вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні
умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів
цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог
розумності та справедливості. Статтями 628, 629 названого Кодексу
встановлено, що зміст договору становлять умови, визначе ні на
розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими
відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є
обов'язковим до виконання сторонами. Обов'язковий характер
договірної угоди передбачає, що угоду дійсно було укладено
сторонами і що жодні підстави недійсності договору не торкаються
цієї угоди. У разі, якщо договір суперечить чинним
нормативно-правовим актам він може бути визнаний недійсним. Проте,
колегією суддів у судовому засіданні з'ясовано, що договір від
29.12.03 та додаткові угоди до нього не були визнанні недійсними у
судовому порядку. Відповідно до приписів статей 525, 526
Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
зобов'язання має
виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог
цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за
відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового
обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння
відмова від зобов'язання або одностороння зміна умов не
допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Дана
норма кореспондується з пунктом 1 статті 193 Господарського
кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
приписами котрої унормовано, що
суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин
повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином
відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за
відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -
відповідно до вимог, що у певних умовах ставляться. Водночас,
частиною 1 статті 632 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
передбачено, що ціна у договорі встановлюється за домовленістю
сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни, які
встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної
влади або органами місцевого самоврядування. Частиною 2 вказаної
статті зумовлено, що зміна ціни в договорі після його виконання не
допускається. Разом з цим, статтею 189 Господарського кодексу
України ( 436-15 ) (436-15)
унормовано, що ціна (тариф) у цьому кодексі є
формою грошового зобов'язання вартості продукції, яку реалізують
суб'єкти господарювання; ціна є істотною умовою господарського
договору; суб'єкти господарювання можуть використовувати у
господарській діяльності вільні ціни, державні фіксовані ціни та
регульовані ціни. Посилання скаржника на порушення судами
попередніх інстанцій статті 35 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
через неврахування рішення
Антимонопольного комітету України від 28.12.04 у справі
28-26.13/72-04, яким встановлено порушення відповідачем
законодавства про захист економічної конкуренції, не можуть бути
підставою для скасування судових актів у справі. Підстави
звільнення від доказування визначені статтею 35 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
. Для господарського
суду є обов'язковими рішення суду з цивільної справи, що набрало
законної сили щодо фактів, які встановлені судом і мають значення
для вирішення спору. Вирок суду з кримінальної справи, що набрав
законної сили, є обов'язковим для господарського суду при
вирішенні спору з питань, чи мали місце певні дії та ким вони
вчинені. Факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого
органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї
справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких
беруть участь ті самі сторони. Окрім того, частиною 6 статті 180
Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
визначено, що у разі
визнання погодженої сторонами в договорі ціни такою, що порушує
вимоги антимонопольного - конкурентного законодавства,
антимонопольний орган має право вимагати від сторін зміни умови
договору щодо ціни. Відтак, апеляційний суд дійшов вірного
висновку, що наслідком встановлення в договорі ціни, що порушує
антимонопольно - конкурентне законодавство може бути внесення змін
до договору, укладеного сторонами. Апеляційним судом установлено і
підтверджено матеріалами справи, що 18.02.04 прийнята Постанова
№158 ( v0158227-04 ) (v0158227-04)
"Про затвердження граничного рівня ціни на
природний газ, який поставляється для промислових споживачів НАК
"Нафтогаз України", ДК "Газ України", підприємствами з
газопостачання та газифікації і ЗАТ "Київгазпостач"", затверджено
граничний рівень ціни на природний газ, що поставляється для
промислових споживачів цими компаніями у розмірі 284,55 грн. за
1000 куб.м без урахування тарифів на транспортування та постачання
природного газу і податку на додану вартість. При цьому,
апеляційна інстанція установила, що доказів, які свідчать про
встановлення граничного рівня цін на природний газ до 19.02.04
позивачем не надано і відповідно матеріали справи не містять. Дані
обставини, підтверджуються також і листом Національної комісії
регулювання електроенергетики України від 09.07.04 №05-39-14/3181
( vl181227-04 ) (vl181227-04)
, з якого вбачається, що в період з 09.07.04 до
18.02.04 діяли ціни на природний газ для промислових споживачів,
котрі були затверджені відповідними наказами НАК "Нафтогаз
України". Доводи касаційної скарги про порушення статті 83
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
також
визнаються непереконливими і не спростовують встановленого судами
при розгляді спору. Пунктом 2 статті 83 названого Кодексу
передбачено право господарського суду щодо виходу за межі позовних
вимог, за наявності умов і клопотання позивача, але не зміни
предмету позову. Відповідно до частини 2 статті 111-7
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати
доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або
постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання
про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних
доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти
їх. Разом з цим, колегія суддів зазначає, що обгрунтовуючи
касаційну скаргу, скаржник не навів інших підстав для задоволення
своїх вимог, ніж ті, які розглянуті у апеляційному провадженні, а
відтак, доводи касаційної скарги не спростовують встановленого
судом апеляційної інстанції щодо відсутності підстав для стягнення
з відповідача грошових коштів у розмірі 39 106,07 грн.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 111-5, 111-7 ,
111-8, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України, -
ПОСТАНОВИВ:
Постанову Київського апеляційного господарського суду від
27.02.07 у справі № 7/635 залишити без змін.
Касаційну скаргу Державного підприємства "Придніпровська
залізниця" залишити без задоволення.
Головуючий, суддя
Т. Добролюбова
Судді
Т. Гоголь В.Швець